Зміст професійно-технічної освіти, її структура. Державні стандарти професійно-технічної освіти. Державний перелік професій.

1. Зміст професійно-технічної освіти, її структура

Існують різноманітні визначення поняття професійна освіта. Під поняттям професійна освіта розуміють:

a)            цілеспрямований педагогічний процес професійного навчання й виховання;

b)           цілеспрямований, здійснюваний державою й суспільством процес відтворення кваліфікованих робітничих кадрів, підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації спеціалістів;

c)            систему професійної освіти, мережу професійних навчальних закладів – від елементарних курсових форм до вищої і після дипломної освіти;

d)           професійну підготовку і особистісний рівень компетентного володіння тією або іншою програмою професійної освіти.

Професійна освіта – соціально й педагогічно організований процес трудової соціалізації особистості, який забезпечує орієнтацію і адаптацію у світі професій, оволодіння конкретною спеціальністю і рівнем кваліфікації, неперервне зростання компетентності, майстерності й розвитку здібностей у різноманітних сферах людської діяльності.

Поняття професійна освіта містить у собі такі історично сформовані типи професійної освіти: реміснича, професійно-технічна освіта, середня професійна освіта, вища професійна освіта.

В реальній практиці професійна освіта поліфункціональна й виконує наступні функції:

• економічну – розширене відтворення кваліфікованої робочої сили з урахуванням потреб суспільства, формування ринку праці і надання освітніх послуг, вплив на соціально-економічні процеси і розвиток науки, техніки, виробництва, культури й освіти;
• соціальну – підготовка спеціалістів, передача соціального досвіду від старших поколінь до молодших, формування соціально-професійної структури населення і створення умов для його соціальної і професійної мобільності;
• педагогічну – виховання й розвиток особистості засобами залучення до професії й формування основ професійної культури, професійне навчання й виховання підростаючих поколінь на базі основної освіти, підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка дорослого населення;
• цивілізаційну – збереження і зміцнення складної структури сучасної цивілізації і рівня світового й вітчизняного економічного й соціального розвитку, забезпечення наукового й технічного прогресу та громадського добробуту;
• культурологічну – трансляція, збереження й удосконалення загальної, інтелектуальної і професійно-трудової культури суспільства;
• гуманітарну – створення умов для реалізації права особистості на професію і професійну зайнятість, рівноправність чоловіків і жінок у сфері професій, а також соціальний захист людей з порушеннями у психофізичному розвитку й інвалідів з дитинства;
• психологічну – створення умов для формування й розвитку особистості професіонала, її ціннісних трудових якостей.

Педагогічні аспекти професійної освіти є предметом дослідження професійної педагогіки – галузі педагогічної науки, яка вивчає загальні методологічні, теоретичні, історичні, методичні й технологічні основи освітнього процесу на всіх рівнях професійної освіти і в усіх типах професійних навчальних закладів.

Професійна освіта як система має подвійну кваліфікацію.

Критерієм кваліфікації по вертикалі є рівень і складність стандартних професійно-освітніх програм і загальноосвітніх баз. Рівню або стандартному освітньому цензу відповідають типи освітніх закладів початкової, середньої і вищої професійної освіти: училища, ліцеї, гімназії, корпуси, інститути, університети, академії та ін.

Критерієм кваліфікації по горизонталі є сфери професійної діяльності та відповідні види професійної освіти – архітектурна, гірнича, педагогічна, технічна, художня, сільськогосподарська медична, тощо.

В Україні зміст професійної освіти зафіксовано в документах Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України: державний освітній стандарт, професійно-кваліфікаційна характеристика  (або профіль підготовки спеціаліста), навчальні плани і програми.

Навчальний план будується з урахуванням єдності професійної, загальноосвітньої і культурологічної підготовки майбутнього спеціаліста, раціонального співвідношення фундаментальної і практико орієнтованої підготовки, а також наявності інваріантного змісту базової (основної) освіти, що забезпечує диференціацію й індивідуалізацію освітнього процесу через систему спеціалізацій, курсів, факультативів, спецкурсів, спецсемінарів та ін.

2. Професійно-технічна освіта

Професійно-технічна освіта – складова системи освіти, діяльність якої регулюється Законом України “Про професійно-технічну освіту”.

Професійно-технічна освіта – є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, вміннями й навичками в обраній ними галузі професійній діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.

Професійно-технічна освіта здобувається у професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ) різних типів і форм власності.

Професійно-технічне навчання – складова професійно-технічної освіти.

Система професійно-технічної освіти складається з ПТНЗ незалежно від форм власності та підпорядкування, що здійснюють діяльність у галузі професійно-технічної освіти, навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, фізкультурно-оздоровчих,  культурно-освітніх, обчислювальних та ін. підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Професійно-технічна освіта здійснюється у ПТНЗ за денною, вечірньою (змінною), очно-заочною, дистанційною, екстернатною формами навчання, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними навчальними планами.

Професійно-технічна освіта здобувається громадянами України в державних і комунальних ПТНЗ безоплатно, за рахунок держави, а в державних і комунальних акредитованих вищих професійних училищах і центрах професійної освіти – у межах державного замовлення безкоштовно, на конкурсній основі.

3. Державні стандарти професійно-технічної освіти

7 серпня 1998 р. Кабінет Міністрів України Відповідно до статті 15 закону України “Про освіту” Постановою за № 1247 “Про розроблення державних стандартів вищої освіти” ухвалив: “Міністерству освіти до 1 грудня 1998 р. розробити і подати на затвердження Кабінету Міністрів України державні компоненти державних стандартів вищої освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня виходячи з вимог до державних стандартів вищої освіти (згідно з додатком)”.

Загальна мета професійної освіти – формування професійних і особистісних якостей випускника професійної школи, які діагностуються як кінцевий результат роботи навчального закладу. Її реалізація здійснюється за рахунок державних освітніх стандартів. Появу освітніх стандартів пов’язують із необхідністю оновлення змісту освіти.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ століття соціально-економічні й демократичні перетворення в Україні змусили переглянути систему управління структурою й змістом професійної освіти. З проголошенням незалежності України і необхідністю розбудови національної системи освіти виникла необхідність на державному рівні визначити сукупність вимог, виконання яких стало б обов’язковим для розробників навчально-програмної документації.

Стандарт (від англ. standard) – зразок, еталон, модель, які приймаються за вихідні для зіставлення з ними інших подібних об’єктів.

Як узагальнена модель він містить у собі комплекс вимог, норм, цінностей, правил до рівня, змісту, якості професійної підготовки й характеризується певними компонентами, параметрами, функціями, що забезпечують структурну організацію й реалізацію в практичній діяльності всієї освітньої системи відповідно до різноманіття форм власності, розвитку ринку праці, безперервності освіти, наявності різних форм професійного навчання.

Найважливіша функція Державного освітнього стандарту полягає в захисті інтересів усіх суб’єктів освітнього процесу. Так, для суспільства це визнаний рівень освіти, який гарантує особистості професійну адаптацію до мінливих соціально-економічних умов у процесі трудової діяльності, а для особистості це еталон, завдяки якому особистість усвідомлює обсяг пропонованих їй освітніх послуг, для навчального закладу це мінімальна нормативна основа, використовувана для розробки професійних освітніх програм, для міжнародного співтовариства – це норма, що дає можливість порівнювати освітні системи окремих держав і визнавати документи про освіту.

Необхідність у стандартах професійної освіти пов’язана з потребою впорядкування базових вимог до змісту і якості професійного навчання в різних типах навчальних закладів.

Наявність стандарту професійної освіти дозволяє:

• встановити базовий рівень кваліфікації, нижче якого не може бути атестації, і базовий рівень підготовки фахівця на різних ступенях навчання;
• підвищити якість професійного навчання за рахунок розширення профілю, універсалізації змісту освіти, застосовуваних педагогічних технологій, засобів і методів навчання;
• забезпечити конвертованість професійної освіти усередині держави й за її межами;
• упорядкувати права учнів (студентів) і підвищити відповідальність навчальних закладів різних рівнів акредитації за професійну підготовку фахівця і його професійну освіту;
• визначити місце кожного рівня професійної освіти в системі безперервної освіти;
• зберегти єдність освітнього простору, можливість безперервної освіти, академічну мобільність, раціональні витрати фінансових і матеріально-технічних ресурсів;
• визначити сукупність можливостей для відображення запитів особистості й держави, а також способів їх реалізації освітніми закладами;
• визначити інструментально-технологічну організацію процесу підготовки фахівців згідно з певними еталонами;
• реалізувати гнучкі освітні структури, тобто швидко, оперативно пристосувати, адаптувати зміст освіти і навчання до постійно мінливих вимог до підготовки спеціалістів відповідно до галузевих, регіональних, національних особливостей, специфіки взаємодії навчальних закладів із замовниками освітніх послуг (учнями, їхніми батьками, підприємствами і т.д.).

Така гнучкість відображає об’єктивні процеси інтеграції освіти, виробництва, науки, передбачає варіативність змісту підготовки й різноманіття способів його формування. Гнучкість освітніх структур забезпечується, з одного боку, за рахунок багаторівневості системи освіти, з іншого, за рахунок багатофункціональності навчальних закладів, їх самостійності в розробці змісту освіти.

У вищих професійних навчальних закладах гнучкість освітніх структур проявляється в зміні:

• різноманітної спрямованості діяльності навчального закладу (підготовка фахівців, підвищення кваліфікації й перепідготовка практичних працівників, забезпечення додаткової освіти);
• рівнів освіти (наприклад, базової й підвищеної, початкової й середньої професійної, середньої й вищої професійної освіти);
• змісту освіти за рахунок створення нових спеціалізацій, зміни навчальних планів і програм;
• форм навчання (наприклад, комбінація очної, очно-заочної, заочної форм підготовки фахівців або створення екстернату).

Стандарт передбачає не тільки підготовку до конкретної професійної діяльності, але й певний рівень ерудованості й інтелектуального розвитку студентів. Він характеризується низкою показників, які дозволяють відрізнити  один рівень від іншого.

Розрізняють базову освіту; тривалість (термін) навчання; співвідношення теоретичної й практичної підготовки; співвідношення складу, обсягу й змісту загальнонаукової, загальнопрофесійної й спеціальної підготовки в межах теоретичної; клас професійних (інтелектуальних) завдань, до вирішення яких готується майбутній фахівець; тип організації навчального процесу (співвідношення аудиторної й самостійної роботи, обов’язкових і варіативних курсів).

4. Державний перелік професій

Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах розроблено на основі Національного класифікатора України ДК 009:2005 “Класифікація видів економічної діяльності”, Національного класифікатора України ДК 003:2005 “Класифікатор професій”, Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників з урахуванням вимог Положення про ступеневу професійно-технічну освіту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 р. № 956 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 23, ст. 1040), Державного стандарту професійно-технічної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1135 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 34, ст. 1575), та інших нормативно-правових актів з метою забезпечення дотримання єдиних вимог у процесі розроблення державних стандартів з конкретних професій, ліцензування та атестації професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування, а також організації професійного навчання кадрів на виробництві, у сфері послуг.

 Застосування Державного переліку професій сприятиме:

• формуванню професійної кваліфікації за видами економічної діяльності та ступенями професійно-технічної освіти;
• стандартизації первинної професійної підготовки (від початкового до вищого кваліфікаційного розряду, класу, категорії, групи), перепідготовки та підвищення кваліфікації з конкретних робітничих професій;
• узгодженню дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій — замовників робітничих кадрів, наукових, науково-методичних установ, навчальних закладів, профспілок, громадських об’єднань для забезпечення економіки країни кваліфікованими кадрами з урахуванням потреб ринку праці та громадян;
• здобуттю кількох конкурентоспроможних професій за кваліфікацією, яка відповідає потребам ринку праці, що передбачає збільшення можливостей для працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів;
• створенню умов для провадження освітньої діяльності на належному рівні та поліпшення якості професійно-технічної освіти;
• оновленню змісту професійно-технічної освіти шляхом розроблення державних стандартів з конкретних професій, створення підручників, посібників, навчально-методичної та іншої навчальної літератури.

 Перелік професій визначає належність робітничих професій до видів (виду) економічної діяльності і встановлює діапазон робітничих кваліфікацій (розрядів, класів, категорій, груп) для первинної професійної підготовки відповідно до атестаційних рівнів професійно-технічних навчальних закладів, а також професійно-технічного навчання на виробництві, у сфері послуг.

Крім того, передбачається можливість підвищення відповідної робітничої кваліфікації та здобуття нової робітничої професії шляхом перепідготовки з технологічно суміжних професій у професійно-технічних навчальних закладах усіх атестаційних рівнів, а також на виробництві, у сфері послуг.

Цей Перелік містить понад 2500 професій (професійних назв робіт) відповідно до Національного класифікатора України ДК 003:2005 “Класифікатор професій”, які за основними видами економічної діяльності поділяються на 48 розділів, 68 груп, 52 класи, 10 підкласів Національного класифікатора України ДК 009:2005 “Класифікація видів економічної діяльності” та групи професій, загальних для видів (виду) економічної діяльності.

У Переліку наведено професії (професійні назви робіт), що включені до таких розділів Національного класифікатора України ДК 003:2005 “Класифікатор професій”:

технічні службовці (розділ 4.4);

працівники сфери торгівлі та послуг (розділ 4.5);

кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства (розділ 4.6);

кваліфіковані робітники з інструментом (розділ 4.7);

робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (розділ 4.8).

До Переліку також внесені найпростіші професії (розділ 4.9) та професії фахівців (розділ 4.3).

Державний перелік професій включає покажчик професій за алфавітом (додаток 1) та Типовий перелік можливих угруповань технологічно суміжних професій (додаток 2), який містить понад 90 зазначених угруповань та понад 300 їх складових. Професії, що входять до такого угруповання, повинні мати однакові умови щодо пенсійного забезпечення, додаткової відпустки, скороченого робочого дня.

Система характеристик, за якими визначено професії у Переліку, включає:

код секції (підсекції), код і назву розділу, групи, класу, підкласу відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2005 “Класифікація видів економічної діяльності”;

назву та код професії відповідно до Національного класифікатора України “Класифікатор професій” ДК 003:2005 з урахуванням вимог її кваліфікаційної характеристики;

номер галузевого випуску Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників;

форми здобуття професійної кваліфікації, атестаційні рівні професійно-технічних навчальних закладів, кваліфікаційні розряди, класи, категорії, групи.

Умовний знак “+” застосовується для позначення професій, за якими присвоєння кваліфікації не передбачає присвоєння кваліфікаційних розрядів, класів, категорій, груп.

У Переліку визначено відповідність присвоєння кваліфікації (розрядів, класів, категорій, груп) після завершення первинної професійної підготовки з конкретних професій атестаційному рівню професійно-технічного навчального закладу:

для першого атестаційного рівня (професійно-технічне навчання на виробництві, у сфері послуг) максимальним є третій розряд;

для другого атестаційного рівня мінімальний — другий розряд, максимальний — четвертий;

для третього атестаційного рівня (крім професій залізничного транспорту) мінімальний — третій розряд, максимальний — п’ятий.

Професійно-технічний навчальний заклад другого атестаційного рівня може проводити первинну професійну підготовку за навчальними планами та програмами першого ступеня професійно-технічної освіти з присвоєнням відповідної кваліфікації.

Професійно-технічний навчальний заклад третього атестаційного рівня може проводити первинну професійну підготовку за навчальними планами та програмами як другого, так і першого ступеня професійно-технічної освіти з присвоєнням відповідної кваліфікації.

Як виняток, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та підприємствами (установами, організаціями) — замовниками робітничих кадрів (крім підприємств, установ, організацій залізничного транспорту):

первинна професійна підготовка на виробництві, у сфері послуг може проводитись за кваліфікацією, що перевищує на один розряд рівень, визначений Державним переліком професій;

професійно-технічні навчальні заклади третього атестаційного рівня можуть проводити первинну професійну підготовку за кваліфікацією, що перевищує на один розряд рівень, визначений Державним переліком професій.

Професійно-технічні навчальні заклади та підприємства (установи, організації) мають право проводити первинну професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації із робітничих професій, що не включені до Державного переліку професій, за умови наявності їх у Національному класифікаторі України ДК 003:2005 “Класифікатор професій” та відповідно до кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Мінімальний вік осіб, яких приймають на роботу, та стать вступників до професійно-технічних навчальних закладів визначається згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами. Планування та організація навчання здійснюється з урахуванням переліку важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, переліку робіт, де є потреба у професійному доборі, переліку важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.

Обмеження в підготовці за віком вступників встановлюються професійно-технічними навчальними закладами з урахуванням строку навчання та мінімального віку осіб, яких приймають на роботу з конкретної професії, згідно із законодавством.

Інші обов’язкові вимоги чи обмеження в підготовці кваліфікованих робітників за цим Переліком встановлюються державними стандартами з конкретних професій та відповідними нормативно-правовими актами.

Нормативні строки навчання не повинні перевищувати:

на першому ступені професійно-технічної освіти — 1 рік;

на другому ступені професійно-технічної освіти:

- для осіб, що мають повну загальну середню освіту, — 1,5 року;

- для осіб, що мають базову загальну середню освіту і здобувають повну загальну середню освіту, — 4 роки;

- для осіб, що мають базову загальну середню освіту (або, як виняток, не мають її) і на даний час не здобувають повної загальної середньої освіти, — 2 роки;

на третьому ступені професійно-технічної освіти — 2 роки.