Теоретичний матеріал. Управління підприємствами

Згідно з теорії і практики управління організаційна структура підприємства повинна забезпечити реалізацію стратегії його діяльності.

Категорія «структура» відображає будову і внутрішню форму системи. !!! Наявність структури – невід’ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо сама структура надає їм цілісності.   Структура передбачає відносно стійкі зв’язки, існуючі між елементами організації, і сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Організаційна структура – конструкція підприємства з формальними чи неформальними вираженням, на основі якої  здійснюється управління ним.

Вона охоплює канали влади і комунікації між різними адміністративними службами та працівниками, а також потік інформації, яка передається цими каналами.

!!! Оргструктура забезпечує єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв’язку.

Ланка управління – відокремлений орган (працівник), наділений управлінськими функціями, правами їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії.

Чим досконалішою є організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва.

Оргструктури мають відповідати наступним вимогам, тобто бути:

- адаптивною (здатною пристосовуватися до змін зовнішнього середовища);

- гнучкою, динамічною (здатною миттєво реагувати на зміни, вдосконалюватися);

- адекватною (відповідною параметрам керованої системи);

- оптимальною;

- оперативною;

- надійною;

- економічною;

- простою.

Виділяють 2 класи організаційних структур управління виробництвом:

1. Бюрократичні структури.

2. Адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) оргструктури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, добором кадрів за діловими і професійними якостями.

Концепція бюрократії була сформульована німецьким соціологом М.Вебером на початку ХХ ст. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії.

Термін «бюрократія» часто асоціюється з канцелярською тяганиною, безплідною діяльністю, яка зазвичай зустрічається у повсякденному житті. Однак першопричиною всіх цих негараздів є не бюрократія як така, а недоліки в реалізації правил роботи та цілей організації, звичайні труднощі, пов’язані з розміром організації, поведінкою працівників.

Зміст окремих характеристик раціональної бюрократії:

1. Чіткий розподіл праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.
2. Ієрархічність управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.
3. Наявність системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов’язків.
4. Об’єктивізм, з яким офіційні особи виконують посадові обов’язки.
5. Найом на роботу відповідно до кваліфікаційних вимог.

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей швидкого реагування на зміни зовнішнього середовища та впровадження нової наукомісткої технології. Починаючи з 60-х років деякі організації зіткнулися з ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали переважати над їх позитивними рисами. Тому організації почали розробляти та впроваджувати більш гнучкі типи організаційних структур.