Сутність та нормативно-правове забезпечення інклюзивного навчання

  В основі трансформації системи освіти та розвитку інклюзивної освіти лежать, насамперед, міжнародні документи – декларації і конвенції, що ухвалені Організацією Об’єднаних Націй (ООН), яка є визнаним
міжнародним законотворцем у сфері освіти.
  Питаннями освіти у структурі ООН безпосередньо займається спеціалізована установа – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), зусилля якої спрямовані на забезпечення
доступу до освіти, підвищення якості освіти та підготовку педагогічних кадрів, а також розвиток інклюзивної освіти.

  Право людини на освіту визнається ООН одним з основоположних прав і закріплене практично в усіх ключових документах ООН.

  Основним документом, що забезпечує право людини на освіту на міжнародному рівні є Загальна декларація прав людини. Так, у ст. 26 зазначеного документа вказано, що кожна людина має право на освіту; освіта має бути безоплатною, обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинні бути загальнодоступними, а вища освіта – однаково доступна для всіх на основі здібностей кожного, спрямована на повний розвиток особистості та підвищення поваги до прав людини й основних свобод.

  Одним з ключових документів ООН, де значна увага приділяється праву дитини на освіту, є Конвенція про права дитини, ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року. У ст.3  Конвенції ООН про права дитини наголошується, що в усіх діях щодо дітей передусім мають враховуватися їхні інтереси, саме тому дитина з ООП не повинна бути ізольованою від своїх батьків. Право всіх без винятку дітей на здобуття освіти є ключовим положенням цієї Конвенції, тому що освіта є самоцінною і визнається найголовнішим правом кожної людини. 

  Інноваційний підхід до інклюзивного навчання був представлений на Всесвітній конференції «Освіта для всіх» щодо освіти осіб з ООП, проведеної за підтримки ЮНЕСКО в Іспанії, в м. Саламанці у 1994 році. За результатами конференції було ухвалено вже згадану Саламанську декларацію про принципи, політику і практичну діяльність у сфері освіти осіб з ООП та Рамки Дій щодо освіти осіб з ООП. Це перший міжнародний документ, де введено термін «інклюзивне навчання», «інклюзивна школа», «особливі освітні потреби» і проголошено керівні принципи впровадження інклюзивної освіти.
  Керівний принцип, на якому ґрунтуються Рамки дій, полягає у тому, що заклади освіти «повинні приймати всіх дітей, незважаючи на їхні фізичні, інтелектуальні, соціальні, емоційні, мовленнєві або інші особливості. Заклади освіти мають шукати шляхи успішного навчання всіх дітей, включаючи дітей, у яких є серйозні порушення розвитку та інвалідність».

  Саме у зв’язку з цим виникла концепція інклюзивного закладу освіти. «Проблема, з якою стикається інклюзивний заклад освіти, полягає у розробці педагогічних методів, орієнтованих на потреби дітей, здатних  забезпечити  успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей із серйозними порушеннями розвитку та інвалідністю. Їх створення є одним із вирішальних кроків у сприянні зміни дискримінаційних поглядів, у створенні сприятливої
атмосфери в громадах і в розвитку інклюзивного суспільства».
  Особливе значення в розвитку інклюзивної освіти відводиться закладу освіти, що має нести колективну відповідальність за успіх чи невдачу усіх учнів. Команда педагогів, а не індивідуальний педагогічний працівник,
повинна розділяти відповідальність за освіту дітей з ООП. Водночас батьки є привілейованими партнерами щодо ООП своєї дитини і, наскільки це можливо, потрібно надавати їм право обирати саме ту освіту, яку вони хочуть
для своєї дитини. Необхідно заохочувати батьків брати участь в освітніх заходах як вдома, так і в закладі освіти (де вони можуть ознайомитися з ефективними методами і дізнатися, яким чином потрібно організовувати заходи, не пов’язані з навчальним планом), а також у контролі за навчанням їхніх дітей та наданні їм підтримки. При цьому важлива роль у розвитку інклюзивних закладів освіти належить підготовці педагогічних працівників.

  Ще одним міжнародним документом у сфері захисту прав людей з ООП стала Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, де зазначається, що держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на освіту. З метою  реалізації цього права без дискримінації і на підставі рівності можливостей держави-учасниці забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях упродовж усього життя». Крім того, держави-учасниці надають особам з інвалідністю можливість засвоювати життєві і соціальні навички, щоб полегшити їхню повну та рівну участь у процесі освіти; сприяють засвоєнню абетки Брайля, альтернативних шрифтів, підсилювальних та альтернативних методів, способів і форматів спілкування; забезпечують, щоб навчання осіб, зокрема дітей, які є сліпими, глухими чи сліпоглухими, здійснювалося за допомогою найбільш підхожих мов, методів і способів спілкування… а також, щоб особи з інвалідністю могли мати доступ до вищої освіти, професійного навчання, освіти для дорослих і навчання упродовж усього життя без дискримінації і на рівні з іншими.

  За підтримки ЮНЕСКО у 2015 р. ухвалена Інчхонська декларація, що закликає держави забезпечити інклюзивну та якісну освіту на рівноправній основі.
  Отже, ООН та ЮНЕСКО виступили одними з основних ініціаторів ухвалення нових норм щодо забезпечення прав дітей з ООП на інклюзивну освіту.

  Наведені та інші міжнародні документи стали основою для розроблення національної нормативно-правової бази, яка спрямована на вироблення політики щодо забезпечення якісної, безбар’єрної освіти дітей з ООП,
організаційну перебудову освітньої галузі у напряму повсюдного впровадження інклюзивної освіти.

  Так, у ст. 24 Конституції України наголошується про рівність прав і неприпустимість їх обмежень «за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження,
майнового стану, місця проживання, мовними та іншими ознаками». Хоча зазначена стаття не виділяє окремо дітей з ООП, очевидно що рівність прав, у тому числі право на інклюзивну освіту, поширюється також і
на дітей з ООП.

У Законі України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року 

  у ст. 1 закріплено терміни: 

  інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників;
інклюзивне освітнє середовище - сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей;

  у ст. 3 наголошено:

  1. Кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

  2. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, інвалідності, громадянства,
національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

  у ст. 6, п.1. однією із засади державної політики у сфері освіти та принципом освітньої діяльності є розвиток інклюзивного освітнього середовища, у тому числі у закладах освіти, найбільш доступних і наближених до місця проживання осіб з особливими освітніми потребами;

  у ст. 19 «Освіта осіб з особливими освітніми потребами»:

  1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на всіх рівнях освіти з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів.

2. Держава забезпечує підготовку фахівців для роботи з особами з особливими освітніми потребами на всіх рівнях освіти.

  3. Для навчання, професійної підготовки або перепідготовки осіб з особливими освітніми потребами застосовуються види та форми здобуття освіти, що враховують їхні потреби та індивідуальні можливості.

  у ст. 20 «Інклюзивне навчання»:

  1.Інклюзивне навчання здобувачів освіти базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників. 

  Організація інклюзивного навчання у закладах освіти на відповідних рівнях освіти здійснюється відповідно до порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.

  2. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків заклад освіти утворює інклюзивний клас та/або групу в обов’язковому порядку. 

  Спеціальний клас та/або група утворюється керівником закладу освіти за погодженням із засновником цього закладу освіти або уповноваженим ним органом.

  Заклади освіти створюють умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами відповідно до індивідуальної програми розвитку та з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей.

  Заклад освіти відповідно до законодавства організовує та/або забезпечує надання особам з особливими освітніми потребами психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, а також допоміжних засобів для навчання.

  3. З метою проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дітей, надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, а також забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей з
особливими освітніми потребами органи місцевого самоврядування утворюють інклюзивно-ресурсні центри.

  4. Будівлі, споруди і приміщення закладів освіти та інклюзивно-ресурсних центрів повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами і стандартами.

  5. Проектування, будівництво та реконструкція будівель, споруд, приміщень закладів освіти та інклюзивно-ресурсних центрів здійснюються з урахуванням принципів універсального дизайну та/або розумного
пристосування.

  у ст. 25 «Права і обов’язки засновника закладу освіти» наголошено:
2. Засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа): забезпечує створення у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;

  У Законі України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року :
  у ст. 12 «Формування класів (груп) у закладах загальної середньої освіти» йдеться про те, що у разі звернення батьків дитини з особливими освітніми потребами інклюзивний клас утворюється в обов’язковому порядку, а також:
за письмовими зверненнями батьків учнів керівник закладу загальної середньої освіти приймає рішення про утворення групи (груп) подовженого дня, у тому числі інклюзивної та/або спеціальної, фінансування якої (яких) здійснюється за кошти засновника та за інші кошти, не заборонені законодавством;

  у ст. 24 «Робочий час та оплата праці педагогічних працівників» зафіксовано, що за роботу в інклюзивних класах (групах) встановлюються доплати у співвідношенні 20 відсотків до тарифної ставки;
 

у ст. 26 «Інклюзивне навчання»:

  2. Організація інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти здійснюється у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

  3. Потреба учня з особливими освітніми потребами в індивідуальній програмі розвитку, індивідуальному навчальному плані визначається згідно з висновком інклюзивно-ресурсного центру про комплексну психолого-
педагогічну оцінку розвитку дитини.

  4. Відповідно до індивідуальних особливостей освітньої діяльності для кожного здобувача освіти з особливими освітніми потребами складаються індивідуальна програма розвитку та індивідуальний навчальний план (за
потреби).

  5. Індивідуальна програма розвитку визначає перелік необхідних дитині психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових послуг, що надаються індивідуально та/або в груповій формі.

  6. Особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу для дітей з особливими освітніми потребами забезпечує асистент вчителя.

  7. Соціальні потреби в освітньому процесі здобувача з особливими освітніми потребами забезпечуються асистентом дитини - соціальним робітником, одним із батьків або уповноваженою ними особою.

  Асистент дитини допускається до участі в освітньому процесі для виконання його функцій виключно за умови проходження спеціальної підготовки, що підтверджується відповідним документом.

  Рішення про допуск асистента дитини до участі в освітньому процесі приймає керівник закладу освіти на основі укладення відповідного договору між закладом освіти та асистентом дитини за згодою батьків.

  8. Для організації процесу навчання здобувачів з особливими освітніми потребами у закладі, що забезпечує здобуття повної загальної середньої освіти, облаштовуються ресурсні кімнати та медіатеки за рахунок коштів
державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

  За зверненням закладу освіти до реалізації освітньої програми залучаються інклюзивно-ресурсні центри.

  У Законі України «Про фахову передвищу освіту» від 6 червня 2019 року необхідно звернути увагу на дві статті:
ст. 34, у якій зафіксовано те, що засновники закладів фахової передвищої освіти») забезпечують створення у закладах фахової передвищої освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного
пристосування;
ст. 57 «Державні гарантії здобувачам фахової передвищої освіти», що регламентує забезпечення безоплатним гарячим харчуванням дітей з особливими освітніми потребами та осіб з їх числа, які навчаються у
спеціальних та інклюзивних групах.

  Окрім законів України, з метою унормування та уточнення питань забезпечення прав осіб з ООП, які здобувають освіту в інклюзивних класах (групах), Кабінетом Міністрі України видано ряд постанов:

- Постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2017 р. №88 «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам
з особливими освітніми потребами»
- Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 545 «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр»
- Постанова Кабінету Міністрів України від 16 березня 2019 р. №221 «Про затвердження Положення про спеціальну школу та Положення про навчально-реабілітаційний центр»
- Постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2019 р. №530 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах дошкільної освіти»
- Постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 635 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах вищої освіти»                                                                                                      - Постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 636 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти»                                                    - Постанова Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 р. №957 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти»

Варто додати, що одна з останніх постанов Кабміну з питань інклюзії - Постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 р. № 1321 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання в закладах фахової передвищої освіти», де визначено організаційні засади інклюзивного навчання осіб з особливими освітніми потребами за очною, заочною та дуальною формою здобуття освіти в закладах фахової передвищої освіти.
Наказами Міністерства освіти і науки України затверджено важливі положення (про спеціальні класи, команду психолого-педагогічного супроводу); порядки (наприклад, комплектування інклюзивних класів, груп), переліки (літератури для осіб з ООП, спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з ООП, обладнання для ІРЦ), типові освітні програми для дітей з ООП, інше.

У цілому, сучасний стан законодавства у сфері інклюзивної освіти в Україні має такі ознаки:

• гарантування рівного доступу до якісної освіти дітей з ООП, права вибору різних типів закладів освіти і        форм навчання;
• розширення практики інклюзивної освіти у закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної) і вищої освіти;
• реформування системи шкіл-інтернатів і забезпечення навчання дітей за місцем їх проживання;
• зростання уваги до своєчасної комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини і надання їй психолого-педагогічних, корекційно- розвиткових послуг;
• індивідуалізація освітнього процесу шляхом розробки індивідуальної програми розвитку і здійснення особистісно орієнтованого (індивідуального, диференційованого) навчання;
• введення у штати закладів освіти посад дефектологів, реабілітологів, ставок асистентів;
• міжвідомча інтеграція та соціальне партнерство (залучення батьків і представників різних відомств, соціальних інституцій, служб з метою оптимізації процесу освітньої інтеграції дітей з ООП).