1. Поняття про спілкування

Спілкування – важлива духовна потреба людини як суспільної істоти. Потреба людини в спілкуванні  зумовлена суспільним способом  її буття та необхідністю взаємодії  в процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

Поняття  «спілкування» вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

-         як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С.Виготський, С.Л. Рубінштейн);

-         як один із різновидів людської діяльності( Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Лєонтьєв);

-         як специфічна, соціальна форма інформаційного зв’язку ( О.Д. Урсун, Л.О. Рєзніков);

-         як взаємодія, стосунки між суб’єктами які мають діалогічний характер (Г.М. Андрєєва, В.С. Соковкін, К.К. Платонов). При цьому поняття «спілкування» розмежовують з поняттям «комунікація».Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

У «Психологічному словнику» спілкування визначається як «взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру».

Спілкування – це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно- трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному. Суспільна сутність спілкування полягає в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах. Змістом спілкування є знання, уміння та навички людини – зміст свідомості людини.

Спілкування – це обмін інформацією між двома чи більшою кількістю людей, що включає в себе взаємодію та взаємне сприйняття людьми одне одного. Спілкування можна розглядати як комунікацію, перцепцію та інтеракцію.