Лекція №5

У кожної деталі, що бере участь у складанні, маються поверхні, що сполучаються і не сполучаються. Поверхні, що сполучаються, можуть мати різне призначення. Одні з них служать для приєднання даної деталі до інших деталей – такі поверхні називаються основними базами. Інші – служать для приєднання до даної деталі інших деталей складального з'єднання і вони називаються допоміжними базами. Таким чином, при складанні з'єднань основні бази однієї деталі спираються на допоміжні бази іншої. Поверхні, що сполучаються та виконують деякі робочі функції, називаються функціональними (виконавчими) поверхнями. Ці поверхні можуть бути й такими, що не сполучаються. Інші поверхні, що не сполучаються називаються вільними і служать лише для оформлення необхідної конфігурації деталі.

Крім цієї існує й інша класифікація поверхонь заготовки для обробки їх на металорізальних верстатах:

1) оброблювані поверхні (з яких різальним інструментом знімається шар металу);

2) поверхні бази, що визначають положення деталі при обробці;

3) поверхні, що сприймають затискні сили;

4) поверхні, від яких вимірюють розміри, що витримуються;

5) необроблювані поверхні.

Для обробки поверхонь заготовки на металорізальному устаткуванні їх необхідно правильним чином установити на верстаті і закріпити. Існують три основні схеми установки заготовки для їхньої обробки.

1) Установка заготовки на столі верстата без застосування пристосувань, шляхом вивірки щодо столу верстата й інструмента. Цей спосіб вимагає багато часу і його застосовують в одиничному і дрібносерійному виробництвах, коли економічно недоцільно виготовляти спеціальні пристосування внаслідок малої виробничої програми.

2) Установка заготовок на столі верстата по розмітці. Розміткою називається нанесення на заготовку осей та ліній, що визначають положення оброблюваних поверхонь. Для цього заготовку покривають крейдовою фарбою і наносять лінії за допомогою штангенрейсмаса, циркуля, косинця і тому подібних інструментів, а також наносять по цим лініям точки керном. Це дуже довго, трудомістко і використовується для великих заготовок також в одиничному і дрібносерійному виробництвах.

3) Установка заготовки в спеціальному пристосуванні. Цей спосіб дозволяє забезпечити надання необхідного положення деталі та її закріплення для

Класифікація поверхонь виробів

Уся  множина  поверхонь  деталей  зводитися  до трьох  видів:

- виконавчі;

- базові;

- вільні. 

ВИКОНАВЧІ - поверхні, за допомогою  яких  виріб  виконує своє службове призначення безпосередньо (поверхня шківа, що стикається  з  приводним пасом, поверхня різі в гвинтових механізмах, робоча   поверхня  зубів коліс, поверхні лопаток, що взаємодіють із  робочим  середовищем  у  твердому, рідкому, газоподібному станах, поверхні відбивачів  світлових, теплових  і інших потоків).

БАЗОВІ -  поверхні, за допомогою  яких визначається  положення  даного  виробу у виробі більш високого рівня або положення інших  виробів, що приєднуються до нього.

ВІЛЬНІ -  поверхні, що не  стикаються з поверхнями  інших виробів, але визначають габарити, масу, жорсткість  і інші  параметри  деталей.  Ці поверхні можуть підлягати обробці, а можуть не  оброблятися, тобто  залишатися  в стані  вихідної заготовки.

Усі ці поверхні утворюють множину поверхонь, що  сполучаються   і не сполучаються. Перші  виконують певні функції   виконавчих  або базових,  другі – вільних.