Теоретичний матеріал до лекції 15

1. Держава як суб'єкт ринку

Держава на ринку здійснює одну із своїх найважливіших задач, а саме - регулюванння економічних процесів.

Державне регулювання економіки - це комплекс форм та засобів цен­тралізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її розширеного відтворення.

Найважливішими напрямами державного економічного регулювання народного господарства, а отже, й встановлення рівноваги національного ринку, є:

• регулювання системи продуктивних сил загалом, у тому числі кож­ного з її елементів (засобів праці, науки та ін.);
• регулювання відносин економічної власності, в тому числі її окремих форм (акціонерної, державної та ін.);
• регулювання техніко-економічних відносин, зокрема процесу кон­центрації виробництва, його спеціалізації тощо;
• регулювання організаційно-економічних відносин і передусім марке­тингу.      

 Суб'єкти державного регулювання - це носії та виконавці господар­ських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галу­зеві та регіональні інтереси.

Насамперед, це наймані працівники (профспілки), власники підпри­ємств (спілки підприємств та промисловців, політичні партії), фермери і земельні власники (латифундисти), управлінці (менеджери), акціонери, інвестори і т. д.

Об'єкти державного регулювання - це сфери, галузі економіки, ре­гіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, які не вирішуються автоматично. Об'єктами державного регулювання є: економічний цикл, секторна, галузева та регіональна структури народного господарства, умови нагромадження інвестиційного капіталу, зайнятість населення, грошовий обіг, платіжний баланс, ціни та умови конкуренції, підготовка та перепідготовка кадрів, навколишнє середовище, зовнішньоекономічні зв'язки. Ці об'єкти охоплюють макроекономічні процеси, господарський цикл, нагромадження капіталу в масштабах країни та ін.

До основних функцій держави належать:

• законотворча;
• гарант віль­ної та добросовісної конкуренції;
• підтримання національної валюти, а за необхідності - її емісія;
• захист національного виробника та проведення розумної зовнішньоторговельної політики;
• захист інтересів споживачів; виробництво суспільних товарів;
• компенсація зовнішніх витрат;
• стабі­лізація макроекономічних коливань, встановлення соціальних гарантій;
• розподіл та перерозподіл доходів.

Методи державного регулювання економіки

До основних методів регулювання економічних процесів відносять:

• економічне регулювання;
• правове регулювання;
• адміністративне регулю­вання.

Економічне регулювання передбачає використання лише економічних важелів. Його поділяють на пряме (за допомогою державних закупівель товарів і послуг, державного цільового фінансування тощо) і непряме (за допомогою анти циклічної, інвестиційної та інших форм політики).

Державне замовлення - це засіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником та підприємством-виконавцем. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідних для державних потреб: розміщення державних контрактів на її поставку серед підприємств, ор­ганізацій та інших суб'єктів господарської діяльності країни усіх форм власності.

Правове регулювання здійснюють внаслідок прийняття та вдоскона­лення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та по­правок до них тощо).

Адміністративне регулювання передбачає використання заходів за­борони (наприклад, заборона будівництва підприємств на певних тери­торіях), дозволу (наприклад, дозволу державним підприємствам базо­вих галузей промисловості займатися туристичним бізнесом) і примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС).

Основні інструменти адміністративного регулювання:

1. Ліцензії - це спеціальні дозволи, які видаються СПД на здійснення окремих її видів, з метою захисту економічних інтересів держави, сус­пільства, його членів як споживачів товарів і послуг. Складовим еле­ментом ліцензування є перелік видів діяльності, які мають дозвіль­ний статус;
2. Квоти - визначають частку СПД у виробництві, споживанні, екс­порті, імпорті товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку та стабілізації цін на внутрішньому ринку;
3. Санкції - це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів рин­ку, які не виконують установлених правил діяльності. Прикладом мо­жуть бути сплата неустойки, пені, штрафів за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучення на користь державного чи місцевого бюджетів виручку від незаконної діяльності.
4. Норма - це науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості або це правила поведінки людей при здійсненні певних видів економічної діяльності;
5. Норматив - це складова норми, яка характеризує кількість виробле­них або використаних у споживанні товарів на будь-яку одиницю, на­приклад на душу населення, на одиницю часу і т. д.;
6. Стандарти - це єдині норми за типами, марками, параметрами, роз­мірами і якістю виробів, а також за величиною вимірювань, метода­ми випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Об'єктами стан­дартизації є конкретна праця, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни та позначення, які мають перспективу багаторазового ви­користання і застосування у різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стан­дартів обов'язкові для всіх СПД.

Програмування національної економіки означає комплексний ана­ліз її стану, виявлення найважливіших проблем, вирішення яких не­можливе за допомогою ринкового механізму і корпоративної плано­мірності, а також розроблення та реалізацію окремих стратегічних програм. Найдосконалішою формою таких програм є прийняття загаль­ногосподарських планів терміном на 5 років, які щорічно коригуються. Такі плани-програми приймають у Японії, Франції, Нідерландах та в ін­ших країнах. У Франції, наприклад, заходи щодо виконання п'ятирічного плану передбачають запровадження системи показників обсягів вироб­ництва, динаміки національного доходу, модернізації промисловості та торгівлі, розвитку інфраструктури, наукових досліджень, підготовки робочої сили, житлового будівництва та ін.

2. Податкова система. Види податків

В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи.

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку.

     Податки (відповідають на запитання “для чого”) встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, виконавчої та судової влади), виконання ними функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб.

     Збори (відповідають на запитання “за що”) встановлюються за використання суб’єктом господарювання певних ресурсів, які створюють йому доход.

     Платежі (відповідають на запитання “на що”) передбачаються на покриття певних витрат, які виникають при використанні ресурсів суб’єктом господарювання.

     Внески (відповідають на запитання “від чого”) передбачають відрахування частини майна суб’єкта господарювання при здійсненні окремих господарських операцій.

У нашій країні податкова система знаходиться на етапі свого становлення і поки що не відповідає в повній мірі названим вимогам, її правову основу складають Закони України „Про систему оподаткування", „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", „Про плату за землю", „Про оподаткування прибутку підприємств" та ін.

Система оподаткування України структурно поділяється на три підсистеми:

• Підсистема оподаткування фізичних осіб;
• Підсистема оподаткування юридичних осіб;
• Підсистема обов´язкових зборів до державних цільових фондів;

Які ми платимо податки?

Всі податки та обов’язкові збори об’єднані в дві  групи (за об*єктами надходжень):

• загальнодержавні податки і збори;
• місцеві податки і збори.

Станом на 1 січня 2015 року загальнодержавними податками та зборами залишаються такі:

• податок на прибуток підприємств (18%);
• податок на доходи фізичних осіб (ПДФО - 18%);
• податок на додану вартість ( 20%);
• військовий збір (1,5%);
• акцизний податок;
• екологічний податок;
• рентна плата;
• мито.

До місцевих податків і зборів належать:

• єдиний податок;
• податок на майно:
• транспортний податок (25 000 грн. на рік за легковий автомобіль з об’ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см і віком до 5 років);
• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розмір неоподатковуваної площі: 60 м2 – для квартир; 120 м2 – для будинків; 180 м2 – для різних об'єктів. Місцеві ради мають право збільшувати розмір неоподатковуваної площі. Ставка податку визначатиметься місцевими органами, але її розмір не може бути більше 2%* мінімальної ЗП за 1 м2 . У 2015 році ставка для нежитлової нерухомості - до 1% мінімальної ЗП за 1 м2.
• плата за землю
• туристичний збір (0,5 – 1% бази справляння збору*; *  − вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях за вирахуванням ПДВ);
• збір за місця для паркування транспортних засобів (0,03 – 0,15% мінімальної заробітної плати)

Усі перераховані податки діляться (за способом стягнення) на прямі та непрямі.

Прямі сплачуються безпосередньо з прибутку або майна (наприклад, прибутковий податок, податок на майно, особистий прибутковий податок та ін.)

Непрямі - входять у ціну товару (ПДВ, акциз, мито).

 Більш детально зупинимося на наступних видах податків:

Прибутковий податок вилучається в кожного працюючого і складає визначений відсоток від заробітної плати (18%).

Податок на майно платять як фізичні особи - власники багатьох будинків, дач, земельних ділянок, так й юридичні особи - підприємства.

Податок з прибутку зобов'язана сплачувати державі кожна фірма. Розмір цього податку визначається у відсотках від розміру прибутку (на сьогодні в Україні 18%).

Акцизний збір – це податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію, роботи, послуги), що включається до їх ціни.

Акцизний збір на алкогольні вироби та тютюнові вироби здійснюється через придбання марок акцизного збору.

Акцизний збір, крім надходжень до бюджету, дає змогу:

а) обмежувати споживання деяких товарів, зокрема алкогольних та тютюнових виробів;

б) залучити до оподаткування кошти заможніших верств населення при придбанні ними предметів розкоші;

в) захистити вітчизняних виробників відповідної продукції від конкуренції з імпортними товарами;

г) збільшити податкові надходження за рахунок доходів високо рентабельних суб’єктів господарювання;

д) регулювати споживчий ринок.

Акцизний збір оплачується покупцями, а сплачується до бюджету продавцями товарів.

Податок на додану вартість (ПДВ) сплачується продавцем товарів чи послуг і складає визначений відсоток від доданої вартості товару - різниці між фактичною, продажною ціною товару та витратами на його виробництво.

ПДВ у найбільшій мірі відповідає умовам ринкової економіки. Не випадково в нас у країні він з'явився вже на початку 1992 року, тобто з переходом на ринкові рейки. Зараз він дає найбільшу частину від загальної суми податків (ставка податку – 0% і 20%).

В багатовіковій історії людства податок на додану вартість – порівняно новий вид податку. Вперше він був ведений у Франції в 1954 р. економістом М.Лоре. Потім ПДВ набув широкого поширення – спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х – початок 70-х рр.) і дещо пізніше – в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово-розвинуті країни. Поряд з цим слід також зазначити, що даний податок й досі не запроваджений в таких країнах як Австрія, Швейцарія, США. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні і Росії ПДВ введено в 1992 р.

З розвитком виробництва товарів тривалого використання розширювалася й сфера підакцизних товарів: до неї почали входити телевізори, мотоцикли, автомобілі, велосипеди, холодильники і т.д.

Розширення асортименту споживаємої продукції обмежувало розвиток акцизів в специфічній формі. Запровадження нових акцизів на кожний товар або групу товарів (робіт, послуг) збільшувало затрати на збір податків. Динамічні зрушення в споживанні потребували відповідних змін в податковому законодавстві. Так виник універсальний акциз, який автоматично враховував всі зміни в товарному асортименті і котрим став оподатковуватись валовий оборот торгівельного або промислового підприємства. В більшості країн світу універсальний акциз в наш час використовується у формі податку на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Якщо розуміти буквально, то ПДВ – це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті, додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі дана господарська ланка заплатила при закупівлі товарів (робіт, послуг). Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в цьому випадку додана вартість визначається шляхом додавання її складових елементів – заробітної плати, відсотків, ренти і прибутку.

Мито - це непрямий податок на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни.

Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції.

У більшості країн світу, включаючи також й Україну, прийнятий універсальний принцип стягування податків з фізичних осіб. Кожен громадянин до 1 березня року, наступного за звітним повинен подати у податкову інспекцію особисто їм заповнену декларацію про свій сукупний прибуток за минулий рік (включаючи сюди суми за усі види виконаних їм робіт). З цього сукупного прибутку й обчислюється прибутковий податок. Утаювання прибутку караєтся за законом.

ЯКЩО ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА У РОЗРАХУНКОВОМУ ПЕРІОДІ ВИЯВИЛАСЯ ЗБИТКОВОЮ, то воно не сплачує ПОДАТОК НА ПРИБУТОК!!!! 

За сплатою податків покликана стежити податкова поліція.

У той саме час є багато цілком легальних способів обминути податкове законодавство. Наприклад, існують такі країни, у яких оподатковування або чисто символічне, або зовсім відсутнє. Ці країни навіть занесені у книгу рекордів Гиннесса. Це - Бахрейн, Бруней, Катар та Кувейт. Якщо якась фірма зареєструє у цих країнах свою філію - вона й законів не порушить, та й прибутки збереже. На цьому принципі, до речі, базується так званий «офшорний бізнес».

3. Основи теорії оподаткування

Податок – це обов’язковий платіж фізичних осіб (населення) та юридичних осіб (підприємств, організацій), що стягуються державою.

Історія податків нараховує багато тисяч років. Перші згадки про них збереглися на єгипетських пірамідах. З тих пір яких тільки податків не запроваджувало людство: на землю, двері, вікна, собак, зарплату...

Але не кожне примусове вилучення майна і грошей слід називати податком. Податки як обов’язкові примусові платежі фізичних і юридичних осіб виникли досить недавно. — разом з появою сучасної держави. Коли виникла організація державної влади, одночасно з’являється потреба фінансового забезпечення її життєдіяльності.

Давайте поміркуємо:

1. Що з’являється раніше: людське суспільство чи держава?

2. Навіщо суспільству потрібна держава?

3. Які завдання повинна виконувати держава?

4. Чи потрібні кошти для нормальної діяльності держави і суспільства?

За кілька століть існування держави її функції суттєво розширились. Сучасні держави витрачають зібрані податки на утримання не тільки державних органів правління, а й на охорону здоров’я, освіту, розвиток культури, захист навколишнього середовища, підтримку найбідніших громадян.

Фактично держава тільки через податкову систему може вирішувати такі соціальні проблеми, як перерозподіл доходів від найбагатших до найбідніших громадян та регіонів; як фінансове забезпечення прав людини тощо.

Податки є, по суті, головним засобом формування бюджету держави. За допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень у центральний державний бюджет і більше 70%-у місцевий. Це джерело, що забезпечує існування бюджетної сфери суспільства, цілої армії наших громадян – лікарів, вчителів, науковців, діячів культури і мистецтва, пенсіонерів, малозабезпечених, а також студентів. Повнота сплати податків визначає долю не тільки цих людей, а й усієї економіки. Бо чим більшу стипендію отримає студент, тим більше грошей повернеться туди, звідки прийшли податки, тобто в економіку.

!!!!! Запам’ятайте, що сплачуючи податки, ти одержуєш певні послуги від держави. Без неї таких послуг отримати не можна. Держава не може існувати без податків. Сучасне суспільство домоглося перетворення податків із суто фіскально-державного заходу на вигідний більшості громадян економічний, соціальний та політичний фактор. Сплачуючи податки, ти турбуєшся і про себе.

 Ефективність господарського механізму багато в чому залежить від чітко діючої системи оподатковування. У ринковій економіці податки виконують цілий ряд функцій.

           Функції податків:

• Регулююча. Податки – це один з тих фінансових важелів, що ними керує ринкова економіка. Маневруючи податковими пільгами та ставками, змінюючи умови оподатковування, вводячи одні та відміняючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку визначених галузей виробництв та рішення соціальних задач.
• Стимулююча. Щоб сприяти технічному прогресу, збільшенню числа робочих місць та розширенню виробництва, держава прагне або звільнити вкладення у ці сфери від оподатковування, або надати пільги.
• Розподільна. За допомогою податків у державному бюджеті концентруються засоби, що йдуть потім на найважливіші державні потреби. При цьому перерозподілі засобів пріоритети вибирає держава. Саме вона може, наприклад, направити значні гроші на соціальні потреби (підтримку пенсіонерів і малозабезпечених), на екологію, на сільське господарство та таке інше.
• Фіскальна. Це - вилучення частини прибутків підприємств і громадян на утримання державного апарату, невиробничі сфери та оборону країни.

Кожний податок має обов`язкові елементи. До них відносяться:

• Об’єкт оподаткування – предмет, який підлягає оподаткуванню (доход, прибуток ,майно, товари, природні ресурси).
• Суб’єкт оподаткування або платник податків – фізична або юридична особа, котра згідно закону зобов’язана сплачувати податки.
• Джерело податку – доход суб’єкта (заробітна плата, податок), з якого сплачується податок.
• Податкова ставка – величина податку на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.).
• Податкові пільги (неоподатковуванний мінімальний рівень доходу; податкові знижки; виключення з оподатковуваного доходу де -яких витрат платників податків; повернення раніше стягнутих податків; повне звільнення від сплати податків).

Основні принципи оподаткування були визнані у ХVІІІ ст. Адамом Смітом у своєму “Дослідженні природи та причини багатства народів ” :

• • • • • справедливість (обов’язковість і рівномірність) оподаткування залежно від доходу, отриманого під захистом держави;
        • визначеність – термін сплати, спосіб і сума платежу мають бути точно і заздалегідь визначені й відомі платнику;
        • зручність час і спосіб сплати податків мають бути як найзручнішими для платників;
        • економія (дешевизна стягнення) – мінімізація витрат на стягнення податків та раціоналізація системи оподаткування.

Розроблені дві концепції оподаткування :

• Концепція пропорційності особистій вигоді - ті, хто отримує більшу вигоду, сплачують більше податків.
• Концепція пропорційності особистому доходу. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заразом і до скорочення податкової бази.

         Цей факт теоретично обґрунтувала група американських вчених на чолі з професором Лаффером. Їх відкриття полягає в тому, що в міру зростання податків податкова база стає еластичнішою, що якраз і зумовлює, починаючи з певного рівня відсотка оподаткування, не збільшення, а зменшення податкових надходжень до бюджету за рахунок скорочення податкової бази і ухилення від сплати податків.

       Крива, яка показує залежність сукупного оподатковуваного доходу від ставки податку отримала назву кривої Лаффера.

Згідно з міркуваннями Лаффера, надмірне підвищення податкових ставок на доходи бізнесу „відбиває" у останнього стимули до капіталовкладень, гальмує НТП, уповільнює економічний ріст, що в кінцевому результаті негативно відображається на надходженнях до державного бюджету. Американські експерти на чолі з професором Лаффером спробували теоретично довести, що при славці прибуткового податку більше 50% різко понижується ділова активність фірм і населення в цілому. І рафічно це виглядає так:

М — оптимальний розмір податкової ставки;

                           Рис. 1 -  Крива Лаффера

Важко розраховувати на те, що можна теоретично обґрунтувати ідеальну шкалу оподаткування і доходів з точки зору інтересів держави. Вона повинна бути відкоригована на практиці. Суттєве значення в оцінці її справедливості мають національні, психологічні, культурні фактори. Американці, наприклад, вважають, що при такій шкалі прибуткового оподаткування, яка існує в Швеції (тах-72%), у США ніхто не став би працювати. Так, зростання виробничої активності у США після податкової реформи 1986 р. значною мірою було пов'язано із зниженням граничних ставок оподаткування.

4. Податкові пільги та їх види

Податкові пільги - це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються, об¢єкта, ставки або інших складових оподаткування.

Також податковою пільгою визначається звільнення платника податків від нарахування і сплати податку чи сплата ним податку ним в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.

Найчастіше - це повне або часткове звільнення від податку.

Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування. Тому для впровадження податкових пільг слід додержуватися системного підходу, який має забезпечувати зв¢язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс. Система пільг і привілеїв є своєрідним орієнтиром для юридичних або фізичних осіб під час вибору ними сфери діяльності, форми одержання доходів.

Можливості застосування податкових пільг в Україні регламентуються відповідними податковими законами. Правове регулювання пільг здійснюється, по-перше, на рівні податкових законів, які встановлюють засадні принципи надання пільг певним категоріям платників, по-друге, на рівні підзаконних актів, що визначають конкретні пільги для конкретних суб¢єктів оподаткування.

Законодавство про оподаткування в якості пільгових суб¢єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних чи фізичних осіб, тобто виділяє певну однорідну групу платників податків, що характеризується конкретною ознакою, на підставі якої і формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об¢єкт оподаткування, обчислюють податкову базу і суму податків у повному обсязі згідно з встановленими законодавством загальними правилами.

Основними видами податкових пільг є:

• звільнення,
• вилучення,
• знижки
• податковий кредит.

Звільнення від податку - це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб, звільнених від сплати певних видів податків.

Вилучення - це виключення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об¢єкта оподаткування.

Знижки - це форма податкових пільг, пов¢язана з витратами платника.

Податковий кредит - це вид пільги, об¢єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг використовується у формах: зменшення податкового окладу, зменшення ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для частини доходів і т. д.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів.

!!! Якщо платника цілком звільнено від сплати податку, то обовязок з обліку і звітності в нього залишиться.