Конспект. Прийняття рішень у менеджменті
1. Сутність та класифікація управлінських рішень.
2. Фактори, що впливають на процес прийняття управлінських рішень.
3. Основні підходи до ухвалення раціонального рішення.
4. Методи і способи ухвалення управлінських рішень.
5. Методи творчого пошуку альтернатив.
6. Форми групового ухвалення рішень.
7. Переваги і недоліки групового ухвалення рішень.
8. Суть «принципу Парето».
6. Форми групового ухвалення рішень
У світовій практиці управління багато уваги приділяється організації групової діяльності, зокрема груповому ухваленню рішень. Досвід переконує, чим більше працівників залучається до процесу управління, тим кращі результати діяльності людей і легше запроваджувати зміни у виробництві.
Суть групового методу прийняття рішень полягає в переході від індивідуального рішення керівника до колективного, яке виражає точку зору колективу в цілому. Групи, в яких добре розвинуті взаємодія взаєморозуміння, успішніше уникають помилок і невдач у роботі. Спільна діяльність щодо вироблення рішень створює морально-психологічний клімат у колективі, котрий сприяє розвитку самоуправління. Якщо ухвалене рішення втілюється у життя, то, як правило, члени групи виконують його не тільки охочіше, а й ефективніше.
У процесі групового обговорення члени групи вчаться розуміти один одного, погоджувати свої інтереси, дії.
Найбільш відомими методами групового ухвалення рішень є:
- Метод груп взаємодії;
- Метод номінальної групи;
- Метод «дельфі»
Групи взаємодії
найпоширеніша форма співпраці. Наявній (відділ, постійний комітет) або новоствореній (тимчасова група, група «мозкової атаки») групі дають завдання ухвалити рішення. Обговорення починається із стислого пояснення ситуації і ознайомлення учасників із проблемою. Після цього кожен член групи по черзі і без зауважень з боку решти викладає власну думку. Кожна ідея реєструється. Критика чи дискусія не виникає доти, поки не вислухані всі варіанти вирішення проблеми чи погляди. Після того, як вислухані всі ідеї, проводиться дискусія і приймається остаточне рішення.
Перевага методу у тому, що взаємодія працівників часто приводить до появи нових ідей та сприяє порозумінню, а недолік – чиїсь інтереси можуть відігравати у цьому процесі надто важливу роль.
Метод «дельфі»
застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутніми в одному місці. Групи «дельфі» створюють для досягнення консенсусу під час експертних оцінювань цей метод передбачає надання можливості висловити свої думки групі експертів, котрі працюють індивідуально у різних місцях. За наданими ними оцінками усереднюють та виробляють варіант оптимального рішення. Особливості цього методу не дають можливості використовувати його у щоденній роботі, однак під час ухвалення стратегічних рішень є доволі ефективним.
Номінальні групи
Розроблений у 1968 р. Л.Дельбеном і Г.Ванде Веном.. Група ділиться на підгрупи з 5-10 чоловік. Зачитується завдання. Наприклад, визначити заходи, що необхідно вжити в колективі, у зв’язку з переходом на оренду Дається 10-15 хвилин на обговорення умов завдання, уточнення цілей. Цей період роботи можна назвати само інструктажем. Далі починаються наступні етапи роботи.
Перший етап. Індивідуальна робота /10-15 хв./. Кожен член підгрупи письмово формулює свою відповідь на завдання. Відбувається мовчазний пошук своїх ідей та їх обміркування. Розмови не допускаються. Після того, як закінчується процес запису ідей /заходів/ , починається другий етап.
Другий етап. Керівник просить кожного учасника дати свою відповідь. Так триває доти, поки всі пропозиції будуть зафіксовані. Розмови допускаються тільки між керівником і членами групи. На цьому етапі важливі гласність і відсутність оцінок.
Третій етап. Уточнення ідей. Як тільки всі відповіді записані, вони зачитуються, щоб упевнитися, що всі учасники їх зрозуміли в тому вигляді, в якому вони записані. Кожен учасник може запропонувати уточнення, зміну формулювання, уникаючи при цьому будь-яких оцінок. У процесі такого обговорення може виникнути дискусія, і група дійде висновку, що деякі показники доцільно виключити або об’єднати.
Четвертий етап. Ранжування і голосування. Учасники обирають найважливіші ідеї і ранжують їх. Для цього кожному учаснику роздають певну кількість незаповнених карток. Їм пропонують відібрати 7-8 найважливіших пунктів з наявного списку. На картку записують зміст ідей і ставлять їх порядковий номер із списку. Далі всім учасникам пропонують покласти картки перед собою і проранжувати у такий спосіб:
1) обрати найважливіший пункт, написати букву «п» і відкласти;
2) з решти карток обрати найменш важливий пункт і помітити цифрою 1;
3) з решти карток обрати найважливіший пункт і помітити п-I і т.д.
Ранжування триває доти, поки не пронумеровані всі картки. Після чого підраховують голоси, результати заносять у таблицю.
На відміну від попереднього методу, членів номінальної групи збирають разом. Однак вони не розмовляють між собою як у групі взаємодії. Члени групи оголошують окремо свої пропозиції, їх обговорюють та голосують щодо кожного варіанта. Пропозиція, що має найкращий рейтинг, і є тим рішенням, яке ухвалює група. Такі групи варто використовувати для розроблення творчих та альтернативних рішень.