3. Стилі керівництва та особливості їх застосування

Стиль управління (керівництва) – це стала сукупність особистих та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.

Стиль лідерства (керівництва) – це типова для лідера (керівника) система прийомів впливу на ведених (підлеглих). У практиці та теорії управлінської діяльності виділяють різні типи стилів керівництва за ознакою переважання одноосібних чи групових способів впливу на організацію виробничого процесу.

1. Авторитарне управління (директивне, імперативне): керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, на підлеглих діє, головним чином, наказом, розпорядженням, які не підлягають

обговоренню. Авторитарне управління має різні форми.

А. Патріархальне: всі “члени сім’ї” повинні слухатися керівника, а він вважає підлеглих такими, які не “доросли” до прийняття рішень.

Б. Автократичне: Керівництво здійснюється апаратом через підлеглі інстанції, які побічно проводять рішення автократа (самодержця), залишаючись підлеглими йому.

В. Бюрократичне: керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій і мають право на виконання даних їм повноважень.

Г. Харизматичне: за лідером визнаються видатні, єдині у своєму роді якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов’язаний про них турбуватися.

2. Демократичне управління (кооперативне, колективне): керівник мобілізує групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію. Демократичний стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників.

3. Ліберальне (пасивне) управління: низький рівень вимог до підлеглих, головні засоби впливу – прохання, інформація. Ліберальне керівництво базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі своєї власної роботи.

4. Анархічне управління: фактична відмова від активного впливу на підлеглих, уникання в прийнятті рішень, невтручання і потурання підлеглим (“роби як знаєш”).

Поряд з цим виділяють ще й індивідуальні стилі керівництва. Вибір індивідуального стилю керівництва колективом є одним із найважливіших завдань для менеджера. Як правило, виділяють п’ять основних стилів керівництва:

1. Невтручання: низький рівень турботи про виробництво і людей. Керівник не керує, багато працює сам.

2. Тепла компанія: високий рівень турботи про людей.

3. Завдання: увага керівника повністю зосереджена на виробництві..

4. Золота середина: керівник у своїх діях прагне достатньою мірою поєднати орієнтацію як на інтереси людини, так і на виконання завдання.

5. Команда: керівник повністю прагне поєднати у своїй діяльності як інтерес до успіху виробництва, так і увагу до потреб людей.

Крім типологічного та індивідуального стилів керівництва, на практиці існують принципи і прийоми управління, про які не прийнято говорити вголос.

1. Ефект опудала. Керівник вибирає із працівників, причому з високим статусом і висококваліфікованих, “опудало”, тобто того, ким він лякає решту працівників.

2. “Бий своїх, щоб чужі боялися”. Деякі керівники показують, що вони розрізняють поняття “дружба” і “робота”. З кимось із своїх підлеглих у позаробочий час дружать і мають спільні інтереси чи хобі – і про це усі знають.

3. “Розділяй і владарюй”. Цей принцип використовують часто керівники, які не відчувають себе впевнено на своєму місці або ж наділені манією підозрілості.

Виходячи з цього принципу управління, можна деякий час протриматися “на плаву”, але якщо працівники розкодують тактику керівника, то можуть усі об’єднатися – і тоді кінець кар’єрі, принаймні у цій організації.

4. “Тихе теля двох маток ссе”. Відразу зазначимо, що цей принцип стосується поведінки керівника до вищого над собою начальства. Він означає, що керівник певної нижчої структури ніколи не заперечує вищим керівникам, навіть якщо, на його думку, ті неправі у своїх рішеннях, виявляє підкреслену ввічливість, старанність, беззастережність.

5. “Кожній сестрі по сережці”, або “давайте жити дружно”. Цей принцип стосується передусім стимулювання, як одного із важелів керівництва. При розподілі премій, путівок, відпусток тощо, а також конкретної роботи між членами колективу керівник, який сповідує цей принцип, прагне нікого не образити, зробити так, аби всі залишалися максимально задоволеними.

6. “Ефект клітки”. Це особливість постстосунків між колишнім керівником і підлеглим. Ця особливість стосунків означає, що колишній підлеглий відчуває до свого колишнього керівника певні “претензії” за те, що доводилося коритися чужій волі.