5. 5. Сприймання і розуміння людьми одне одного як аспект міжособистісних стосунків

У процесі людських взаємин важливе значення має сприйняття, оцінка і розуміння людьми одне одного. Важко вигада­ти більше покарання, писав У. Джеме, ніж якби хто-небудь потра­пив у спільність людей, де ніхто на нього не звертав би уваги. В цьому висловлюванні точно підмічена не лише потреба людини в увазі до себе з боку інших людей, а й у певному їх ставленні.

Один з механізмів сприйняття і розуміння людьми одне одного дістав назву імпліцитної теорії особистості. її суть полягає в уяв­ленні людини про те, як взаємопов'язані між собою риси характе­ру, зовнішній вигляд і поведінка людей. Індивід за зовнішнім виглядом іншої людини робить висновки про наявність у неї певних особистісних рис, прогнозує її вчинки і налаштовується на певні форми власної поведінки стосовно цієї людини. Такі уявлення складаються в процесі тривалого індивідуального досвіду спілкування з іншими людьми і стають досить стійкою структурою, яка визначає сприйняття людини людиною. Взаємодіючи потім з людьми, які зовнішньо чимось нагадують індивіду тих, враження про кого вже відклалися в його пам'яті, він несвідомо починає приписувати цим людям ті риси характеру, які входять в закріплену структуру його уявлень (каузальна атрибуція). Якщо ця структура правильна, то це сприяє швидкому формуванню точного образу іншої людини, навіть за відсутності інформації про неї. Це позитивний соціально-психо­логічний аспект розглянутого явища.

Проте якщо структура неправильна, а таке трапляється досить часто, то це може призвести до побудови помилкового апріорного (наперед визначеного) образу іншої людини, що породжує непра­вильне ставлення до неї і, як наслідок, негативну відповідну реак­цію з її боку. Оскільки це відбувається на підсвідомому рівні, то між людьми можуть виникнути неконтрольовані і некеровані взаємні антипатії, що часто виступає причиною різного роду расових, націо­нальних, соціальних і релігійних упереджень.

Ще один фактор, який впливає на правильність сприйняття і розуміння людьми одне одного, — ефект первинності. Суть його полягає в тому, що перше враження про людину, перша інформація (позитивна чи негативна) про особистість здатні справити силь­ніший і стійкіший вплив на формування її образу, ніж наступні. Це відбувається, принаймні, на початкових етапах міжособистісних стосунків людей і може або ускладнювати їх, якщо перша інформація виявляється неправильною, або, навпаки, сприяти швидкому й ефек­тивному налаштовуванню людей одне на одного, коли перша інфор­мація була правильною.

З ефектом первинності логічно пов'язаний "ефект новизни", що стосується останньої інформації (вражень) про людину (за винятком найпершого враження). Над цією інформацією індивід може спокійно подумати і оцінити її. Вона ніби витісняє з пам'яті (на певний час) те, що раніше було відоме про людину.

Зазначені феномени зумовлюються однією із особливостей людської пам'яті — найкраще запам'ятовується та інформація, яка надійшла першою і останньою.

Виокремлюють такі типи сприйняття і розуміння людини люди­ною.

Аналітичний. Психологічні особливості людини визначають ви­ходячи з попереднього аналізу її зовнішності (очі, руки, підборіддя, зачіска, одяг) та пов'язуючи свої спостереження з певними якостя­ми особистості. Такий тип сприйняття переважно притаманний художникам та лікарям.

Емоційний. Модальність емоційного ставлення до іншої людини зумовлює приписування їй певних особистісних рис (позитивних чи негативних). Такий тип сприйняття трапляється переважно у дітей і підлітків або ж емоційно збудливих людей та людей з переважним образним типом пам'яті і мислення.

Перцептивно-асоціативний. У сприйманні іншої людини вико­ристовуються судження за аналогією. Цей тип міжособистісного сприйняття властивий переважно людям похилого віку, тим, хто має досить багатий професійний і життєвий досвід спілкування з різними людьми. Подібним чином сприймають і оцінюють інших ті, кому доводиться це робити в умовах дефіциту часу та інформації (керівники, педагоги, лікарі та ін.).

Соціально-асоціативний. Сприйняття і оцінка людьми одне одно­го здійснюється за соціальними стереотипами. Базовою соціальною характеристикою може виступати професія, соціальний статус, матеріальна забезпеченість, належність до певної соціальної, політичної, релігійної групи тощо. Цей тип сприйняття притаман­ний, з одного боку, керівникам, політикам, філософам, а з іншого — звичайним людям.

Для того, щоб правильно сприйняти і оцінити людину, необхідно уважно спостерігати за її поведінкою в тих ситуаціях, де вона різно­бічно розкриває себе як особистість. Передусім це такі ситуації:

  • в яких поведінка людини спрямована на досягнення цілей, що відповідають її найважливішим життєвим потребам та настановам (мотивам);
  • які пов'язані з подоланням серйозних перешкод на шляху до до­сягнення мети. До цих перешкод можуть бути включені і люди, чиї інтереси не повністю збігаються (протилежні) з інтересами да­ного індивіда;

« які пов'язані з однією з основних сфер людської діяльності: нав­чанням, спілкуванням і трудовою діяльністю, оскільки, в кожній з них виявляються суттєві і різні сторони та властивості особис­тості.

Є низка факторів, які заважають правильному сприйманню і оцінюванню людьми одне одного та їх успішній взаємодії. Це такі фактори:

  • невміння розрізняти ситуації спілкування за такими ознаками, як цілі і задачі людей в процесі спілкування, їх наміри і мотиви, фор­ми поведінки в досягненні поставлених цілей тощо;
  • наявність попередніх настанов (установок), оцінок, переконань, які є у людей ще до моменту їх реальної взаємодії;
  • існування  вже сформованих стереотипів (партнер по взаємодії оцінюється ще до того, як про нього отримана достовірна інфор мація, і до моменту реальної взаємодії);
  • відсутність бажання і звички прислуховуватися до думки інших людей в оцінці партнера міжособистісної взаємодії;
    • незмінність суджень і думок про людину незважаючи на наявність нової, різнобічної інформації про неї, яка з'являється з часом.

Отже, пояснити поведінку людини можна лише через глибокий аналіз загальної соціальної ситуації, в яку людина потрапляє з мо­менту народження. Ця ситуація — складне переплетіння суспільних відносин та міжособистісних стосунків, у які особистість входить з певним запасом природних, психічних та духовних сил і потенцій. Становлення, розвиток людини як особистості — це її включення в суспільне буття, яке починається з моменту, коли індивід виявляє себе у ставленні до інших людей. Розвиток тієї чи іншої форми міжособистісної взаємодії та спілкування веде до формування соціального характеру як стійкої та чітко вираженої системи орієнтацій людини у суспільстві. Це сходження людини по шляху власного особистісного становлення складне та суперечливе і вима­гає від неї активних зусиль.