Теоретичний матеріал до теми 2

Термін «часова перспектива» був введений у науковий обіг Л. Франком (1939), який визначив її як існуючу в цей момент сукупність уявлень індивіда про своє психологічне минуле і майбутнє.

Для деяких людей їх минуле є найбільш важливою частиною життєвого простору. Вони визначають себе в термінах того, ким вони були і що вони зробили в минулому.

Для інших людей важливо бути тут і зараз: вони орієнтовані на сьогодення. Їх минуле і майбутнє є відносно малою частиною їх життєвого простору.

Люди, орієнтовані на майбутнє, живуть в сьогоденні, але сьогодення сприймається ними як інструмент майбутнього. Майбутнє є місцем, де трапляються і реалізуються події.

Часова перспектива – це наш суб'єктивний досвід сприйняття часу, тобто як ми відчуваємо минуле, сприймаємо теперішнє та уявляємо майбутнє. Це психологічний конструкт, що впливає на наше мислення, поведінку та емоції.

Види часової перспективи:

• минулоорієнтована (фокус на минулих досвідах, спогадах, досягненнях або невдачах. Люди з такою перспективою часто ностальгують, аналізують минулі помилки або живляться минулими успіхами)
• сьогоденноорієнтована  (концентрація на теперішньому моменті, відчуттях, емоціях і миттєвих задоволеннях. Люди, орієнтовані на сьогодення, часто живуть "тут і тепер", не плануючи на майбутнє);
• майбутньоорієнтована (зосередження на цілях, планах, мріях та очікуваннях щодо майбутнього. Люди з такою перспективою часто ставлять довгострокові цілі та працюють над їх досягненням)

Чинники, що впливають на часову перспективу:

1. культура (різні культури мають різні уявлення про час і його значення);
2. вік (з віком часова перспектива може змінюватися);
3. особистісний досвід (травматичні події, успіхи, невдачі можуть зміщувати акценти в сприйнятті часу);
4. мотивація (короткострокові або довгострокові цілі впливають на те, як ми сприймаємо час).

 Часова перспектива може змінюватися під впливом таких ситуативних чинників, як загроза життю, соціальні зміни, зміни статусу особистості тощо. Однак вона також може стати відносно стабільною диспозиційною характеристикою, коли певна часова орієнтація починає домінувати в ієрархії поглядів і реакцій індивіда.

Індивідуальна тенденція акцентувати ту чи іншу часову рамку виробляє стійке часове уподобання, внаслідок якого деякі індивіди будуть більше орієнтовані на майбутнє, інші більше орієнтовані на теперішнє чи минуле.

Поєднання часових орієнтацій буде адаптивним і оптимальним для психологічного і фізіологічного здоров’я індивіда лише у випадку гнучких переходів від однієї часової орієнтації до іншої. Ф. Зімбардо вводить поняття збалансованої часової перспективи, в якій компоненти минулого, теперішнього і майбутнього є змішаними і гнучко залучаються в залежності від вимог ситуації, а також наших потреб і цінностей.