Теоретичний матеріал до лекції 24

1. Сутність трудових ресурсів

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Вихідною базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів слугує чисельність населення.

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці - це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

• • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);
                                                  • працюючі особи пенсійного віку;
                                                  • працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на:

- економічно активне;

- економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг.

Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років.

Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
• особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;
• особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
• особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
• інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу. 

2. Поняття та види зайнятості

Зайнятість – участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене відтворення робочої сили.

У відповідності з Законом України “Про зайнятість”, прийнятим Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих відносяться особи, які:

• працюють за наймом;
• самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, особи творчої праці, інженерно-технічні працівники, члени кооперативів, фермери);
• обрані, призначені або затверджені на посади в органах державної влади, що оплачуються, в суспільних об’єднаннях;
• проходять дійсну службу у Збройних Силах;
• отримують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва;
• є учнями і студентами денних форм навчання;
• направлені на виконання громадських робіт, що оплачуються;
• виховують малолітніх дітей;
• доглядають за хворими і людьми похилого віку;
• є громадянами інших країн, що працюють в народному господарстві України.

В економічній теорії використовують два види показників, які можуть характеризувати об’єктивний стан економічної нестабільності на ринку праці:

• рівень зайнятості;
• середня тривалість незайнятості.

Рівень зайнятості, тобто залучення до трудового процесу, залежить від  співвідношення між кількістю працездатного населення і робочих місць, а також від можливостей надати ці робочі місця бажаючим, згідно здобутих ними професії, спеціалізації, досвіду роботи, знань та умінь.

Тривалість незайнятості показує середній час перерви в роботі.

Види зайнятості.

• повна;
• неповна;
• подвійна;
• випадкова;
• зайнятість, що не відповідає кваліфікації.

Повна зайнятість – це ситуація, за якої є достатня кількість робочих місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення країни.

Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість – наявність працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може  носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.

Неповна (часткова) зайнятість – наявність в країні, регіоні осіб, які мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них причин (виробничих, організаційних і т.д.) не можуть бути зайняті на повну норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу на неповний робочий день, на сезонний період.

Подвійна зайнятість – ситуація, яка має місце тоді, коли людина працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного джерела доходу.

Випадкова зайнятість – робота від випадку до випадку, без певного робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом – в країнах, що розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес, утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.

Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації – це ситуація, коли, з одного боку, на ринку праці є багато працівників, які або уже опанували кваліфікацію, необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а з іншого боку, при наявності бар’єрів для доступу на ринок вони вимушені виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути недозавантаженими.

Недозавантаженими вважаються ті працівники, які цінять дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень, нерідко шукають роботу на стороні – за умов неповного робочого часу і як додаток до своєї основної роботи. 

3. Безробіття і його види. Закон Оукена

Неповна зайнятість служить основою, джерелом безробіття.

Безробіття – соціально-економічна ситуація, при якій частина активного, працездатного населення не може знайти роботу, яку ці люди здатні виконувати.

У Законі України “Про зайнятість” безробітними вважаються працездатні громадяни, які шукають роботу, зареєстровані на біржі праці і не мають реальної можливості отримати працю у відповідності зі своїми освіченістю, профілем, трудовими навичками.

Стан безробіття характеризують його рівень і тривалість.

Рівень (норма) безробіття – показник, який відображає співвідношення між кількістю безробітних і загальною кількістю робочої сили.

До робочої сили відносять всіх людей, які можуть і хочуть працювати, тобто працюючих і безробітних, але таких, що активно шукають роботу. 

Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили. 

Тривалість безробіття – час, протягом якого працездатна, що бажає людина працювати, залишається безробітною.

Види і форми прояву безробіття

Існує багато видів і форм прояву безробіття, які характеризуються певними специфічними ознаками.

1. За критерієм відкритості розрізняють відкрите і приховане безробіття.

Відкрите безробіття – ситуація, при якій людина визнає, що вона не має роботи, і реєструється на біржі праці, якщо така для нього доступна.

Цей термін використовується, зазвичай, стосовно країн, що розвиваються.

Приховане безробіття – ситуація, при якій частина безробітних людей не облікована в офіційних даних.

Позаяк чисельність робочої сили змінюється (постійно коливається), то при підрахунку безробіття зменшується фактична чисельність безробітних внаслідок не врахування людей, які припинили пошук роботи; вони і створюють ситуацію прихованого безробіття.

Такі люди могли би працювати, якщо б не вважали, що пошуки роботи є марними.

Виходячи з цього, оцінка прихованого безробіття повинна додаватися до офіційних даних про безробіття – для отримання реальної картини в’ялості ринку праці.

2. Виходячи із виявленої ініціативи, виділяють добровільне і вимушене безробіття.

Добровільне безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина працездатного населення не бажає працювати за ставку заробітної плати, яка визначається співвідношенням попиту і пропозиції в умовах ринку.

Вона існує при наявності вільних робочих місць, коли потенційного робітника не влаштовує рівень заробітної плати або характер праці (важка, нецікава, непрестижна).

Вимушене безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина людей у працездатному віці, яка може і бажає працювати, не має роботи і трудового доходу з незалежних від неї причин.

Воно виникає з установленням заробітної плати, вищої від точки ринкової рівноваги, коли намічається розрив між попитом на працю і її пропозицією. Вимушене безробіття можна ліквідувати через підвищення сукупного попиту, який спричиняє зростання цін і зниження реальних ставок оплати праці.

Сучасна західна економічна наука виділяє такі форми безробіття:

• фрикційне,
• структурне (включає сезонне і  технологічне),
• циклічне.

Фрикційне безробіття – тимчасова незайнятість, яка пов’язана з добровільним переходом робітника з однієї роботи на іншу.

Для того, щоб людина знайшла роботу, потрібний час: внаслідок цього безробіття і незаповнені вакансії завжди існують одночасно. Виникає у зв’язку з регіональними, професійними і віковими переміщеннями працівників (отримання нової професії, кваліфікації, догляд за дітьми, навчання, переїзд на нове місце проживання і т.п.). У демократичному суспільстві, де немає примусової праці і режиму прописки, фрикційне безробіття не усунене.

Структурне безробіття – безробіття, яке пов’язане зі змінами в структурах споживчого попиту і технології виробництва.

Воно є результатом співіснування і невідповідності безробітних і вільних вакансій. Безробітні або не володіють необхідною професією, або живуть в таких місцях, які не
дозволяють їм посісти вільні вакансії. 

Елементами структурного безробіття виступають: 1.  сезонне безробіття, яке є наслідком сезонного характеру роботи в деяких галузях виробництва. Сільське господарство, будівництво і туристичний бізнес традиційно демонструють значну сезонність в характері зайнятості; 2. технологічне безробіття, що пов'язане зі скороченням людей з роботи в результаті введення нових технологій.

Циклічне безробіття – короткострокове безробіття, пов’язане із циклічними спадами виробництва.

Його виникнення обумовлюється недостатнім сукупним попитом. При спаді, коли суттєво зменшуються загальні, або сукупні витрати, зменшується і сукупний попит на товари і послуги, скорочується зайнятість і зростає безробіття. Циклічне безробіття знижується в час економічного підйому і збільшується в період криз.

!!!!! Різниця між фрикційним і структурним безробіттям остаточно не визначена. Суттєва відмінність полягає в тому, що у “фрикційних” безробітних є навички, які вони можуть продати, а “структурні” безробітні не можуть одразу отримати роботу – без перепідготовки, додаткового навчання чи і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить більше короткостроковий характер, а структурне –  частіше довгостроковий і тому вважається серйознішим.

У вітчизняній літературі суму фрикційного і структурного безробіття називають терміном “природне” безробіття, що визначає його природний рівень.

Природний рівень безробіття (мінімальний сталий рівень безробіття) розраховується як процентне відношення числа безробітних, які визначені структурними і фрикційними чинниками до загальної чисельності робочої сили: 

Цей рівень безробіття вказує, що в будь-який момент в економіці присутні інерційні (непорушні, незмінні) або очікувані темпи інфляції.

Серед конкретних чинників, що забезпечують мінімальний сталий рівень безробіття, є  відносно сталі обсяги плинності кадрів,   міграції,   демографічних змін.

Дослідження, які проводяться в різних країнах, показують, що мінімальний сталий рівень безробіття не є постійним: він, зазвичай, зростає.

Підвищення мінімального сталого рівня безробіття пов'язується з демографічними змінами в складі робочої сили (зростанням на ринку робочої сили частки жінок і молоді) та інституційними змінами (в законах, соціальних програмах допомоги безробітним), які дозволяють збільшувати час на пошуки роботи.

При всіх змінах мінімальний сталий рівень безробіття, все-таки залишається меншим порівняно з фактичним рівнем безробіття, що свідчить про наявність втрат певних обсягів ВВП. Чим більша різниця між фактичним рівнем безробіття і мінімальним сталим, тим більша частка ВВП суспільству не додається.

Провідному американському економісту Артуру Оукену (1928-1980)
вдалося математично виразити залежність між ВВП і циклічним безробіттям - нині відому як закон Оукена:

!!! якщо фактичний рівень безробіття перевищує мінімальний сталий рівень на один  відсоток, то відставання обсягу фактичного ВВП від потенційного становить 2,5%.

За допомогою коефіцієнта 2,5, названого коефіцієнтом Оукена, можна обчислювати абсолютні втрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.

Наприклад, якщо в даному році мінімальний сталий рівень безробіття 4%, фактичний 6%, то різниця складає 2% (6-4). Помноживши ці 2% на коефіцієнт Оукена (2,5), отримуємо відставання обсягу ВВП на 5% (2%× 2,5).

Інакше кажучи, суспільство отримало продукції на 5% менше, ніж мало отримати без циклічного безробіття.

Наприклад, якщо фактичний номінальний ВВП дорівнював в даному році 45 млрд. доларів, то суспільство отримало продукції на 2,25 млрд. доларів менше (45×5%). Таким чином, якщо б не було циклічного безробіття, потенційний ВВП досягнув би 47, 25 млрд. доларів (45+2,25). Розуміння мінімального сталого рівня безробіття дуже важливе для аналізу проблем економічного зростання, інфляції. 

4. Шляхи збільшення рівня зайнятості й захисту безробітних

Шляхи підвищення рівня зайнятості й захисту безробітних:

Створення ефективної системи регулювання зайнятості:

1. формування фондів підтримки зайнятості (утворюється з внесків роботодавців, бюджетних коштів, внесків самих найманих працівників у розмірі від 0,5 до 2% їх заробітної плати у формі страхування від безробіття);
2. функціонування біржі праці, які збирають інформацію про вакантні робочі місця, підбирають підходящу роботу тим, хто звертається на біржу праці, організовують перепідготовку і підвищення кваліфікації безробітних, виплачують допомоги при безробітті тощо.
3. розробка і реалізація програм зайнятості.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;
• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;
• організація громадських робіт;
• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
• розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.