1. Особливості психо-фізичного розвитку дитини/підлітка

Розвиток людини – процес становлення та формування особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких одним із провідних чинників є цілеспрямоване виховання та навчання.

Виокремлюють декілька аспектів розвитку людини, а саме: біологічний, психічний, соціальний і духовний (моральний).

Біологічний розвиток виявляється в дозріванні анатомо-фізіологічних структур, у зміні функцій різних систем і органів людини.

  • психічний розвиток виражається через психічні процеси і здібності – почуття, відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уяву, а також через мотиви діяльності, потреби й інтереси, цінності.
  • соціальний розвиток – це поступове входження людини в різні види відносин: економічні, правові, суспільні, виробничі.
  • духовний (моральний) розвиток виявляється в осмисленні людиною життєвого призначення.

Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди. Вікова періодизація (класифікація) – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. І. Підласий виокремлює психологічну і педагогічну періодизацію розвитку дитини (див. табл.1).

Таблиця 1

Психологічна та педагогічна періодизація розвитку дитини 

Психологічна

Педагогічна

Пренатальний період

Немовля (1 рік життя)

Період новонародженості (до 6 тижнів життя)

Переддошкільний вік (від 1 до 3 років)

Грудний період (до 1 року)

Дошкільний вік (від 3 до 6 років)

Повзунковий вік (1–3 роки)

Молодший дошкільний вік (3–4 роки)

Дошкільний вік (3–6 років)

Середній дошкільний вік (4–5 років)

Старший дошкільний вік (5–6 років)

Шкільний вік (6–11 років)

Молодший шкільний вік (6–10 років)

Пубертатний період (11–15 років)

Середній шкільний вік (10–15 років)

Юнацький період (15–20 років)

Старший шкільний вік (15–18 років)

У процесі індивідуального розвитку організм дитини весь час змінюється. Це пов’язано з невпинним процесом розвитку і вдосконаленням структури та функцій як окремих органів, так і всього дитячого організму. Завдяки цьому діти різних вікових груп мають специфічні особливості, які характеризують певний етап їхнього розвитку (див. табл. 2).

Таблиця 2

Періодизація вікового розвитку за Д. Б. Ельконіним

 

Розвиток людини у процесі індивідуального життя називають онтогенезом, що залежить від ендогенних (генетичних або внутрішніх) та екзогенних (середовищних або зовнішніх) чинників.

Так, В. Ліпа до ендогенних чинників відносить:

  • різні спадкові захворювання (наприклад, аплазія – недорозвинення внутрішнього вуха, яке призводить до глухоти; мікрофтальм – груба структурна зміна очей, яка характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей, що призводить до зниження гостроти зору; міопатія – порушення обміну речовин у м’язовій тканині, що характеризується м’язовою слабкістю);
  • захворювання, пов’язані зі змінами в чисельності або структурі хромосом (наприклад, поліплодія – збільшення хромосомного набору в кілька разів; трисомія – збільшення хромосом в одній парі; моносамія – зменшення хромосом у парі на одну).

Екзогенними чинниками, зауважує науковець, у різні періоди розвитку дитини є:

  • у пренатальному (внутрішньоутробному) періоді це: хронічні захворювання батьків, особливо матері; інфекційні хвороби, інтоксикація (отруєння) матері, особливості харчування матері під час вагітності, особливо нестача білків, мікроелементів, вітамінів; резус-конфлікт; травми тощо;
  • у натальному (родовому) періоді це: родові травми (наприклад, дитячий церебральний параліч, кривошия); інфікування плода; асфіксія – задуха плоду;
  • у постнатальному періоді (після народження) це: залишкові явища після різних інфекційних та інших захворювань; різні травми (черепно-мозкові, травми аналізаторів, кінцівок тощо); інтоксикації (алкогольні, нікотинові, наркотичні); недотримання санітарно-гігієнічних норм (наприклад, недотримання гігієни зору може призвести до короткозорості).

С. Миронова до чинників розвитку дитини у постнатальний період також відносить і цілий перелік соціальних факторів або соціально-психологічних причин. Серед них: тяжкі переживання дитини, обумовлені несприятливим становищем у сім’ї чи школі, постійними стресами, хронічними соматичними і фізичними дефектами; несприятливі соціально-побутові умови; недостатність мовленнєвого спілкування; наслідування неправильного мовлення; психічні травми і педагогічна занедбаність.

Окремі соціальні чинники впливають, передусім, на дітей із ослабленою нервовою системою, дітей із певними характерологічними особливостями, такими як замкнутість, сором’язливість, несамостійність тощо.

Існує кілька способів змін і модифікацій у вікових періодах: еволюційні, революційні, ситуаційні.

  • еволюційні зміни відбуваються відповідно до законів природи і людського розвитку;
  • революційні зміни відбуваються унаслідок вікової кризи. Кількість революційних змін трансформує в нову якість психічні функції та процеси, а також соціальні й інтелектуальні досягнення. Еволюційні зміни відбуваються відповідно до законів природи і людського розвитку. Революційні зміни відбуваються унаслідок вікової кризи. Кількість революційних змін трансформує в нову якість психічні функції та процеси, а також соціальні й інтелектуальні досягнення. Еволюційні і революційні зміни трансформують індивіда в особистість, залишаючись стабільними та безповоротними.
  • ситуативні зміни зумовлені впливом соціального середовища, організованої освіти і спонтанного навчання. Вони забезпечують формування та розвиток особистості на рівні соціальної поведінки, знань, умінь і навичок.

 

Визначаючи загальні закономірності розвитку психіки дитини, П. Блонський та Л. Виготський звертали увагу на несталість темпу психічного розвитку, що зумовило виокремлення критичних періодів.

Кризи – переламні моменти у розвитку дитини, що відділяють один вік від іншого і зумовлюють оновлення внутрішнього світу особистості, визначаючи спрямованість її перспектив (соціальних або асоціальних).

Кризові (перехідні) періоди вікового розвитку особистості відзначаються різким загостренням негативних особливостей онтогенетичного становлення.

Д. Ельконін поділяє кризи розвитку за змістом на кризи світогляду – 1 рік, 7 років, коли визначається орієнтованість людини у світі речей; кризи стосунків – 3 роки, 13 років, що обумовлюють характер міжособистісних стосунків.

Оцінка темпів психічного розвитку особистості потребує зіставлення його із віковими нормами. С. Нартова-Бочавер зміст поняття психологічної норми характеризує такими положеннями:

  • норма визначається статистично: нормальним визнається те, що належить до середини розподілу (те, що зустрічається часто)). Для оцінки якості потрібно співвіднести показник дитини із середніми показниками інших дітей того ж віку і таким чином визначити його місце на кривій інших дітей того ж віку і таким чином визначити його місце на кривій нормального розподілу. Норми не є абсолютними, вони розвиваються і набуваються емпірично для даної групи й тому не можуть автоматично бути перенесеними на інші групи;
  • норми обумовлені соціальними стериотипами. Поведінка дитини, що не ввідповідає загальноприйнятій у цьому соціальному середовищі, може сприйматися як ознака відставання або інакшості;
  • норми асоціються із психічним здоров’ям, і тому у контексті дитячого розвитку психологічні оцінки часто поєднуються із неврологічними;
  • уявлення щодо норм визначається очікуваннями власним неузагальненим досвідом та іншими суб’єктивними змінним (наприклад, дитину часто порівнюють із її батьками у тому ж віці, молодшу дитину – із старшою тощо)

Норми постійно поновлюються і змінюються, визначаючи специфіку людини у конкретному культурно-історичному вимірі. Відхилення від стадії вікового розвитку (дизонтогенез) у біологічному стані людини визначається терміном «порушення».

Порушення – це будь-яка втрата чи аномалія психологічної, фізіологічної, анатомічної структури або функції.

Порушення розвитку має такі особливості:

  • воно створює труднощі в отриманні інформації, вражень, формуванні предметно-практичної та ігрової діяльності, якісно та кількісно збіднює засвоєння знань;
  • обмежує контакти, спілкування, взаємодію з близькими, соціальне функціонування, передачу соціального досвіду від дорослого до дитини;
  • породжує специфічні особливості когнітивної сфери: сприймання, мовлення, пам’яті, уявлення, уяви, мислення;
  • кожний вид порушень створює свою, властиву тільки йому своєрідну картину особливостей перебігу пізнавальних процесів;
  • уповільнює, затримує згідно з віковими нормами психофізичного розвитку, веде до відставання, а то й до відхилення в розвитку порівняно з нормою;
  • ускладнює перебіг психічного розвитку, породжуючи нові порушення.

Види порушень класифікують відповідно до сфери психофізичного розвитку, де відбулося ушкодження.

Фізичне порушення – тимчасове чи постійне порушення в розвитку та/або функціонуванні органа людини або хронічне чи інфекційне захворювання.

Психічне порушення – тимчасове або постійне порушення у психічному розвитку людини, що включає порушення мовлення, емоційної сфери, у тому числі пошкодження мозку, інтелектуальні порушення, затримку психічного розвитку, що створює труднощі у навчанні.

Складне порушення – сукупність фізичних та/або психічних порушень.

Як зазначає Н. Каут, порушення можуть виявлятися у сенсорній, моторній і психічній сферах.

Сенсорні порушення – це, насамперед, порушення зорових (слабозорість, сліпота) і слухових (туговухість, глухота) функцій, що забезпечують дитині чуттєве відображення та її взаємодію з довкіллям.

Найбільш поширеними наслідками ураження моторної сфери, що відповідає за рухи і рухову діяльність, є порушення опорно-рухового апарату і мовно-рухових функцій. Порушення опорно-рухового апарату виявляються у парезах, паралічах, тиках, гіперкінезах (наприклад, при дитячому церебральному паралічі). Недоліки мовнорухових функцій ускладнюють артикуляцію звуків (дизартрія, стерта дизартрія).

Ушкодження психічної сфери у дітей спостерігаються на тлі органічного ураження центральної нервової системи (мозку) і виявляються у відхиленнях пізнавальної діяльності, поведінки та формування особистості дитини загалом. До цієї групи порушень належать: інтелектуальні, ступінь прояву яких виявляється у різних станах інтелектуального розвитку дитини, і психоневрологічні, що проявляються у різних психологічних станах дитини (неврастенії, церебрастенії, неврозах, істероїдності, імпульсивності тощо).

За походженням порушення можуть бути органічними і функціональними.

Органічні порушення – це незворотні у функціонуванні органа або системи порушення, відсутність органа або його частини. Органічні порушення можуть бути:  генералізованими (інтелектуальні) або ізольованими (сліпота, глухота, порушення рухів, мовлення). Причини: спадкові, вроджені або набуті.

Функціональні порушення – це порушення функцій органа або загальних функцій всього організму без порушення тканини органа. Функціональні порушення бувають компенсованими або декомпенсованими. Компенсовані порушення можуть бути тимчасовими і носити зворотний характер. Прикладом можуть слугувати неврози, психоневрози, порушення поведінки. Причини: порушення соціальних зв’язків індивіда. Порушення може виявлятися й у темпі розвитку. Розрізняють два варіанти: акселерацію – прискорений розвиток; ретардацію (затримку) – відставання у розвитку. З одного боку вплив порушень на розвиток дитини ускладнює природний розвиток організму, а з іншого – сприяє посиленому розвитку інших функцій.

У сучасній психолого-педагогічній літературі використовують різні визначення дітей з порушеннями розвитку, а саме: «діти з особливостями психофізичного розвитку», «діти з відхиленнями у розвитку», «нетипові діти», «діти з труднощами у навчанні», «виняткові діти», «діти з обмеженими можливостям здоров’я» тощо.

Вперше термін «діти з особливими освітніми потребами» був використаний у 1978 році у Великій Британії в доповіді Мері Уорнок, голови Комітету з питань освіти дітей та молоді з інвалідністю в контексті осіб з інвалідністю. Поступово це поняття почало охоплювати й інші категорії дітей.

Особливі потреби – це термін, який використовується щодо осіб, чия соціальна, фізична або емоційна особливість потребує спеціальної уваги і послуг, яким надається можливість розвинути свій потенціал (G. Lefrancois), у тому числі й освітній.

Найбільш повне визначення затверджено в освітньому законодавстві Естонської Республіки, де зазначено, що особи з ООП – це: обдаровані особи; особи, які мають труднощі в навчанні; особи, які мають проблеми зі здоров’ям; особи з інвалідністю; особи, які мають поведінкові та емоційні порушення; особи, які тривалий час були відсутні на заняттях або недостатньо володіють мовою навчання, що призводить до необхідності змінити або адаптувати зміст занять, освітній процес, тривалість занять, навчальне навантаження, освітнє середовище (посібники, приміщення, мова спілкування, зокрема мова жестів, або інші альтернативні засоби спілкування, персонал підтримки, педагоги зі спеціальною підготовкою).

Відповідно до класифікації ЮНЕСКО виділяють такі порушення в розвитку дитини з ООП:

  • емоційні і поведінкові порушення;
  • розлади мовлення і спілкування;
  • труднощі в навчанні;
  • затримка/обмеження можливостей інтелектуального розвитку;
  • фізичні/нейромоторні порушення;
  • порушення зору;
  • порушення слуху.

Цей список доповнюється іншими потенційними ризиками для дітей:

  • діти, які ростуть у несприятливому середовищі;
  • діти, які належать до груп етнічних меншин;
  • діти в улиці;
  • діти, хворі на ВІЛ-інфекцію/СНІД;
  • діти з поведінковими порушеннями.

Узагальнюючи різні класифікаційні ознаки ООП, можна запропонувати такі категорії дітей з ООП, що представлені в таблиці 3.

Таблиця 3

Категорії дітей з ООП

Класифікаційні ознаки

Категорії дітей з ООП

Особливості

психофізичного розвитку

Діти, які мають затримку розвитку:

  • інтелектуальні порушення;
  • затримка психічного розвитку.

Діти, які мають дефіцит розвитку однієї з функцій:

  • порушення зору (сліпі, зі зниженим зором);
  • порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом);
  • порушення опорно-рухового апарату;
  • тяжкі порушення мовлення;
  • синдром дефіциту уваги та гіперактивність (СДУГ).

Діти, які мають дефіцит розвитку декількох функцій/різні

варіанти сполучень дефіциту функцій та одного з варіантів недостатнього розвитку:

  • складні порушення розвитку.

Діти, які мають захворювання:

  • такі, що потребують постійного медичного нагляду або періодичного здійснення індивідуальних медичних процедур із забезпечення життєдіяльності та/або контролю за станом здоров’я, у тому числі із встановленим електрокардіо-стимулятором або іншим електронним імплантатом чи пристроями;
  • такі, що можуть бути перешкодою для проходження зовнішнього незалежного оцінювання

Особливості опанування освітньої діяльності

Діти, які мають порушення освітньої діяльності:

  • дислексія, дискалькулія.

Обдаровані діти:

  • здобувають спеціалізовану освіту та/або можуть прискорено опанувати зміст навчальних предметів одного чи декількох класів, освітніх рівнів

Особливості

встановлення контактів із

соціальним середовищем

Діти, які мають первазивне (наскрізне) порушення розвитку:

  • розлади аутистичного спектра (РАС)

Особливості розвитку

внаслідок впливу

соціального середовища

Діти, які:

  • потребують підтримки у навчанні, що пов’язана з проживанням на тимчасово окупованій території або у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, або у населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення;
  • мають статус внутрішньо переміщених, діти-біженці та діти, які потребують додаткового і тимчасового захисту;
  • здобувають/ли освіту в закладах загальної середньої освіти мовами корінних народів і національних меншин;
  • з соціально незахищених верств населення

Отже, розвиток дитини з ООП – це взаємопов’язаний процес безперервних кількісних і якісних змін у біологічній, психічній, соціальній та духовній (моральній) сферах, ключовими факторами яких є процес навчання та виховання.