Теоретичний матеріал до Теми 7

Групою називається спільність людей, об'єднаних чис­ленними та різноманітними більш-менш стійкими зв'язками.

 Між особистісні стосунки в групі мають певну специфіку.

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп приділяється стосункам, які в них складаються. Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці — на даний момент часі в динаміці, тобто в процесі розвитку. В першому випадку аналізуються особливості чинної системи взаємин, у другому — закони ї\перетворення і розвитку. Ці два підходи часто поєднуються, взаємне доповнюють один одного.

Вперше термін "групова динаміка" був використаний К. Лені ним у статті "Експерименти в соціальному просторі" (1939 р )

Поняття групової динаміки включає в себе п'ять основних елементів: цілі групи, норми групи, структура групи і проблеми лідерства, фази розвитку групи.

Особливості перебігу процесів групової динаміки та психологічні характеристики міжособистісної взаємодії в групах дають можливість класифікувати їх за видами.

За формою існування групи бувають умовними і  реальними (кон­тактними)- Умовна група утворюється за певними зовнішніми оз­наками, критеріями; її члени не взаємодіють як певне більш-менш стійке об'єднання (скажімо, всі відмінники старших класів се­редньої школи, всі фермери району, символічна збірна світу з фут­болу тощо). Окремі члени таких умовних груп можуть бути знайомі один з одним, мати певні міжособистісні стосунки, навіть підтриму­вати дружні взаємини, але всі вони не взаємодіють як ціле, як єди­не автономне, в певному розумінні, об'єднання.

Члени реальних (контактних) груп згуртовані насамперед саме спільною взаємодією як певне об'єднання. До контактних груп відносять малі групи.

Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов 'язане спільною метою об 'єднання людей,  у якому здійснюється безпосередній контакт між: його членами. Всі, хто належить до малої групи, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Кількість членів малої групи не повинна перевищувати 30—40 осіб.

Прикладом таких груп може бути сім'я, шкільний клас, студент­ська група, виробнича бригада, спортивна команда тощо. Одна людина може входити до кількох груп (наприклад, школяр — член наукового гуртка, старший син у сім'ї, капітан спортивної команди, староста класу). Взаємини в малих групах, як правило, жорстко не регламентовані. В процесі внутрішньогрупової взаємодії одні члени групи можуть надавати перевагу іншим, що виявляється у більш тісному спілкуванні; їх комунікативні контакти забарвлені переваж­но позитивними емоціями й існують на особистісній чи діловій ос­нові. Таке об'єднання називають первинним колом спілкування, або мікрогрупою. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2—7 осіб. Члени таких об'єднань водно­час лишаються і членами малої групи та більш чи менш тісно взає­модіють з рештою її учасників.

 За способом створення групи поділяють на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні).

Офіційні групи створюються на підставі наказу, розпорядження, штатного розкладу, юридичного акта. Нап­риклад, склад кафедри вищого навчального закладу, особовий склад військового підрозділу формуються відповідно наказами ректора і командира військової частини; склад студентської академгрупи — розпорядженням декана; шлюбні відносини чоловіка та дружини регламентуються юридичним актом тощо. У таких групах чітко рег­ламентована кількість її членів, а в ряді випадків — і тривалість існування. Скажімо, цілком зрозуміло, що тривалість існування сту­дентської групи обмежується часом навчання у вищому навчально­му закладі.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації — симпатій, переконань, визнання авто­ритетності, компетентності окремих особистостей у конкретних різновидах діяльності, певних захоплень у вільний від роботи час.

Асоціальні групи, норми поведінки і діяльність яких суперечать суспільно схвалюваним ціннісним орієнтаціям, у більшості випадків є неофіційними, неформальними.

Поділ груп на офіційні та неофіційні має умовний характер. Дружна сім'я одночасно є офіційною і неофіційною групою; при­хильники політичної партії часто створюють цілком офіційні осе­редки; члени шкільного класу, студентської групи найчастіше під­тримують між собою тісні емоційні неформальні взаємини, тобто одночасно є неформальними, неофіційними групами.

♦ Психологічні дослідження міжособистісних стосунків у групах та особливості їх функціонування дають змогу виокремити три види груп залежно від рівня згуртованості їх членів.

Перший рівень згуртованості — дифузна група (за іншою термі­нологією — конгломерат). Вона майже незгуртована, існує най­частіше короткий час, склад членів — випадковий; домінують найпростіші взаємини за типом симпатій — антипатій. Мету функ­ціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії (наприклад, черга за квитками в кіно). У членів дифуз­ної групи практично завжди відсутня єдність глибинної мотивації діяльності. Один купує квитки на концерт, бо любить мистецтво, інший — щоб якось згаяти вільний час, тощо.

Другий рівень згуртованості — асоціація (за іншою термінологією — кооперація). Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. В ній мають місце як стосунки типу симпатій—антипатій, так і ділові; практично завж ди наявний міжособистісний рольовий розподіл, який допомагаї ефективніше здійснювати спільну діяльність. Міжособистісні сто сунки в такій групі опосередковані особистісно значущим для кож ного її члена змістом групової діяльності.

Головна особливість асоціації (кооперації) полягає в тому, що члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісно: інтеграції та взаємодії (наприклад, функціонування творчої групи вчених, яка вирішує ту чи іншу складну наукову проблему).

Мотивація основного виду діяльності у членів асоціації (коопе­рації) збігається далеко не завжди. Скажімо, в шкільному класі одні учні добре вчаться, тому що їх цікавлять знання і приваблює пере­дусім евристичний аспект навчання, інші — тому що планують всту­пати до вищого навчального закладу, треті — з примусу з боку батьків. Зрозуміло, що така група прагнутиме досягти поставленої мети — отримати хороші знання, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості через надто великі відмінності у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності — навчанні.

Третій рівень згуртованості — найвищий. У традиційній вітчиз­няній термінології — колектив (за А. В. Петровським). У такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Колектив має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпе­чується домінуванням збігу суспільно значущої (просоціальної) мо­тивації членів групи з основного виду діяльності.

До третього рівня згуртованості належить і корпорація — високоорганізована група, яку відрізняють замкнутість на власних гру­пових інтересах, максимальна централізація і авторитарність керівництва. Часто така група протиставляє себе іншим соціаль­ним спільностям, виходячи з вузько корпоративних інтересів. До таких груп можна віднести об'єднання підприємств-моноиолістів, кримінальні об'єднання, секти з антигуманною спрямованістю тощо.

Серед різних видів груп окремо виділяють референтну групу.

Рефе­рентна (еталонна) група — це реально існуюча або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості. Особистість намагається входити в контактну, референтну для неї групу, норми, ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. За таких умов суб'єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, в яку він входить.

Інколи референтна група є умовною.  Наприклад, для підлітка такою може бути уявлювана група "крутих хлопців" — кіногерої бойовиків або "зірок естради". Частіше такі групи обирають для се­бе замкнуті, некомунікабельні, інтровертовані люди.

Соціально-психологічну основу всіх відносин, які складаються в групі, утворюють прийняті в ній моральні цінності і норми. Цінностями є те, що в даній групі найбільш значуще, важливе. Із моральних цінностей, як правило, випливають ті норми, якими у своїх стосунках керуються члени групи. В управлінні діяльністю групи норми виконують низку важливих функцій. Найістотніші з них — регулятивна, оцінна, санкційна і стабілізаційна.