Теоретичний матеріал до лекції 24

Неповна зайнятість служить основою, джерелом безробіття.

Безробіття – соціально-економічна ситуація, при якій частина активного, працездатного населення не може знайти роботу, яку ці люди здатні виконувати.

У Законі України “Про зайнятість” безробітними вважаються працездатні громадяни, які шукають роботу, зареєстровані на біржі праці і не мають реальної можливості отримати працю у відповідності зі своїми освіченістю, профілем, трудовими навичками.

Стан безробіття характеризують його рівень і тривалість.

Рівень (норма) безробіття – показник, який відображає співвідношення між кількістю безробітних і загальною кількістю робочої сили.

До робочої сили відносять всіх людей, які можуть і хочуть працювати, тобто працюючих і безробітних, але таких, що активно шукають роботу. 

Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили. 

Тривалість безробіття – час, протягом якого працездатна, що бажає людина працювати, залишається безробітною.

Види і форми прояву безробіття

Існує багато видів і форм прояву безробіття, які характеризуються певними специфічними ознаками.

1. За критерієм відкритості розрізняють відкрите і приховане безробіття.

Відкрите безробіття – ситуація, при якій людина визнає, що вона не має роботи, і реєструється на біржі праці, якщо така для нього доступна.

Цей термін використовується, зазвичай, стосовно країн, що розвиваються.

Приховане безробіття – ситуація, при якій частина безробітних людей не облікована в офіційних даних.

Позаяк чисельність робочої сили змінюється (постійно коливається), то при підрахунку безробіття зменшується фактична чисельність безробітних внаслідок не врахування людей, які припинили пошук роботи; вони і створюють ситуацію прихованого безробіття.

Такі люди могли би працювати, якщо б не вважали, що пошуки роботи є марними.

Виходячи з цього, оцінка прихованого безробіття повинна додаватися до офіційних даних про безробіття – для отримання реальної картини в’ялості ринку праці.

2. Виходячи із виявленої ініціативи, виділяють добровільне і вимушене безробіття.

Добровільне безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина працездатного населення не бажає працювати за ставку заробітної плати, яка визначається співвідношенням попиту і пропозиції в умовах ринку.

Вона існує при наявності вільних робочих місць, коли потенційного робітника не влаштовує рівень заробітної плати або характер праці (важка, нецікава, непрестижна).

Вимушене безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина людей у працездатному віці, яка може і бажає працювати, не має роботи і трудового доходу з незалежних від неї причин.

Воно виникає з установленням заробітної плати, вищої від точки ринкової рівноваги, коли намічається розрив між попитом на працю і її пропозицією. Вимушене безробіття можна ліквідувати через підвищення сукупного попиту, який спричиняє зростання цін і зниження реальних ставок оплати праці.

Сучасна західна економічна наука виділяє такі форми безробіття:

• фрикційне,
• структурне (включає сезонне і  технологічне),
• циклічне.

Фрикційне безробіття – тимчасова незайнятість, яка пов’язана з добровільним переходом робітника з однієї роботи на іншу.

Для того, щоб людина знайшла роботу, потрібний час: внаслідок цього безробіття і незаповнені вакансії завжди існують одночасно. Виникає у зв’язку з регіональними, професійними і віковими переміщеннями працівників (отримання нової професії, кваліфікації, догляд за дітьми, навчання, переїзд на нове місце проживання і т.п.). У демократичному суспільстві, де немає примусової праці і режиму прописки, фрикційне безробіття не усунене.

Структурне безробіття – безробіття, яке пов’язане зі змінами в структурах споживчого попиту і технології виробництва.

Воно є результатом співіснування і невідповідності безробітних і вільних вакансій. Безробітні або не володіють необхідною професією, або живуть в таких місцях, які не
дозволяють їм посісти вільні вакансії. 

Елементами структурного безробіття виступають: 1.  сезонне безробіття, яке є наслідком сезонного характеру роботи в деяких галузях виробництва. Сільське господарство, будівництво і туристичний бізнес традиційно демонструють значну сезонність в характері зайнятості; 2. технологічне безробіття, що пов'язане зі скороченням людей з роботи в результаті введення нових технологій.

Циклічне безробіття – короткострокове безробіття, пов’язане із циклічними спадами виробництва.

Його виникнення обумовлюється недостатнім сукупним попитом. При спаді, коли суттєво зменшуються загальні, або сукупні витрати, зменшується і сукупний попит на товари і послуги, скорочується зайнятість і зростає безробіття. Циклічне безробіття знижується в час економічного підйому і збільшується в період криз.

!!!!! Різниця між фрикційним і структурним безробіттям остаточно не визначена. Суттєва відмінність полягає в тому, що у “фрикційних” безробітних є навички, які вони можуть продати, а “структурні” безробітні не можуть одразу отримати роботу – без перепідготовки, додаткового навчання чи і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить більше короткостроковий характер, а структурне –  частіше довгостроковий і тому вважається серйознішим.

У вітчизняній літературі суму фрикційного і структурного безробіття називають терміном “природне” безробіття, що визначає його природний рівень.

Природний рівень безробіття (мінімальний сталий рівень безробіття) розраховується як процентне відношення числа безробітних, які визначені структурними і фрикційними чинниками до загальної чисельності робочої сили: 

Цей рівень безробіття вказує, що в будь-який момент в економіці присутні інерційні (непорушні, незмінні) або очікувані темпи інфляції.

Серед конкретних чинників, що забезпечують мінімальний сталий рівень безробіття, є  відносно сталі обсяги плинності кадрів,   міграції,   демографічних змін.

Дослідження, які проводяться в різних країнах, показують, що мінімальний сталий рівень безробіття не є постійним: він, зазвичай, зростає.

Підвищення мінімального сталого рівня безробіття пов'язується з демографічними змінами в складі робочої сили (зростанням на ринку робочої сили частки жінок і молоді) та інституційними змінами (в законах, соціальних програмах допомоги безробітним), які дозволяють збільшувати час на пошуки роботи.

При всіх змінах мінімальний сталий рівень безробіття, все-таки залишається меншим порівняно з фактичним рівнем безробіття, що свідчить про наявність втрат певних обсягів ВВП. Чим більша різниця між фактичним рівнем безробіття і мінімальним сталим, тим більша частка ВВП суспільству не додається.

Провідному американському економісту Артуру Оукену (1928-1980)
вдалося математично виразити залежність між ВВП і циклічним безробіттям - нині відому як закон Оукена:

!!! якщо фактичний рівень безробіття перевищує мінімальний сталий рівень на один  відсоток, то відставання обсягу фактичного ВВП від потенційного становить 2,5%.

За допомогою коефіцієнта 2,5, названого коефіцієнтом Оукена, можна обчислювати абсолютні втрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.

Наприклад, якщо в даному році мінімальний сталий рівень безробіття 4%, фактичний 6%, то різниця складає 2% (6-4). Помноживши ці 2% на коефіцієнт Оукена (2,5), отримуємо відставання обсягу ВВП на 5% (2%× 2,5).

Інакше кажучи, суспільство отримало продукції на 5% менше, ніж мало отримати без циклічного безробіття.

Наприклад, якщо фактичний номінальний ВВП дорівнював в даному році 45 млрд. доларів, то суспільство отримало продукції на 2,25 млрд. доларів менше (45×5%). Таким чином, якщо б не було циклічного безробіття, потенційний ВВП досягнув би 47, 25 млрд. доларів (45+2,25). Розуміння мінімального сталого рівня безробіття дуже важливе для аналізу проблем економічного зростання, інфляції.