Теоретичний матеріал до Теми 7

1. 1. Відносини, стосунки та ставлення

В українській мові існує специфіка вживання термінів "відносини" і "стосунки". Термін відносини (зв'язки, взаємозв'язки) вживається тоді, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами, Наприклад, міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо.

Стосунки (взаємини, взаємовідносини) використовується тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб'єктами (людьми) у спілкуванні.

Узагальнено усі види відносин можна поділити на дві групи. До першої належать відносини позитивної спрямованості психічної ак­тивності людини, тобто ті, що зближують, об'єднують людей. До другої групи належать відносини негативної спрямованості психічної активності людини — ті, які розділяють, роз'єднують людей.

     Міжособистісні стосунки — це взаємозв'язки між окремими  людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері та способах взаємних впливів людей одне на одного в процесі різних  видів спільної діяльності, і зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними.

Стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єднувальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер.

Міжособис­тісні стосунки включають систему настанов (установок), ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина.

Любов, взаємоповага між людьми, терпимість один до одного — це та дорога, яку людство, починаючи з часів зародження християн­ства, пов'язувало зі своїм утвердженням на землі. Якщо стати на протилежну позицію (а вона також визріла ще у ранні часи), то логічно дійти висновку Ж.-П. Сартра: "Пекло — це інші". І кожен з нас обирає свою дорогу в міжособистісних стосунках. Тому зага­лом для людства вона звивиста і складна (М. В. Славчик).

Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

Взаємодія — це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумовленість і взаємозв 'язок між ними.

Особливістю взаємодії є її детермінованість, коли кожна з сторін виступає як причина певної поведінки та ставлення  іншої і,  як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Як що в процесі взаємодії між людьми виникають суперечності, то їй призводить до необхідності пошуку шляхів і засобів їх розв'язання. Це стимулює формування здатності людини до саморозвитку, самовдосконалення та встановлення нових взаємин між окремими групами людей і соціальних взаємовідносин в цілому, які складаються в процесі  міжособистісної взаємодії. Така  взаємодія  опосередковується і визначається змістом, цілями, цінностями та особливостями організації спільної діяльності людей і є підґрунтям для формування   соціально-психологічного   клімату   в   різних   професійних політичних об'єднаннях та об'єднаннях за інтересами.

Взаєморозуміння — це спосіб налагодження відносин між окремими  людьми,   соціальними   групами,   що  передбачає  обмін   думками цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально враховується у  практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Взаєморозуміння є найважливішим показником успішності соціально-психологічного   спілкування,   об'єктивною   основою   якого   виступає спільність  інтересів,  поглядів,  цілей  тощо. 

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості.
Ставлення — це позиція особистості до навколишнього і до самої себе, що зумовлює певний характер її поведінки стосовно  кого-небудь (чого-небудь).

 Прояви ставлення пов 'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні стосунки — це суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система міжособистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які виз­начають зміст спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології в міжособистісних сто­сунках прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей: когнітивний, емоційний, інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення та ін.), пов'язані з пізнанням оточення і самої себе.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій та суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність — узгодженість емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення — незадоволення (собою, партне­ром, роботою, умовами життя взагалі тощо).

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими дво­ма і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособистісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю—несуміс­ністю людей. Вона може виникнути навіть при першому візуально­му контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосе­реднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин  — інтимно-любовні стосунки  (дружба,

кохання); або ж, при негативній взаємодії — у ворожість, самот­ність, тощо. Міжособистісна привабливість (непривабливість) вини­кає і закріплюється внаслідок повторюваності позитивних (негатив­них) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного (негативного) досвіду взаємодії.

2. 2. Поняття про групи

Людина живе, розвивається і діє в групі.

У колективі і під його впливом відбувається становлення особистос­ті - формується її спрямованість, суспільна активність, воля, створю­ються умови для саморегуляції та розвитку здібностей.

Проте не кожну спільність людей, до якої належить особистість, можна назвати колективом. Потрібно розрізняти поняття "група" і "колектив".

Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, який характер зв'язків існує між її членами.

Групи бувають великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіцій­ні та референтні. Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.

Реальні групи - це об'єднання людей на грунті реальних відносин - ділових або особистих. Так, реальною групою є учнівський клас, сім'я, товариство друзів тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою - віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не мають між собою реальних відносин та зв'язків і навіть можуть не знати один одного.

Офіційна (формальна) група виникає як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Фор­мальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові відносини між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.

Неофіційна група - це спільність людей, що виникла стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і пе­реконань або з інших мотивів. Так, неофіційними групами є групи осіб, що товаришують, шанувальники туризму, риболови тощо.

Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, під її впли­вом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Людина може бути членом групи, яка водночас є для неї референт­ною. За цих умов гармонізуються відносини з групою, створюються психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

Референтна група іноді існує для особистості поза реальною, якщо вона зорієнтована на ідеали, цінності, погляди іншої групи. Тоді ета­лоном для неї є інший взірець. Такий стан може істотно позначитися на внутрішньо колективних відносинах, ускладнювати взаємини між членами групи. Якщо в людини кілька референтних груп, це зумовлює виникнення внутрішнього конфлікту.

Об'єднання людей у реальні групи може ґрунтуватися на спільнос­ті їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти значущих результатів.

3. 3. Класифікація груп у психології

Групою називається спільність людей, об'єднаних чис­ленними та різноманітними більш-менш стійкими зв'язками.

 Між особистісні стосунки в групі мають певну специфіку.

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп приділяється стосункам, які в них складаються. Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці — на даний момент часі в динаміці, тобто в процесі розвитку. В першому випадку аналізуються особливості чинної системи взаємин, у другому — закони ї\перетворення і розвитку. Ці два підходи часто поєднуються, взаємне доповнюють один одного.

Вперше термін "групова динаміка" був використаний К. Лені ним у статті "Експерименти в соціальному просторі" (1939 р )

Поняття групової динаміки включає в себе п'ять основних елементів: цілі групи, норми групи, структура групи і проблеми лідерства, фази розвитку групи.

Особливості перебігу процесів групової динаміки та психологічні характеристики міжособистісної взаємодії в групах дають можливість класифікувати їх за видами.

За формою існування групи бувають умовними і  реальними (кон­тактними)- Умовна група утворюється за певними зовнішніми оз­наками, критеріями; її члени не взаємодіють як певне більш-менш стійке об'єднання (скажімо, всі відмінники старших класів се­редньої школи, всі фермери району, символічна збірна світу з фут­болу тощо). Окремі члени таких умовних груп можуть бути знайомі один з одним, мати певні міжособистісні стосунки, навіть підтриму­вати дружні взаємини, але всі вони не взаємодіють як ціле, як єди­не автономне, в певному розумінні, об'єднання.

Члени реальних (контактних) груп згуртовані насамперед саме спільною взаємодією як певне об'єднання. До контактних груп відносять малі групи.

Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов 'язане спільною метою об 'єднання людей,  у якому здійснюється безпосередній контакт між: його членами. Всі, хто належить до малої групи, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Кількість членів малої групи не повинна перевищувати 30—40 осіб.

Прикладом таких груп може бути сім'я, шкільний клас, студент­ська група, виробнича бригада, спортивна команда тощо. Одна людина може входити до кількох груп (наприклад, школяр — член наукового гуртка, старший син у сім'ї, капітан спортивної команди, староста класу). Взаємини в малих групах, як правило, жорстко не регламентовані. В процесі внутрішньогрупової взаємодії одні члени групи можуть надавати перевагу іншим, що виявляється у більш тісному спілкуванні; їх комунікативні контакти забарвлені переваж­но позитивними емоціями й існують на особистісній чи діловій ос­нові. Таке об'єднання називають первинним колом спілкування, або мікрогрупою. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2—7 осіб. Члени таких об'єднань водно­час лишаються і членами малої групи та більш чи менш тісно взає­модіють з рештою її учасників.

 За способом створення групи поділяють на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні).

Офіційні групи створюються на підставі наказу, розпорядження, штатного розкладу, юридичного акта. Нап­риклад, склад кафедри вищого навчального закладу, особовий склад військового підрозділу формуються відповідно наказами ректора і командира військової частини; склад студентської академгрупи — розпорядженням декана; шлюбні відносини чоловіка та дружини регламентуються юридичним актом тощо. У таких групах чітко рег­ламентована кількість її членів, а в ряді випадків — і тривалість існування. Скажімо, цілком зрозуміло, що тривалість існування сту­дентської групи обмежується часом навчання у вищому навчально­му закладі.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації — симпатій, переконань, визнання авто­ритетності, компетентності окремих особистостей у конкретних різновидах діяльності, певних захоплень у вільний від роботи час.

Асоціальні групи, норми поведінки і діяльність яких суперечать суспільно схвалюваним ціннісним орієнтаціям, у більшості випадків є неофіційними, неформальними.

Поділ груп на офіційні та неофіційні має умовний характер. Дружна сім'я одночасно є офіційною і неофіційною групою; при­хильники політичної партії часто створюють цілком офіційні осе­редки; члени шкільного класу, студентської групи найчастіше під­тримують між собою тісні емоційні неформальні взаємини, тобто одночасно є неформальними, неофіційними групами.

♦ Психологічні дослідження міжособистісних стосунків у групах та особливості їх функціонування дають змогу виокремити три види груп залежно від рівня згуртованості їх членів.

Перший рівень згуртованості — дифузна група (за іншою термі­нологією — конгломерат). Вона майже незгуртована, існує най­частіше короткий час, склад членів — випадковий; домінують найпростіші взаємини за типом симпатій — антипатій. Мету функ­ціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії (наприклад, черга за квитками в кіно). У членів дифуз­ної групи практично завжди відсутня єдність глибинної мотивації діяльності. Один купує квитки на концерт, бо любить мистецтво, інший — щоб якось згаяти вільний час, тощо.

Другий рівень згуртованості — асоціація (за іншою термінологією — кооперація). Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. В ній мають місце як стосунки типу симпатій—антипатій, так і ділові; практично завж ди наявний міжособистісний рольовий розподіл, який допомагаї ефективніше здійснювати спільну діяльність. Міжособистісні сто сунки в такій групі опосередковані особистісно значущим для кож ного її члена змістом групової діяльності.

Головна особливість асоціації (кооперації) полягає в тому, що члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісно: інтеграції та взаємодії (наприклад, функціонування творчої групи вчених, яка вирішує ту чи іншу складну наукову проблему).

Мотивація основного виду діяльності у членів асоціації (коопе­рації) збігається далеко не завжди. Скажімо, в шкільному класі одні учні добре вчаться, тому що їх цікавлять знання і приваблює пере­дусім евристичний аспект навчання, інші — тому що планують всту­пати до вищого навчального закладу, треті — з примусу з боку батьків. Зрозуміло, що така група прагнутиме досягти поставленої мети — отримати хороші знання, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості через надто великі відмінності у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності — навчанні.

Третій рівень згуртованості — найвищий. У традиційній вітчиз­няній термінології — колектив (за А. В. Петровським). У такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Колектив має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпе­чується домінуванням збігу суспільно значущої (просоціальної) мо­тивації членів групи з основного виду діяльності.

До третього рівня згуртованості належить і корпорація — високоорганізована група, яку відрізняють замкнутість на власних гру­пових інтересах, максимальна централізація і авторитарність керівництва. Часто така група протиставляє себе іншим соціаль­ним спільностям, виходячи з вузько корпоративних інтересів. До таких груп можна віднести об'єднання підприємств-моноиолістів, кримінальні об'єднання, секти з антигуманною спрямованістю тощо.

Серед різних видів груп окремо виділяють референтну групу.

Рефе­рентна (еталонна) група — це реально існуюча або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості. Особистість намагається входити в контактну, референтну для неї групу, норми, ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. За таких умов суб'єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, в яку він входить.

Інколи референтна група є умовною.  Наприклад, для підлітка такою може бути уявлювана група "крутих хлопців" — кіногерої бойовиків або "зірок естради". Частіше такі групи обирають для се­бе замкнуті, некомунікабельні, інтровертовані люди.

Соціально-психологічну основу всіх відносин, які складаються в групі, утворюють прийняті в ній моральні цінності і норми. Цінностями є те, що в даній групі найбільш значуще, важливе. Із моральних цінностей, як правило, випливають ті норми, якими у своїх стосунках керуються члени групи. В управлінні діяльністю групи норми виконують низку важливих функцій. Найістотніші з них — регулятивна, оцінна, санкційна і стабілізаційна.

4. 4. Вплив спільності на індивіда

У загальній психології, де осмислюються глибинна суть людини, властивості її як особистості, констатується, що "Я" живе не окремо, а у взаємодії, у спільному чи протилежному спря­муванні з іншими індивідами, які в міжособистісних стосунках демонструють особливості "власного Я".

Не можна зрозуміти окрему особистість, не збагнувши системи її стосунків та зв'язків з іншими людьми. Адже, з одного боку, осо­бистість є продуктом таких зв'язків, а з іншого — їх творцем. Не можна зрозуміти як окрему людину, так і суспільство в цілому, не маючи чітких уявлень про соціальне оточення, умови та особливості міжособистісної взаємодії і взаємовпливу людей у даному суспіль­стві. Стосунки між людьми, їх своєрідність на певних етапах як вікового, так і суспільного розвитку, виступають суттєвим чинни­ком розвитку особистості.

Кожна людина у конкретний момент свого буття взаємопов'яза­на з різними людьми та соціальними групами, вступає з ними у взаємодію в процесі виконання певних видів діяльності, тобто, ви­ходячи з конкретних обставин, включена не лише в міжособистісні стосунки, а й у соціальні відносини. Ця включеність фіксується поняттям "соціальна роль " (Д. Мід).

До характеристики ролі входять бажання, цілі, переконання та почуття, соціальні настанови, цінності та дії, що очікуються або при­писуються людині, яка обіймає в суспільстві певне становище. Одні вимагають від особи виявлення відповідних форм поведінки в усіх ситуаціях (наприклад, роль батька, матері, дитини). Інші обмежені специфічними соціальними умовами (роль вчителя, учня тощо).

Є ролі соціально-психологічні, які безпосередньо не стосуються інтересів суспільства, визначені ним менш формально, а є закріплені правовими актами, з чітко визначеними правилами поведінки.

Крім того, є міжособистісні ролі, які характеризують статус та поведінку людини в системі групових взаємин згідно з її місцем у групі, наприклад роль лідера. Лідер — людина, яка завдяки своїм особистим якостям (професійні, організаційні, комунікативні тощо) має переважний вплив на членів соціальної групи. Для успішної міжособистісної взаємодії в процесі виконання спільної діяльності оптимальною для справи і психологічного клімату в групі є ситу­ація, за якої офіційний керівник і неофіційні лідери становлять ядро групи і мають спільні погляди на принципові питання її життєдіяльності (мета, засоби, способи, результат) та спільно ведуть групу до поставленої мети.

Роль можна розглядати також як уявлення про форми поведін­ки, яких очікують і вимагають від людини в наперед визначеній си­туації. Кожна особистість, виконуючи певну роль, "інтерпретує" її, виходячи з індивідуального розуміння, власного досвіду (знань, умінь, навичок), значущості цієї ролі для неї самої. Наприклад, шкільні проблеми "педагогічно занедбаних" дітей можуть бути відображенням невисоких очікувань батьків та учителів щодо них, і це може негативно впливати на самореалізацію учнів. Якщо ж дітям говорити, що вони здібні і можуть краще працювати (надаючи при цьому необхідну допомогу), то це може стимулювати їх успішність у навчанні.

Давно помічено, що група здійснює істотний вплив на психіку і поведінку індивіда. Частина особистих змін, зумовлених психо­логічним впливом групи, зникає, як тільки людина виходить із сфе­ри впливу групи, інші продовжують існувати і за певних умов закріплюються, перетворючись в особистісні риси.

Пізнаючи інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формуєть­ся як особистість. Школяр, оцінюючи успішність товаришів у нав­чанні, не може не порівнювати її з власними успіхами і здібностя­ми; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах однокласників, неминуче намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведінку в стосунках з оточуючими. У зв'язку з цим важливе значення в міжособистісних стосунках має соціально-психологічна ідентифікація — уміння зрозуміти іншу лю­дину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію. Це допомагає краще зрозуміти партнера зі взаємодії. З ідентифікацією тісно пов'язані емпатія та рефлексія, про які вже згадувалось раніше.

Зміст міжособистісного сприймання обов'язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. В буденному житі і суб'єкту, як правило, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків оточуючих і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх поведінки. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, що відповідають конкретній си­туації. В такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання педагогом змісту та механізмів міжособистісного сприй­мання значною мірою полегшує налагодження комунікативних кон­тактів зі своїми вихованцями і допомагає ефективніше коригувати в бажаному напрямі навчально-виховний процес. • Отже, можна, з деякими застереженнями, прийняти положення, що людина як особистість є продукт, результат численних групо­вих впливів. Майже все в її психіці і поведінці, за винятком гене­тичних особливостей,  складається  і  закріплюється  під  впливом участі в діяльності різних малих (сім'я, клас) і великих (суспіль­ство)  груп.   Кожна  із  значущих  (референтних)  соціальних  груп робить свій внесок у психіку і поведінку особистості, який не є однозначно позитивним чи негативним, про що і свідчить наявність у різних людей численних індивідуальних переваг і недоліків. Майже кожній людині є чому навчитися у інших людей, однак лише постійне спілкування індивіда з більш розвиненими, ніж він сам, особистостями, які володіють широким спектром знань, умінь і навичок, забезпечить йому можтивість долучитися до відповідних духовних цінностей.

Тільки через пряме спілкування і особисті контакти в групах одні люди передають іншим свій життєвий досвід. Усе, чим володіє сучасна людина — від елементарних гігієнічних навичок до мораль­них цінностей та здатності до різних видів діяльності, вона бере від інших людей. Участь індивіда упродовж свого життя у різних за рівнем розвитку і психологічними характеристиками групах у разі активного їх учасника, забезпечує йому можливість для набуття і вияву різноманітних особистісних якостей та властивостей. Особли­во це стосується вищої духовної культури, яка передається від людини до людини тільки в результаті навчання і виховання через безпосереднє міжособистісно-групове спілкування.

На психологію індивіда група впливає через систему відносин, яка в ній склалася, зокрема — через стосунки (взаємини) індивіда з рештою учасників групи. Групові взаємини можуть стосуватися предметної діяльності членів групи, організаційної структури групо­вої діяльності, міжособистісного спілкування. Об'єднують групові взаємини мета предметної діяльності групи, суспільно-ціннісні та особистісно-значущі питання спільної життєдіяльності.

Важливим фактором індивідуального психічного розвитку люди­ни є її знання про саму себе, які вона може отримати тільки від інших людей в процесі безпосереднього спілкування з ними. Група і люди, що її утворюють, є для індивіда своєрідним дзеркалом, яке по-своєму відображає його "Я". Точність, глибина відображення якостей особистості в групі прямо залежить від інтенсивності, від­критості, різносторонності спілкування даної особистості з іншими членами групи.

Таким чином, для розвитку і формування індивіда як особис­тості група є незамінною. Ще більшою мірою це саме стосується ви-сокорозвиненої групи — колективу, який в діяльності і розвитку кожної конкретної людини відіграє позитивну роль (А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський). Однак свою позитивну роль у розвитку особистості колектив реалізує лише тоді, коли психологічна і педа­гогічна теорія та практика колективу не є предметом політичних маніпуляцій та ідеологічних вивертів (Р. С. Нємов).

5. 5. Сприймання і розуміння людьми одне одного як аспект міжособистісних стосунків