Конспект. Основи теорії організацій: Моделі організації

4. Моделі організації

Слово «модель» походить від латинського modulus, що означає «міра», «взірець», «норма».

Модель – це матеріальний або уявлюваний аналог деякого об'єкта (предмета, явища або процесу), який зберігає суттєві риси об'єкта і здатний заміщувати його під час вивчення, дослідження або відтворення.

Модель організації визначає структуру і механізми координації діяльності організації.

Основними елементами організаційної моделі є:

система робіт;
робочі групи;
процеси (визначають відносини управління і комунікаційні зв’язки).

Таблиця – Основні моделі теорії організацій

Риси моделі	Модель
Риси моделі	Класична (механічна)	Неокласична (органічна)	Інституціо-нальна	Системна
Організаційна	отримання економічних та інших заданих результатів, внесок у їх досягнення	виживання системи, підтримання рівноваги зі середовищем, задоволення інтересів і потреб груп та індивідів	досягнення мети розвитку організації	забезпечення безлічі як зовнішніх (економічних, технічних і т.ін.), так і внутрішніх (соціально-психологічних і т.ін.) результатів, що перебувають у взаємозв’язку й визначаються станом виходів системи загалом та її підсистем
Структура і процеси	раціонально побудовані ієрархічні структури, чітко регламентовані процеси з виконання наперед спеціалізованих функцій	децентралізовані структури і кооперативні відносини, що складаються мимоволі під впливом еволюції й адаптації організацій, виходячи з потреб її членів	узгодження соціальної, неформальної структури з формальними структурами організації, при якому неформальним системам надається провідне значення	взаємопов’язані формальні й неформальні характеристики організацій, встановлені як під впливом централізованих розпоряджень, так і на основі неформального пристосування організації до вирішення проблем, що виникають
Характер організаційної поведінки	виконання вказаних функцій, робіт, повністю регульована раціональна поведінка	дії, зумовлені цінностями, нормами, особливостями груп та осіб, організаційною культурою і кліматом, що важко піддаються регулюванню	встановлення порядку, за якого керівні установки соціальної дії визнаються членами колективу як моральні і соціально важливі для існування організації	дії, обумовлені комплексом впливів з боку зовнішніх чинників системи управління, групових та особових відносин і регульовані лише частково
Тип системи управління	механістичний, тобто сукупність елементів формальної структури (підрозділів, посад і т.ін.), що взаємо-діють, подібно до механізму, для досягнення мети	самоналагоджувальна сукупність осіб і груп, яка функціонує в умовах слабких відносин, що регламентуються	поєднання органічних і механістичних систем управління, які взаємодіють і в окремих випадках заважають досягненню мети організації	блоковий, тобто поєднання механістичних і органічних підсистем залежно від вимог ситуації (середовища, цілей, кадрів, технології)
Розвиток	свідомий, продуманий, наперед обґрунтований і спланований, пристосований до змінних умов	спонтанно назріваючі зміни внаслідок порушення балансу між організацією і середовищем, загострення внутрішніх проблем	реалізація змін, що забезпечують подолання внутрішньоорганізаційних суперечностей і конфліктів	організаційні нововведення і перебудови, що виникають як свідомо, так і самовільно в міру виявлення організаційних проблем, пошуку шляхів їх вирішення
Напрями удосконалення	раціоналізація формальних структур, регламентація процесів, планомірна перепідготовка або заміна кадрів	дія на групові та індивідуальні норми, переконання, організаційний клімат, стимулювання членів організації	вирішення проблем, що виникають, на основі врахування взаємних вимог і здійснення поступок, що приводять до певних компромісів між групами	здійснення поетапних, взаємопов’язаних заходів щодо перебудови формальних і неформальних характеристик організацій на основі зворотного зв’язку

Основними характеристиками класичної моделі є цілі й відповідна їм ієрархія органів управління і посад. Ієрархія доповнюється системою правил, що формально запроваджуються, і процедур. Людина розглядається як виконавець запрограмованих розпоряджень, а організація – як набір механічних, більш- менш автономних частин, кожна з яких окремо може бути вдосконалена для підвищення ефективності організації загалом. Стимулювання і контроль будуються так, щоб забезпечити поведінку людей відповідно до певних положень.

Ієрархія – це порядок підпорядкування нижчих (посад, структур) вищим. Кожна організація складається з підрозділів, які діляться на дрібніші організаційні одиниці, тобто мають ієрархічну структуру.

У класичній теорії організації поняттю ієрархічної структури відповідає «принцип сходів», що припускає ділення влади і відповідальності по вертикалі ієрархії і розподіл обов’язків між підрозділами.

Організація виступає як замкнута система, а поліпшення її функціонування забезпечується за рахунок внутрішньої раціоналізації без урахування зовнішнього середовища.

Неокласична модель будуються з урахуванням можливостей людини, яка розглядається не тільки як оператор, що виконує певну роботу, а й як особа, що володіє певними соціальними інтересами. Зародження поведінкового напряму пов’язане з тим, що в 1930-х рр. велике машинне виробництво зумовило максимальне інтенсивне використання фізичних можливостей працівника, а це зумовило суперечності з потребами особи

В організаціях, що дотримуються неокласичного напряму у виробленні рішень, бере участь широке коло працівників, а не тільки вузька група на вищому рівні управління. Не лише адміністративна влада, а й взаємна довіра служать об’єднувальною силою організації. Керівник – це швидше посередник для зв’язку усередині групи, а не тільки представник вищої влади. Необхідним є підвищення відповідальності членів організації, а не встановлення зовнішнього контролю за результатами їх роботи.

Інституційна модель розглядає організацію як політичний інститут, як об’єднання груп, кожна з яких має свої цілі. Відповідно до інституційної моделі нормальне функціонування організації обумовлюється не тільки раціональністю структури, врахуванням соціально-психологічних запитів її членів як індивідів, а й урахуванням запитів соціальних груп, що діють як всередині, так і поза організацією.

Одним із принципів реалізації інституційної моделі є участь працівників в управлінні організацією, зокрема «партисипативне управління», засноване на залученні членів організації до ухвалення управлінських рішень.

Іншим принципом є створення керівником відповідного клімату для зростання або психологічної підтримки працівників під час роботи, що стимулює їх брати на себе відповідальність.

Системна модель прагне представити організацію як систему, що складається із взаємопов’язаних частин та змінних, і розглядає будь-яку організацію як соціальну систему, що належить до більш широкої системи суспільства. Системна модель організації ґрунтується на концепції відкритих систем з урахуванням вивчення відносин організації і зовнішнього середовища.

Вона базується також на концепції соціальних систем, тобто включає інструментальні (технічні, економічні, організаційні) і поведінкові змінні.

У системній моделі організації реалізується спроба забезпечити синтез раціональних і поведінкових моделей, щоб, використовуючи досягнення обох напрямів теорії організації і доповнивши їх новими уявленнями про організацію як соціальну систему, перевести організаційно-управлінську теорію на нові рівні розвитку.