Теоретичний матеріал до Теми 9

1. Поняття про спілкування

Спілкування – важлива духовна потреба людини як суспільної істоти. Потреба людини в спілкуванні  зумовлена суспільним способом  її буття та необхідністю взаємодії  в процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

Поняття  «спілкування» вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

-         як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С.Виготський, С.Л. Рубінштейн);

-         як один із різновидів людської діяльності( Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Лєонтьєв);

-         як специфічна, соціальна форма інформаційного зв’язку ( О.Д. Урсун, Л.О. Рєзніков);

-         як взаємодія, стосунки між суб’єктами які мають діалогічний характер (Г.М. Андрєєва, В.С. Соковкін, К.К. Платонов). При цьому поняття «спілкування» розмежовують з поняттям «комунікація».Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

У «Психологічному словнику» спілкування визначається як «взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру».

Спілкування – це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно- трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному. Суспільна сутність спілкування полягає в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах. Змістом спілкування є знання, уміння та навички людини – зміст свідомості людини.

Спілкування – це обмін інформацією між двома чи більшою кількістю людей, що включає в себе взаємодію та взаємне сприйняття людьми одне одного. Спілкування можна розглядати як комунікацію, перцепцію та інтеракцію.

2. Функції та форми спілкування

Спілкування – це багатоплановий процес, в якому можна виокремити такі головні функції: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння.

Інтерактивна функція передбачає контакти між людьми, які не обмежуються лише потребами передавання інформації. Спілкування передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому випадку виявляється інтерактивна функція спілкування, функція впливу на інших людей.

Перцептивна функція. Інформація, яку отримують співрозмовники під час контактів по різних каналах, дає можливість скласти більш або менш об’єктивне враження про те, що являє собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, ставлення до фактів дійсності.

     Існує й інший підхід до визначення функцій спілкування, в якому виділяють наступні функції:

-         регулювання спільної діяльності;

-         пізнання;

-          первинний інструмент формування свідомості людини.

-         самовизначення індивіда.

Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає:

а) уміння розбиратися в інших людях;

б) адекватно відповідати на їх поведінку та вибирати такі фор пі
звертання, які відповідають індивідуальним особливостям парии їм
у спілкуванні.

Джерелами формування психологічної культури спілкування є, насамперед, власний стихійний досвід спілкування, теоретичні знання, а також здатність до співпереживання та вправляння в такій поведінці, яка б не принижувала гідності інших людей.

Уміння спілкуватися часто називають "чарівністю", "принадніс­тю", "привабливістю", маючи на увазі якості, завдяки яким люди­на завойовує симпатію і повагу співрозмовників.

Привабливість — поняття складне. Воно означає і принадність молодості, і ефектну зовнішність, і тонке почуття гумору, і яскраво виражену жіночність чи мужність, і високу інтелігентність, і ора­торське мистецтво тощо.

Психологи позначають цю якість терміном фасцинація (від англ. — зачарування).

Серед засобів фасцинації виокремлюють:

• особливий погляд (він має бути прямим, променистим, твердим і водночас теплим);
• особливий голос (багатий за тембром, гнучкий за модуляціями);
  • особливий ритм мовлення (подібний до музичного ритму." то збуд­ливий, то заспокійливий, але не одноманітний);
  • особливі інтелектуальні якості: високий рівень здатності до імпровізації, насиченість мовлення словесними конструкціями, ситуативність розуму, наявність зворотного зв'язку з партнером у спілкуванні.

Володіючи цими засобами, можна справляти привабливе враження у спілкуванні з людьми, навіть не маючи чарівної зовнішності чи досконалої природної дикції.

Форми спілкування. Спілкування між людьми може відбуватися в різних формах: анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування — взаємодія між незнайомими чи між не пов'язаними особистісними стосунками людьми.  Це можуть бути тимчасові зв'язки між суб'єктами, в яких вони виступають як громадяни, жителі одного району, пасажири, глядачі. Вони зустрічаються, вступають у контакти один з одним і розходяться. Партнери зі спілкування залишаються анонімними.

Функціонально-рольове (офіційне, формальне) спілкування передбачає зв'язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілкуванні поєднують взаємні обов'язки: лікар — хворий, керівник підлеглий, вчитель — учень тощо.

Неформальне спілкування здійснюється поза межами офіційних стосунків, скажімо, спілкування між друзями. Його особливістю і вибірковість щодо партнера.

3. Види спілкування

Спілкування як соціальне явище охоплює всі сфери суспільного буття та діяльності людей і може бути охарактеризоване за різними параметрами:залежно від контингенту учасників, тривалості стосунків, міри опосередкування, завершеності, бажаності тощо.

Залежно від контингенту учасників:

-         міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним.

-         Особистісно-групове спілкування має місце тоді, коли одного із співрозмовників представляє особистість, а другого – група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника з колективом підлеглих, оратора з аудиторією.

-         Між групове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільностей, кожна з яких обстоює свою позицію, прагне до реалізації своїх цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання, досягти консенсусу.

Спілкування поділяється на безпосереднє та опосередковане.

Спілкування може відбуватися як взаємодія людей, між якими встановлюється комунікативний зв'язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти і використовують для цієї мети всі наявні в них засоби. Таке спілкування характеризується як безпосереднє.

У безпосередньому спілкуванні функціонує багато каналів зворотного зв’язку, що інформують співрозмовників про міру ефективності спілкування.

Опосередковане спілкування – це комунікація, в яку включена проміжна ланка – третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобом зв’язку, написаним текстом ( листом), адресованим іншій людині, або посередником.

За тривалістю спілкування буває : короткочасне та тривале.

Короткочасне спілкування виникає із ситуаційних потреб і діяльності або взаємодії і обмежується розв’язанням  локальних комунікативних завдань. (консультація з певного конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо).

Тривале спілкування – це взаємодія в межах однієї або кількох тем, обмін  розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв’язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії  та характером інформації, якою оперують співрозмовники.

За завершеністю спілкування розподіляється на завершене та незавершене.

Спілкування вважають завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, до того, ж його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.

При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається не розкритим до кінця і не відповідає очікуванням співрозмовників. Незавершеним спілкування може бути з об’єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми ( роз’єднаність людей) або проблеми щодо  засобів зв’язку та інших необхідних умов для підтримування контактів.

Суб’єктивними причинами є заборона, небажання комуні кантів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності його припинити.

4. Структура спілкування

В єдиному процесі спілкування можна виділити  три  взаємопов'язані сторони: комунікативну (передача інформації), інтерактивну (взаємодія) і перцептивну (взаємосприймання).

І. Коли говорять про комунікативну сторону спілкування, то мають на увазі той факт, що в спільній діяльності люди обмінюються уявленнями, інтересами, ідеями, настроями, почуттями, установками тобто інформацією. Людська комунікація має свою специфіку,тому  що в умовах людського спілкування інформація не лише передається, а й формується, уточнюється, розвивається. Обмін інформацією між двома особистостями має суб'єкт-суб'єктний характер: посилаючи інформацію, ми орієнтуємось на іншого суб'єкта, враховуємо ЙОГО   ЦІЛІ,   МОТИВИ,   установки,   одержуємо нову інформацію, тобто

прагнемо виразити загальний смисл, а це можливо лише за умови, що інформація не просто прийнята, а й зрозуміла, осмислена. Тому в кожному комунікативному процесі реально представлені діяльність, спілкування і пізнання. Взаєморозуміння можливе лише за наявності єдиної системи значень для всіх членів групи (так зва­ного "тезаурусу"). При цьому мають на увазі не лише розуміння значення слів, а й розуміння значення ситуації. Відомо, що пряме висловлювання і його розуміння не завжди збігаються. Окрім того, в умовах людської комунікації можуть виникати абсолютно специ­фічні бар'єри, пов'язані з соціальними, політичними, релігійними, професійними обмеженнями або з індивідуальними психологічними особливостями тих, хто спілкується (сором'язливість, некомуніка­бельність, ворожість, недовіра тощо).

ІІ.  Спілкування як міжособистісна взаємодія являє собою сукупність зв'язків між людьми і взаємовпливів, які виникають і закріплюють­ся в процесі їх спільної життєдіяльності. Регулятором цих зв'язків є суспільні соціальні норми, порушення яких приводить в дію ме­ханізми соціального контролю (несхвалення, осуд, покарання).

Очікуваний від людини спосіб поведінки залежно від її статусу чи позиції в суспільстві називають роллю. Ролі бувають:

- соціальними — визначаються об'єктивними соціальними відноси­нами;

- міжособистісними — залежать від місця людини в системі міжо­собистісних відносин;

- внутрішньогруповими — суддя, арбітр, опікун та ін.;

- індивідуальними — визначаються власними очікуваннями та ви­могами до себе особистості. Кожна людина виконує набір різних ролей. Взаємодія людей ре­гулюється рольовими очікуваннями. Умовою безконфліктного спілкування є відповідність його учасників взаємним рольовим очікуванням.

ІІІ. Перцептивний компонент спілкування — це сприймання, розу­міння і оцінка людини людиною. Сприймання іншої людини озна­чає співвіднесення її зовнішніх ознак з її особистісними характерис­тиками і інтерпретацію на цій основі її вчинків. Процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини є особистісним психологічним завданням.

У процесі розуміння людини виокремлюють два рівні. На пер­шому відбувається усвідомлення цілей, мотивів, настанов іншої лю­дини. Другий рівень взаєморозуміння характеризується  здатністю прийняти цілі, мотиви, настанови іншої людини, як свої власні. Точність міжособистісної перцепції зумовлена такими чинниками: 1) чим краще, точніше людина знає себе, тим краще і точніше во­на може сприйняти іншого; 2) чим більше особистостей знає люди­на, тим краще вона може зрозуміти конкретну особу; 3) тільки за доброзичливого ставлення одна людина може краще пізнати іншу.

 Механізмами міжособистісного сприймання є:

- ідентифікація — спосіб розуміння іншої людини через усвідомле­не чи неусвідомлене ототожнювання її з собою;

- рефлексія — усвідомлення суб'єктом, як він сприймається і оці­нюється іншими індивідами або спільностями;

-  емпатія — здатність проникати в психічний стан іншої людини та спрямованість емоційного відгуку на її проблеми (співпереживання, співчуття).

У сприйманні людини людиною виявляються стереотипи. Стереотип — це відносно стійкий  і спрощений образ об'єкта, який складається в умовах недостатньої інформації або є результатом узагальнення  власного досвіду особистості.  Стереотипи сприймання можуть відігравати як позитивну, так і негативну роль. Щоб подолати недоліки сприймання в учня, вчитель повинен добре вивчити дитину, вміти поставити себе на її місце, володіти психологічною культурою спілкування.