Теоретичний матеріал до лекції 24

Зайнятість – участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене відтворення робочої сили.

У відповідності з Законом України “Про зайнятість”, прийнятим Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих відносяться особи, які:

• працюють за наймом;
• самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, особи творчої праці, інженерно-технічні працівники, члени кооперативів, фермери);
• обрані, призначені або затверджені на посади в органах державної влади, що оплачуються, в суспільних об’єднаннях;
• проходять дійсну службу у Збройних Силах;
• отримують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва;
• є учнями і студентами денних форм навчання;
• направлені на виконання громадських робіт, що оплачуються;
• виховують малолітніх дітей;
• доглядають за хворими і людьми похилого віку;
• є громадянами інших країн, що працюють в народному господарстві України.

В економічній теорії використовують два види показників, які можуть характеризувати об’єктивний стан економічної нестабільності на ринку праці:

• рівень зайнятості;
• середня тривалість незайнятості.

Рівень зайнятості, тобто залучення до трудового процесу, залежить від  співвідношення між кількістю працездатного населення і робочих місць, а також від можливостей надати ці робочі місця бажаючим, згідно здобутих ними професії, спеціалізації, досвіду роботи, знань та умінь.

Тривалість незайнятості показує середній час перерви в роботі.

Види зайнятості.

• повна;
• неповна;
• подвійна;
• випадкова;
• зайнятість, що не відповідає кваліфікації.

Повна зайнятість – це ситуація, за якої є достатня кількість робочих місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення країни.

Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість – наявність працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може  носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.

Неповна (часткова) зайнятість – наявність в країні, регіоні осіб, які мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них причин (виробничих, організаційних і т.д.) не можуть бути зайняті на повну норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу на неповний робочий день, на сезонний період.

Подвійна зайнятість – ситуація, яка має місце тоді, коли людина працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного джерела доходу.

Випадкова зайнятість – робота від випадку до випадку, без певного робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом – в країнах, що розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес, утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.

Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації – це ситуація, коли, з одного боку, на ринку праці є багато працівників, які або уже опанували кваліфікацію, необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а з іншого боку, при наявності бар’єрів для доступу на ринок вони вимушені виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути недозавантаженими.

Недозавантаженими вважаються ті працівники, які цінять дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень, нерідко шукають роботу на стороні – за умов неповного робочого часу і як додаток до своєї основної роботи.