1. Світове господарство та його структура

Національна економіка будь-якої країни все більше залежить від функціонування світового господарства, яке має свої закономірності та проблеми розвитку.

Світове господарство - це сукупність національних господарств та економічних зв'язків між ними, що виникають на основі міжнародного поділу праці.

Сучасне світове господарство є цілісною системою, яка складалася поступово. Ця цілісність зумовлена рядом факторів:

  1. прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерної зброї та загрози світового тероризму;
  2. розвиток науково-технічного прогресу, що вимагає об'єднання зу­силь для використання сучасних досягнень науки і техніки;
  3. інтернаціоналізація господарського життя, тобто переростання про­цесу виробництва національних кордонів;
  4. необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем та для допомоги в екстремальних ситуаціях.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового гос­подарства.

Для того щоб визначити характерні риси національних господарств, вказати їхнє місце у світовій економіці, а також передбачити перспекти­ви розвитку, проводять систематизацію або класифікацію країн світу. Єдиного підходу до класифікації країн, які входять до світового госпо­дарства, не існує. Структурувати світову економіку можна за різними критеріями.

Регіональний критерій передбачає виділення країн за географічним місцезнаходженням країн: європейські, азіатські і т.д.

Регіонально-економічний критерій означає розподіл не лише за гео­графічною, а й за економічною ознакою країн у межах регіону, що мають спільні економічні інтереси: країни Західної Європи, країни Близького Сходу, країни Південно-Східної Азії.

Економічний критерій включає такі групи країн:

а) залежно від струк­тури господарства - аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні, промислові країни;

б) залежно від рівня економічного розвитку. - промис­лово розвинуті, або індустріальні, країни і країни, що розвиваються. Haйпотужнішу групу серед розвинутих країн становлять країни Великої cімки (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада. Ці та ще 22 країни входять в Організацію економічного співробітництві та розвитку. Серед країн, що розвиваються, виділяють три рівні економічного розвитку. Насамперед це «нові індустріальні країни", розвиток яких відбувався вже п'ятьма хвилями. До них відносять Аргентину, Бразилію, Туреччину, Китай, Індію. Критерії зарахування країн до НІК: частка промислової продукції у ВВП повинна становити 30% і більше, готові вироби в експорті - не менше 50%, дохід на душу населення - понад 8800 дол. До другої, проміжної групи, відносяться країни, які мають нижчі порівняно з НІК показники, та характеризуються значною диференціацією галузева структур, соціальних верств населення та їх становища в суспільстві. До третьої групи належать найменш розвинуті країни. Вони мають вузьку часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування. Критеріями зарахування країн до найменш розвинутих є: частка ВВП на душу населення не перевищує 400 дол. США; частка дорослого письменного населення - не більше за 20%; частка обробної промисловості у ВВП - не більше ніж 10 %.

Організаційний принцип передбачає групування країн за належність їх до міжнародних економічних організацій та інститутів, наприклад, яких як Європейський Союз, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та ін.

Соціально-економічний принцип включає декілька показників: а) ВВ на душу населення; б) галузеву структуру національної економіки; в) динаміку економічного зростання; г) рівень інтеграції країни у світове господарство; д) показники економічної ефективності; е) рівень та якість життя населення (індекс людського розвитку).

Класифікацію країн, згідно з індексом людського розвитку, було запропоновано Програмою Розвитку ООН (ПРООН). Він включає рівень доходу на душу населення, тривалість життя, рівень освіти тощо. Останніми роками найвищий індекс людського розвитку мали Швеція, Норвегія, Канада.

Світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів.

1)         Етап світової торгівлі - він починається в період великих географі них відкриттів XV-XVI ст., коли спостерігається зародження світового господарства, формування господарських зв'язків між країнами. Характерні ознаки першого етапу: а) абсолютна перевага зовнішньої торгів у міжнародних економічних зв'язках; б) нерівноправність відносин і н еквівалентність обміну; в) відсутність стійких зв'язків і правової основи регулювання міжнародних економічних відносин; г) часте використай] насилля у міжнародних відносинах.

2)         Етап іноземних інвестицій - починається з другої половини XIX ст. Особливості даного етапу: а) активний розвиток такої форми міжнарод­них зв'язків, як вивезення капіталу; б) вдосконалення форм зовнішньої торгівлі; в) виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв'язків - міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво.

3)         Етап економічної інтеграції - він починається з середини XX ст. Основні ознаки етапу: а) активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; б) створен­ня міжнародних економічних організацій, що координують діяльність суб'єктів різних країн для досягнення спільної мети.