3. Державні стандарти професійно-технічної освіти

7 серпня 1998 р. Кабінет Міністрів України Відповідно до статті 15 закону України “Про освіту” Постановою за № 1247 “Про розроблення державних стандартів вищої освіти” ухвалив: “Міністерству освіти до 1 грудня 1998 р. розробити і подати на затвердження Кабінету Міністрів України державні компоненти державних стандартів вищої освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня виходячи з вимог до державних стандартів вищої освіти (згідно з додатком)”.

Загальна мета професійної освіти – формування професійних і особистісних якостей випускника професійної школи, які діагностуються як кінцевий результат роботи навчального закладу. Її реалізація здійснюється за рахунок державних освітніх стандартів. Появу освітніх стандартів пов’язують із необхідністю оновлення змісту освіти.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ століття соціально-економічні й демократичні перетворення в Україні змусили переглянути систему управління структурою й змістом професійної освіти. З проголошенням незалежності України і необхідністю розбудови національної системи освіти виникла необхідність на державному рівні визначити сукупність вимог, виконання яких стало б обов’язковим для розробників навчально-програмної документації.

Стандарт (від англ. standard) – зразок, еталон, модель, які приймаються за вихідні для зіставлення з ними інших подібних об’єктів.

Як узагальнена модель він містить у собі комплекс вимог, норм, цінностей, правил до рівня, змісту, якості професійної підготовки й характеризується певними компонентами, параметрами, функціями, що забезпечують структурну організацію й реалізацію в практичній діяльності всієї освітньої системи відповідно до різноманіття форм власності, розвитку ринку праці, безперервності освіти, наявності різних форм професійного навчання.

Найважливіша функція Державного освітнього стандарту полягає в захисті інтересів усіх суб’єктів освітнього процесу. Так, для суспільства це визнаний рівень освіти, який гарантує особистості професійну адаптацію до мінливих соціально-економічних умов у процесі трудової діяльності, а для особистості це еталон, завдяки якому особистість усвідомлює обсяг пропонованих їй освітніх послуг, для навчального закладу це мінімальна нормативна основа, використовувана для розробки професійних освітніх програм, для міжнародного співтовариства – це норма, що дає можливість порівнювати освітні системи окремих держав і визнавати документи про освіту.

Необхідність у стандартах професійної освіти пов’язана з потребою впорядкування базових вимог до змісту і якості професійного навчання в різних типах навчальних закладів.

Наявність стандарту професійної освіти дозволяє:

  • встановити базовий рівень кваліфікації, нижче якого не може бути атестації, і базовий рівень підготовки фахівця на різних ступенях навчання;
  • підвищити якість професійного навчання за рахунок розширення профілю, універсалізації змісту освіти, застосовуваних педагогічних технологій, засобів і методів навчання;
  • забезпечити конвертованість професійної освіти усередині держави й за її межами;
  • упорядкувати права учнів (студентів) і підвищити відповідальність навчальних закладів різних рівнів акредитації за професійну підготовку фахівця і його професійну освіту;
  • визначити місце кожного рівня професійної освіти в системі безперервної освіти;
  • зберегти єдність освітнього простору, можливість безперервної освіти, академічну мобільність, раціональні витрати фінансових і матеріально-технічних ресурсів;
  • визначити сукупність можливостей для відображення запитів особистості й держави, а також способів їх реалізації освітніми закладами;
  • визначити інструментально-технологічну організацію процесу підготовки фахівців згідно з певними еталонами;
  • реалізувати гнучкі освітні структури, тобто швидко, оперативно пристосувати, адаптувати зміст освіти і навчання до постійно мінливих вимог до підготовки спеціалістів відповідно до галузевих, регіональних, національних особливостей, специфіки взаємодії навчальних закладів із замовниками освітніх послуг (учнями, їхніми батьками, підприємствами і т.д.).

Така гнучкість відображає об’єктивні процеси інтеграції освіти, виробництва, науки, передбачає варіативність змісту підготовки й різноманіття способів його формування. Гнучкість освітніх структур забезпечується, з одного боку, за рахунок багаторівневості системи освіти, з іншого, за рахунок багатофункціональності навчальних закладів, їх самостійності в розробці змісту освіти.

У вищих професійних навчальних закладах гнучкість освітніх структур проявляється в зміні:

  • різноманітної спрямованості діяльності навчального закладу (підготовка фахівців, підвищення кваліфікації й перепідготовка практичних працівників, забезпечення додаткової освіти);
  • рівнів освіти (наприклад, базової й підвищеної, початкової й середньої професійної, середньої й вищої професійної освіти);
  • змісту освіти за рахунок створення нових спеціалізацій, зміни навчальних планів і програм;
  • форм навчання (наприклад, комбінація очної, очно-заочної, заочної форм підготовки фахівців або створення екстернату).

Стандарт передбачає не тільки підготовку до конкретної професійної діяльності, але й певний рівень ерудованості й інтелектуального розвитку студентів. Він характеризується низкою показників, які дозволяють відрізнити  один рівень від іншого.

Розрізняють базову освіту; тривалість (термін) навчання; співвідношення теоретичної й практичної підготовки; співвідношення складу, обсягу й змісту загальнонаукової, загальнопрофесійної й спеціальної підготовки в межах теоретичної; клас професійних (інтелектуальних) завдань, до вирішення яких готується майбутній фахівець; тип організації навчального процесу (співвідношення аудиторної й самостійної роботи, обов’язкових і варіативних курсів).