2. Функції та форми спілкування

Спілкування – це багатоплановий процес, в якому можна виокремити такі головні функції: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння.

Інтерактивна функція передбачає контакти між людьми, які не обмежуються лише потребами передавання інформації. Спілкування передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому випадку виявляється інтерактивна функція спілкування, функція впливу на інших людей.

Перцептивна функція. Інформація, яку отримують співрозмовники під час контактів по різних каналах, дає можливість скласти більш або менш об’єктивне враження про те, що являє собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, ставлення до фактів дійсності.

     Існує й інший підхід до визначення функцій спілкування, в якому виділяють наступні функції:

-         регулювання спільної діяльності;

-         пізнання;

-          первинний інструмент формування свідомості людини.

-         самовизначення індивіда.

Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає:

а) уміння розбиратися в інших людях;

б) адекватно відповідати на їх поведінку та вибирати такі фор пі
звертання, які відповідають індивідуальним особливостям парии їм
у спілкуванні.

Джерелами формування психологічної культури спілкування є, насамперед, власний стихійний досвід спілкування, теоретичні знання, а також здатність до співпереживання та вправляння в такій поведінці, яка б не принижувала гідності інших людей.

Уміння спілкуватися часто називають "чарівністю", "принадніс­тю", "привабливістю", маючи на увазі якості, завдяки яким люди­на завойовує симпатію і повагу співрозмовників.

Привабливість — поняття складне. Воно означає і принадність молодості, і ефектну зовнішність, і тонке почуття гумору, і яскраво виражену жіночність чи мужність, і високу інтелігентність, і ора­торське мистецтво тощо.

Психологи позначають цю якість терміном фасцинація (від англ. — зачарування).

Серед засобів фасцинації виокремлюють:

  • особливий погляд (він має бути прямим, променистим, твердим і водночас теплим);
  • особливий голос (багатий за тембром, гнучкий за модуляціями);
    • особливий ритм мовлення (подібний до музичного ритму." то збуд­ливий, то заспокійливий, але не одноманітний);
    • особливі інтелектуальні якості: високий рівень здатності до імпровізації, насиченість мовлення словесними конструкціями, ситуативність розуму, наявність зворотного зв'язку з партнером у спілкуванні.

Володіючи цими засобами, можна справляти привабливе враження у спілкуванні з людьми, навіть не маючи чарівної зовнішності чи досконалої природної дикції.

Форми спілкування. Спілкування між людьми може відбуватися в різних формах: анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування — взаємодія між незнайомими чи між не пов'язаними особистісними стосунками людьми.  Це можуть бути тимчасові зв'язки між суб'єктами, в яких вони виступають як громадяни, жителі одного району, пасажири, глядачі. Вони зустрічаються, вступають у контакти один з одним і розходяться. Партнери зі спілкування залишаються анонімними.

Функціонально-рольове (офіційне, формальне) спілкування передбачає зв'язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілкуванні поєднують взаємні обов'язки: лікар — хворий, керівник підлеглий, вчитель — учень тощо.

Неформальне спілкування здійснюється поза межами офіційних стосунків, скажімо, спілкування між друзями. Його особливістю і вибірковість щодо партнера.