Теоретичний матеріал. Управління підприємствами

1. Сутність процесу управління підприємством

Підприємство є складною відкритою, штучною економічною системою, відтак воно повинно підпорядковуватися ряду властивостей.

Власник реалізує свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи інших установчих документів. для керівництва господарською діяльністю власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником і трудовим колективом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Трудовий колектив підприємства складається з громадян, які беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших домовленостей, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до ГКУ, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Рішення із соціально-економічних питань стосовно діяльності підприємств опрацьовуються і приймаються його органами управління за участю трудового колективу.

Таким чином, під управлінням підприємством слід розуміти цілеспрямовану діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації людей (трудових колективів) для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення виробництва, зростання прибутку тощо).

2. Функції управління, їх характеристика

Система управління підприємством передбачає диференціацію управлінської діяльності за виконуваними функціями.

До основних функцій управління відносять:

3. Методи управління підприємством

Методи управління – це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організація).

Методи управління діяльністю підприємств:

• економічні;
• соціально-психологічні;
• організаційні.

1.Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах через використання товарно-грошових відносин.

2.Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини.

3.Організаційні методи управління - це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.

Організаційні методи управління :

• регламентні;
• розпорядчі.

3.1 Регламентні методи – формування структури та ієрархії управління, делегування повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначення орієнтирів діяльності підлеглих, надання методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям.

3.2 Розпорядчі методи – охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми.

4. Організаційні структури управління

Згідно з теорії і практики управління організаційна структура підприємства повинна забезпечити реалізацію стратегії його діяльності.

Категорія «структура» відображає будову і внутрішню форму системи. !!! Наявність структури – невід’ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо сама структура надає їм цілісності.   Структура передбачає відносно стійкі зв’язки, існуючі між елементами організації, і сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Організаційна структура – конструкція підприємства з формальними чи неформальними вираженням, на основі якої  здійснюється управління ним.

Вона охоплює канали влади і комунікації між різними адміністративними службами та працівниками, а також потік інформації, яка передається цими каналами.

!!! Оргструктура забезпечує єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв’язку.

Ланка управління – відокремлений орган (працівник), наділений управлінськими функціями, правами їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії.

Чим досконалішою є організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва.

Оргструктури мають відповідати наступним вимогам, тобто бути:

- адаптивною (здатною пристосовуватися до змін зовнішнього середовища);

- гнучкою, динамічною (здатною миттєво реагувати на зміни, вдосконалюватися);

- адекватною (відповідною параметрам керованої системи);

- оптимальною;

- оперативною;

- надійною;

- економічною;

- простою.

Виділяють 2 класи організаційних структур управління виробництвом:

1. Бюрократичні структури.

2. Адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) оргструктури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, добором кадрів за діловими і професійними якостями.

Концепція бюрократії була сформульована німецьким соціологом М.Вебером на початку ХХ ст. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії.

Термін «бюрократія» часто асоціюється з канцелярською тяганиною, безплідною діяльністю, яка зазвичай зустрічається у повсякденному житті. Однак першопричиною всіх цих негараздів є не бюрократія як така, а недоліки в реалізації правил роботи та цілей організації, звичайні труднощі, пов’язані з розміром організації, поведінкою працівників.

Зміст окремих характеристик раціональної бюрократії:

1. Чіткий розподіл праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.
2. Ієрархічність управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.
3. Наявність системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов’язків.
4. Об’єктивізм, з яким офіційні особи виконують посадові обов’язки.
5. Найом на роботу відповідно до кваліфікаційних вимог.

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей швидкого реагування на зміни зовнішнього середовища та впровадження нової наукомісткої технології. Починаючи з 60-х років деякі організації зіткнулися з ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали переважати над їх позитивними рисами. Тому організації почали розробляти та впроваджувати більш гнучкі типи організаційних структур.