Теоретичний матеріал. Техніко-технологічна база виробництва

Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів.

Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб’єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).

Одним із варіантів покриття потреби підприємства в інвестиційному капіталі виступає такий вид небанківського кредитування підприємств, як лізингове фінансування – лізинг (leasing).

Лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізингодавець – юридична особа або індивідуальний підприємець, які здійснюють лізингову діяльність.

Лізингоодержувач – особа, яка одержує майно за договором лізингу.

УВАГА!!!! Не плутайте банківський кредит з лізингом!!!!

В економічному значенні лізинг виступає видом кредиту: лізингодавець надає користувачеві - лізингоотримувачу майно і отримує від цього прибуток у вигляді лізингової маржі, при цьому характерні умови терміновості, поворотності, матеріального забезпечення, платності. Тому лізинг можна назвати кредитом в товарній формі. Об'єктом лізингу є будь-яке майно, відносно якого немає обмежень по передачі в лізинг (не передаються в лізинг об'єкти держмайна, земельні ділянки та інші природні угоди).

Як правило, учасниками лізингового кредитування є три сторони: лізингодавець (суб’єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська організація, лізингова компанія, державні або місцеві органи), лізингоотримувач (юридичні і фізичні особи), постачальник лізингового майна (суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє обладнання, машини або передає власне майно - об'єкт лізингу – тобто це виробники обладнання, оптово-збутові організації, торгові фірми, власники майна).

У світовій практиці розрізняють такі види лізингових операцій:

• прямий або двосторонній лізинг. Суб’єкт підприємництва отримує об’єкт лізингу безпосередньо від постачальника. Реалізується переважно між суб’єктами підприємництва, що мають тісні фінансово-економічні зв’язки.
• зворотній лізинг – варіант прямого лізингу. Здійснюється шляхом продажу об’єкта необоротних активів суб’єкта підприємництва іншій особі (як правило, спеціалізованій фінансовій установі) з одночасним отриманням такого об’єкту в лізинг. Ця форма фінансування в довгостроковій перспективі вважається неефективною, оскільки витрати на сплату лізингових платежів більші, ніж витрати, які несе підприємство як власник такого об’єкта. Однак зворотній лізинг дає змогу вирішувати поточні цілі переважно проблемним підприємствам.
• непрямій або багатосторонній лізинг. Спеціалізована лізингова компанія придбає у постачальника на замовлення лізингоодержувача об’єкт лізингу, який передається замовнику у довгострокове користування.

За строком використання об’єкту лізингу, лізинг буває:

• оперативний лізинг (із неповною окупністю орендованих основних фондів) – здійснюється за договором лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на строк, менший за період амортизації 90 відсотків вартості об’єкта лізингу (оренди). Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння.  Обов’язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.
• фінансовий лізинг (з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів) – лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60 відсотків амортизаційних відрахувань від повної вартості об’єкта лізингу (на день укладення договору). Після закінчення строку дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також здійснення його технічного обслуговування та ремонту бере на себе лізингоодержувач.

Вартість лізингового фінансування для суб’єкта підприємництва порівняно з іншими джерелами капіталу досить висока, оскільки  розмір лізингових платежів включає такі елементи, як витрати на амортизацію, премію за ризики лізингодавця та безпосередньо прибуток лізингодавця.

Однак лізингове фінансування дає змогу ефективно вирішувати проблеми покриття потреби в інвестиційному капіталі у випадках, коли суб’єкт підприємництва не може повністю або частково профінансувати потребу у капіталі за рахунок запозичень на ринку капіталу.

Відмінності банківського та лізингового кредитування представлені у таблиці 1.

Для укладання лізингової угоди лізингоотримувач подає в банк або лізингову компанію заяву, економічне обґрунтування лізингової угоди (бізнес-план), копії засновницьких документів, баланс за останній рік. Лізингодавець оцінює платоспроможність підприємства і у разі позитивного висновку про платоспроможність і ефективність цієї лізингової угоди направляє постачальнику заяву на придбання (виготовлення) об'єкта лізингу. При передачі майна в лізинг оформлюються такі документи:

• акт прийняття-передачі майна лізингу в експлуатацію;
• лізинговий договір між лізингодавцем і лізингоотримувачем;
• договір на технічне обслуговування майна (якщо таке здійснює лізингодавець);
• лізингоотримувач оформлює договір майнового страхування.

 Таблиця 1 - Порівняльна характеристика банківського і лізингового кредиту