Теоретичний матеріал до лекції 15

В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи.

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку.

     Податки (відповідають на запитання “для чого”) встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, виконавчої та судової влади), виконання ними функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб.

     Збори (відповідають на запитання “за що”) встановлюються за використання суб’єктом господарювання певних ресурсів, які створюють йому доход.

     Платежі (відповідають на запитання “на що”) передбачаються на покриття певних витрат, які виникають при використанні ресурсів суб’єктом господарювання.

     Внески (відповідають на запитання “від чого”) передбачають відрахування частини майна суб’єкта господарювання при здійсненні окремих господарських операцій.

У нашій країні податкова система знаходиться на етапі свого становлення і поки що не відповідає в повній мірі названим вимогам, її правову основу складають Закони України „Про систему оподаткування", „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", „Про плату за землю", „Про оподаткування прибутку підприємств" та ін.

Система оподаткування України структурно поділяється на три підсистеми:

• Підсистема оподаткування фізичних осіб;
• Підсистема оподаткування юридичних осіб;
• Підсистема обов´язкових зборів до державних цільових фондів;

Які ми платимо податки?

Всі податки та обов’язкові збори об’єднані в дві  групи (за об*єктами надходжень):

• загальнодержавні податки і збори;
• місцеві податки і збори.

Станом на 1 січня 2015 року загальнодержавними податками та зборами залишаються такі:

• податок на прибуток підприємств (18%);
• податок на доходи фізичних осіб (ПДФО - 18%);
• податок на додану вартість ( 20%);
• військовий збір (1,5%);
• акцизний податок;
• екологічний податок;
• рентна плата;
• мито.

До місцевих податків і зборів належать:

• єдиний податок;
• податок на майно:
• транспортний податок (25 000 грн. на рік за легковий автомобіль з об’ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см і віком до 5 років);
• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розмір неоподатковуваної площі: 60 м2 – для квартир; 120 м2 – для будинків; 180 м2 – для різних об'єктів. Місцеві ради мають право збільшувати розмір неоподатковуваної площі. Ставка податку визначатиметься місцевими органами, але її розмір не може бути більше 2%* мінімальної ЗП за 1 м2 . У 2015 році ставка для нежитлової нерухомості - до 1% мінімальної ЗП за 1 м2.
• плата за землю
• туристичний збір (0,5 – 1% бази справляння збору*; *  − вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях за вирахуванням ПДВ);
• збір за місця для паркування транспортних засобів (0,03 – 0,15% мінімальної заробітної плати)

Усі перераховані податки діляться (за способом стягнення) на прямі та непрямі.

Прямі сплачуються безпосередньо з прибутку або майна (наприклад, прибутковий податок, податок на майно, особистий прибутковий податок та ін.)

Непрямі - входять у ціну товару (ПДВ, акциз, мито).

 Більш детально зупинимося на наступних видах податків:

Прибутковий податок вилучається в кожного працюючого і складає визначений відсоток від заробітної плати (18%).

Податок на майно платять як фізичні особи - власники багатьох будинків, дач, земельних ділянок, так й юридичні особи - підприємства.

Податок з прибутку зобов'язана сплачувати державі кожна фірма. Розмір цього податку визначається у відсотках від розміру прибутку (на сьогодні в Україні 18%).

Акцизний збір – це податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію, роботи, послуги), що включається до їх ціни.

Акцизний збір на алкогольні вироби та тютюнові вироби здійснюється через придбання марок акцизного збору.

Акцизний збір, крім надходжень до бюджету, дає змогу:

а) обмежувати споживання деяких товарів, зокрема алкогольних та тютюнових виробів;

б) залучити до оподаткування кошти заможніших верств населення при придбанні ними предметів розкоші;

в) захистити вітчизняних виробників відповідної продукції від конкуренції з імпортними товарами;

г) збільшити податкові надходження за рахунок доходів високо рентабельних суб’єктів господарювання;

д) регулювати споживчий ринок.

Акцизний збір оплачується покупцями, а сплачується до бюджету продавцями товарів.

Податок на додану вартість (ПДВ) сплачується продавцем товарів чи послуг і складає визначений відсоток від доданої вартості товару - різниці між фактичною, продажною ціною товару та витратами на його виробництво.

ПДВ у найбільшій мірі відповідає умовам ринкової економіки. Не випадково в нас у країні він з'явився вже на початку 1992 року, тобто з переходом на ринкові рейки. Зараз він дає найбільшу частину від загальної суми податків (ставка податку – 0% і 20%).

В багатовіковій історії людства податок на додану вартість – порівняно новий вид податку. Вперше він був ведений у Франції в 1954 р. економістом М.Лоре. Потім ПДВ набув широкого поширення – спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х – початок 70-х рр.) і дещо пізніше – в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово-розвинуті країни. Поряд з цим слід також зазначити, що даний податок й досі не запроваджений в таких країнах як Австрія, Швейцарія, США. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні і Росії ПДВ введено в 1992 р.

З розвитком виробництва товарів тривалого використання розширювалася й сфера підакцизних товарів: до неї почали входити телевізори, мотоцикли, автомобілі, велосипеди, холодильники і т.д.

Розширення асортименту споживаємої продукції обмежувало розвиток акцизів в специфічній формі. Запровадження нових акцизів на кожний товар або групу товарів (робіт, послуг) збільшувало затрати на збір податків. Динамічні зрушення в споживанні потребували відповідних змін в податковому законодавстві. Так виник універсальний акциз, який автоматично враховував всі зміни в товарному асортименті і котрим став оподатковуватись валовий оборот торгівельного або промислового підприємства. В більшості країн світу універсальний акциз в наш час використовується у формі податку на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Якщо розуміти буквально, то ПДВ – це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті, додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі дана господарська ланка заплатила при закупівлі товарів (робіт, послуг). Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в цьому випадку додана вартість визначається шляхом додавання її складових елементів – заробітної плати, відсотків, ренти і прибутку.

Мито - це непрямий податок на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни.

Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції.

У більшості країн світу, включаючи також й Україну, прийнятий універсальний принцип стягування податків з фізичних осіб. Кожен громадянин до 1 березня року, наступного за звітним повинен подати у податкову інспекцію особисто їм заповнену декларацію про свій сукупний прибуток за минулий рік (включаючи сюди суми за усі види виконаних їм робіт). З цього сукупного прибутку й обчислюється прибутковий податок. Утаювання прибутку караєтся за законом.

ЯКЩО ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА У РОЗРАХУНКОВОМУ ПЕРІОДІ ВИЯВИЛАСЯ ЗБИТКОВОЮ, то воно не сплачує ПОДАТОК НА ПРИБУТОК!!!! 

За сплатою податків покликана стежити податкова поліція.

У той саме час є багато цілком легальних способів обминути податкове законодавство. Наприклад, існують такі країни, у яких оподатковування або чисто символічне, або зовсім відсутнє. Ці країни навіть занесені у книгу рекордів Гиннесса. Це - Бахрейн, Бруней, Катар та Кувейт. Якщо якась фірма зареєструє у цих країнах свою філію - вона й законів не порушить, та й прибутки збереже. На цьому принципі, до речі, базується так званий «офшорний бізнес».