Теоретичний матеріал до теми 8

1. Поняття та загальна характеристика керівництва

Отже керівництво – це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети. Керівництво (в бізнесі) – це здатність заставити весь колектив прагнути до виконання завдань, які стоять перед організацією.

Насамперед керівництво варто розглядати як процес, який, у свою чергу, може бути розбитий на окремі дії і кроки керівника, які направлені на досягнення проміжних, оперативних цілей.

Керувати можна навчитися, в потенціалі це дано кожному. Другим

елементом керівництва є безпосередній вплив на учнів, підлеглих, друзів тощо. Третій елемент керівництва – обов’язкова наявність послідовників і спільної мети, на досягнення якої будуть направлені сумісні зусилля.

Лідерство (керівництво) – це здатність індивіда для досягнення деяких цілей впливати на інших людей. Передбачається, що керівники разом з іншими членами колективу направляють свої зусилля на вирішення деяких задавань.

Лідерство – двосторонній процес, що протікає між людьми.

Керівництво – це «робота з людьми» на відміну від адміністративної паперової роботи чи дії для вирішенням проблем. Керівництво динамічне й містить у собі використання особистих повноважень й прав.

Для забезпечення ефективного керiвництва треба враховувати такi шість елементiв:

• інiцiативнiсть;

• інформованiсть;

• захист своєї думки;

• прийняття рiшень;

• розв`язання конфлiктних ситуацiй;

• критичний аналiз.

Жодний з розглянутих елементiв не може компенсувати вiдсутнiсть або надлишок будь-якого iншого. Вiдомий український економiст Валерiй Терещенко пiдкреслював, що завдання керiвника – диригувати, пiдiбрати хороший персонал, розробити органiзацiйну структуру пiдприємства, вибрати загальний напрям його дiяльностi, координувати всю роботу, боротися з непродуктивними витратами часу.

2. Влада. Форми влади.

Влада (англ. Authority) – це можливість менеджера (або групи менеджерів) розпоряджатися ресурсами, впливати на дії і поведінку людей, за допомогою певних засобів – волі, авторитету, права, насильства (батьківського, державного, економічного тощо). Влада ґрунтується на відносинах субординації, тобто багаторівневого підпорядкування, ієрархії.

Субординація встановлюється відповідно до діючої структури управління. Немаловажним є також врахування особистих якостей і рівень фахової підготовки керівників та спеціалістів.

Для реалізації владних відносин потрібен певний рівень бюрократизації системи управління, тобто необхідні правила і норми, що закріплюються у різних організаційно-правових актах, враховуючи статути, положення, стандарти, інструкції тощо.

Влада керівника над підлеглим залежить також від його особистих якостей і, насамперед, від професійної компетенції й уміння знайти ефективні важелі впливу на людей, у тому числі і силою. Сила – це здатність

примушувати події розвиватися так, як задумано, вона не є правом і не обов’язково законна. Менеджери для досягнення цілей організації поєднують силу і владу в залежності від ситуації і стилю керівництва. Це так звана організаційна сила, заснована на посадовому становищі керівника.

Розрізняють ще особисту силу, що буває двох видів: фізична сила і харизма.

На рiвнi держави слiд вiдмiтити три форми влади:

- законодавчу;

- виконавчу;

- судову.

Американський менеджмент (дослідження Френча та Рейвена) виділяє такі форми влади, які може застосовувати будь-який керівник (менеджер):

 

- влада, яка базується на засадах примусу;

- влада на засадах винагороди;

- експертна влада;

- еталонна влада;

- законна (традиційна) влада.

 

Влада заснована на примусі або його потенційні можливості, це є вплив через страх.

Це може бути: страх фізичної розправи, покарання за невиконання вимог посадової особи, позбавлення заробітної плати, премії, штраф, втрата посади, статусу, авторитету.

Дану владу називають ще адміністративною, оскільки її основою є власність або право розпоряджатися ресурсами підприємства в самому широкому розумінні даного слова.

 

Іншою основою даної влади є зв’язок з впливовими особами, які володіють даними ресурсами. Дана влада діє тільки в межах «зони контролю», де людину може спіймати на нестандартній поведінці. Страх не створює зацікавленості в результаті своєї праці, не дає стимулів до творчої діяльності, що було доведено на практиці ще в часи рабовласництва.

 

Основні недоліки такого впливу:

 

- великі витрати на управління;

-відсутність довіри до керівництва;

- поява бажання у підлеглих обманювати організацію;

- виникнення незадоволеності роботою;

- поява гальмівних процесів у розвитку здібностей людини.

 

Влада, заснована на винагороді, використовує бажання людини отримати винагороду в обмін на виконану дію чи поведінку.

Кожна людина по-своєму сприймає будь-яку винагороду, тому мистецтво менеджера полягає у визначенні цінності винагороди

Посилення влади часто відбувається шляхом надання особистих послуг.

Недоліки даної влади:

 

- обмеження розмірів винагород;

- обмеження законодавства, фінансові можливості та правила фірми;

- неможливість точного визначення ставлення працівника до винагороди.

Законна влада заснована на традиціях підкорятись посадовій особі із покоління в покоління.

Орієнтація на посаду, незалежно від особистості людини, яка її займає, створює для даної влади додаткову стійкість, оскільки недоліки конкретної посадової особи не приймаються до уваги.

Традиції, на відміну від страху, спрямовані не на роботу, а на задоволення конкретних потреб людини, а це вже винагорода.

 

Недоліки:

 

- традиції можуть бути спрямовані проти змін;

- відсутність тісного взаємозв’язку між традиціями з одного боку та задоволенням своїх власних потреб з іншого;

- недостатньо використовується потенціал працівника, оскільки його здібності можуть бути непоміченими.

Влада прикладу (еталонна) формується на засадах харизми, тобто на силі особистих якостей та здібностей керівника.

При цьому, мають значення такі харизматичні особливості лідерів:

- енергійність (випромінювання енергії);

- впливова зовнішність;

- незалежний характер;

- ораторські здібності;

- достойні та впевнені манери поведінки.

 

Заради можливості одержати похвалу харизматичної особистості, бути поруч з ним, бути схожим на нього, слабкі характером люди, які мають потребу у зовнішній підтримці, готові безвідмовно виконувати будь-які вимоги такого лідера. Харизматична особистість таким людям є підтримка, забезпечує їх впевненість у собі.

 

Недоліки:

- дана влада є нестійкою, оскільки заснована на емоціях, які є досить мінливими;

- вона є випробуванням для самої харизматичної особистості, оскільки він може переоцінити роль своєї харизми і відмовитись від інших форм впливу.

Експертна влада в своїй основі має вплив через «розумну віру», тобто на переконанні цінності знань та досвіду експерта керівника. Чим більше досягнення експерта керівника, тим більше в нього влади.

 

Переконання підлеглих виконувати волю керівника робить непотрібним зовнішній контроль та постійне підвищення стимулювання праці. Люди заради своїх переконань готові жертвувати багато чим, навіть життям, постійно обмежувати себе.

 

Недоліки:

 

- довіра до керівника досить повільно формуються і залежать від багатьох суб’єктивних обставин:

нормального психологічного клімату в колективі;

спільних поглядів керівника та підлеглого;

спільних життєвих цілей, інтересів тощо;

- розумна віра ще менш стійка, ніж харизма, оскільки переконання людей можуть змінюватись;

- є велика загроза виникнення неформальних лідерів.

Причини:

- значно скоротився розрив у рівні освіченості;

- замість універсальних спеціалістів все більше в організаціях переважають вузько профільні спеціалісти, які можуть бути більш компетентні у своїй справі, ніж керівник;

- мобільність спеціалістів, їх можливості доступу до інформації та до пошуку інших місць роботи.

3. Стилі керівництва та особливості їх застосування

Стиль управління (керівництва) – це стала сукупність особистих та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.

Стиль лідерства (керівництва) – це типова для лідера (керівника) система прийомів впливу на ведених (підлеглих). У практиці та теорії управлінської діяльності виділяють різні типи стилів керівництва за ознакою переважання одноосібних чи групових способів впливу на організацію виробничого процесу.

1. Авторитарне управління (директивне, імперативне): керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, на підлеглих діє, головним чином, наказом, розпорядженням, які не підлягають

обговоренню. Авторитарне управління має різні форми.

А. Патріархальне: всі “члени сім’ї” повинні слухатися керівника, а він вважає підлеглих такими, які не “доросли” до прийняття рішень.

Б. Автократичне: Керівництво здійснюється апаратом через підлеглі інстанції, які побічно проводять рішення автократа (самодержця), залишаючись підлеглими йому.

В. Бюрократичне: керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій і мають право на виконання даних їм повноважень.

Г. Харизматичне: за лідером визнаються видатні, єдині у своєму роді якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов’язаний про них турбуватися.

2. Демократичне управління (кооперативне, колективне): керівник мобілізує групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію. Демократичний стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників.

3. Ліберальне (пасивне) управління: низький рівень вимог до підлеглих, головні засоби впливу – прохання, інформація. Ліберальне керівництво базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі своєї власної роботи.

4. Анархічне управління: фактична відмова від активного впливу на підлеглих, уникання в прийнятті рішень, невтручання і потурання підлеглим (“роби як знаєш”).

Поряд з цим виділяють ще й індивідуальні стилі керівництва. Вибір індивідуального стилю керівництва колективом є одним із найважливіших завдань для менеджера. Як правило, виділяють п’ять основних стилів керівництва:

1. Невтручання: низький рівень турботи про виробництво і людей. Керівник не керує, багато працює сам.

2. Тепла компанія: високий рівень турботи про людей.

3. Завдання: увага керівника повністю зосереджена на виробництві..

4. Золота середина: керівник у своїх діях прагне достатньою мірою поєднати орієнтацію як на інтереси людини, так і на виконання завдання.

5. Команда: керівник повністю прагне поєднати у своїй діяльності як інтерес до успіху виробництва, так і увагу до потреб людей.

Крім типологічного та індивідуального стилів керівництва, на практиці існують принципи і прийоми управління, про які не прийнято говорити вголос.

1. Ефект опудала. Керівник вибирає із працівників, причому з високим статусом і висококваліфікованих, “опудало”, тобто того, ким він лякає решту працівників.

2. “Бий своїх, щоб чужі боялися”. Деякі керівники показують, що вони розрізняють поняття “дружба” і “робота”. З кимось із своїх підлеглих у позаробочий час дружать і мають спільні інтереси чи хобі – і про це усі знають.

3. “Розділяй і владарюй”. Цей принцип використовують часто керівники, які не відчувають себе впевнено на своєму місці або ж наділені манією підозрілості.

Виходячи з цього принципу управління, можна деякий час протриматися “на плаву”, але якщо працівники розкодують тактику керівника, то можуть усі об’єднатися – і тоді кінець кар’єрі, принаймні у цій організації.

4. “Тихе теля двох маток ссе”. Відразу зазначимо, що цей принцип стосується поведінки керівника до вищого над собою начальства. Він означає, що керівник певної нижчої структури ніколи не заперечує вищим керівникам, навіть якщо, на його думку, ті неправі у своїх рішеннях, виявляє підкреслену ввічливість, старанність, беззастережність.

5. “Кожній сестрі по сережці”, або “давайте жити дружно”. Цей принцип стосується передусім стимулювання, як одного із важелів керівництва. При розподілі премій, путівок, відпусток тощо, а також конкретної роботи між членами колективу керівник, який сповідує цей принцип, прагне нікого не образити, зробити так, аби всі залишалися максимально задоволеними.

6. “Ефект клітки”. Це особливість постстосунків між колишнім керівником і підлеглим. Ця особливість стосунків означає, що колишній підлеглий відчуває до свого колишнього керівника певні “претензії” за те, що доводилося коритися чужій волі.