Теоретичний матеріал до Теми 7

В українській мові існує специфіка вживання термінів "відносини" і "стосунки". Термін відносини (зв'язки, взаємозв'язки) вживається тоді, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами, Наприклад, міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо.

Стосунки (взаємини, взаємовідносини) використовується тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб'єктами (людьми) у спілкуванні.

Узагальнено усі види відносин можна поділити на дві групи. До першої належать відносини позитивної спрямованості психічної ак­тивності людини, тобто ті, що зближують, об'єднують людей. До другої групи належать відносини негативної спрямованості психічної активності людини — ті, які розділяють, роз'єднують людей.

     Міжособистісні стосунки — це взаємозв'язки між окремими  людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері та способах взаємних впливів людей одне на одного в процесі різних  видів спільної діяльності, і зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними.

Стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єднувальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер.

Міжособис­тісні стосунки включають систему настанов (установок), ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина.

Любов, взаємоповага між людьми, терпимість один до одного — це та дорога, яку людство, починаючи з часів зародження християн­ства, пов'язувало зі своїм утвердженням на землі. Якщо стати на протилежну позицію (а вона також визріла ще у ранні часи), то логічно дійти висновку Ж.-П. Сартра: "Пекло — це інші". І кожен з нас обирає свою дорогу в міжособистісних стосунках. Тому зага­лом для людства вона звивиста і складна (М. В. Славчик).

Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

Взаємодія — це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумовленість і взаємозв 'язок між ними.

Особливістю взаємодії є її детермінованість, коли кожна з сторін виступає як причина певної поведінки та ставлення  іншої і,  як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Як що в процесі взаємодії між людьми виникають суперечності, то їй призводить до необхідності пошуку шляхів і засобів їх розв'язання. Це стимулює формування здатності людини до саморозвитку, самовдосконалення та встановлення нових взаємин між окремими групами людей і соціальних взаємовідносин в цілому, які складаються в процесі  міжособистісної взаємодії. Така  взаємодія  опосередковується і визначається змістом, цілями, цінностями та особливостями організації спільної діяльності людей і є підґрунтям для формування   соціально-психологічного   клімату   в   різних   професійних політичних об'єднаннях та об'єднаннях за інтересами.

Взаєморозуміння — це спосіб налагодження відносин між окремими  людьми,   соціальними   групами,   що  передбачає  обмін   думками цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально враховується у  практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Взаєморозуміння є найважливішим показником успішності соціально-психологічного   спілкування,   об'єктивною   основою   якого   виступає спільність  інтересів,  поглядів,  цілей  тощо. 

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості.
Ставлення — це позиція особистості до навколишнього і до самої себе, що зумовлює певний характер її поведінки стосовно  кого-небудь (чого-небудь).

 Прояви ставлення пов 'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні стосунки — це суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система міжособистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які виз­начають зміст спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології в міжособистісних сто­сунках прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей: когнітивний, емоційний, інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення та ін.), пов'язані з пізнанням оточення і самої себе.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій та суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність — узгодженість емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення — незадоволення (собою, партне­ром, роботою, умовами життя взагалі тощо).

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими дво­ма і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособистісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю—несуміс­ністю людей. Вона може виникнути навіть при першому візуально­му контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосе­реднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин  — інтимно-любовні стосунки  (дружба,

кохання); або ж, при негативній взаємодії — у ворожість, самот­ність, тощо. Міжособистісна привабливість (непривабливість) вини­кає і закріплюється внаслідок повторюваності позитивних (негатив­них) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного (негативного) досвіду взаємодії.