Лекція-1.

Господарське право можна розглядати як:

а) галузь права, що базується на нормах господарського права для регулювання господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності;

б) сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою;

в) юридичну дисципліну, основним змістом викладення якої є основні засади господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банківських відносин, майнових основ господарювання та податкової політики суб'єктів, особливостей правового регулювання в окремих галузях діяльності тощо.

Доктринальними підходами до визначення господарського права є три основних концепції: позиція таких науковців, як С.М. Братусь, Р.О. Хафліна, Г.К. Матвєєв, Л.М. Шевченко, А.С. Довгерт, що господарське право - це не самостійна галузь права, а поєднання цивільно-правових норм, що діють у сфері господарювання; думка вчених-юристів

В.В. Лаптева, В.К. Малецтова, Г.Г. Побірченко, В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, згідно з якою господарське право - самостійна галузь права, яка не мае нічого спільного з іншими галузями права; проте найбільш слушною е позиція О.А. Беляневича, О.М. Вінника, Н.Г. Саніахметової, В.С. Щербіни, згідно з якою господарське право - комплексна галузь права, в якій зібрано правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Господарське право е самостійною галуззю права, оскільки:

- визначае порядок ведення господарської діяльності та регулюе відносини, пов'язані з її здійсненням;

- характеризується своїми принципами, предметом, суб'єктами та методами регулювання;

- регулюе господарські відносини як по горизонталі, так і по вертикалі;

- мае значення як галузь права, галузь законодавства, наукова та навчальна дисципліна.

Отже, господарське право - це самостійна галузь права, що складається з правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутків чи без такої мети.

Предметом господарського права є будь-яка господарська діяльність, тобто виробництво та реалізація продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку чи без такої мети, яка здійснюється на території України суб’єктами господарювання всіх видів і форм власності, а також діяльність державних органів щодо управління економікою.

Господарське право є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, права власності, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Тобто, в цій галузі права поєднуються майнові та організаційні елементи.

Господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне і спеціальне. Цивільне право визначає загальні засади регулювання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а господарське — конкретизує цивільно-правові норми відносно конкретних сфер і видів господарської діяльності. Складний характер предмета господарського права обумовлює використання декількох, а не одного, як у звичайних галузях права, методів правового регулювання. Першим з них є метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин. Він передбачає надання суб’єктам господарювання права самостійно приймати будь-які рішення щодо господарювання (обрання видів діяльності, методів та форм їх здійснення, партнерів тощо), якщо вони не суперечать законодавству.

Другий метод полягає у наданні державою суб’єктам господарських відносин рекомендацій щодо певних сторін господарської діяльності — встановлення зразків певних господарських документів (договорів, актів тощо), форм і методів здійснення окремих етапів господарювання (бухгалтерського обліку, звітності тощо).

Третім є метод владних приписів, який передбачає встановлення в законах та інших нормативно-правових актах обов’яз­кових для суб’єктів господарювання норм поведінки за певних ситуацій. Це може бути перелік видів діяльності, які забороняються підприємцям, спеціальні режими здійснення окремих видів підприємництва, обов’язки, які підприємці мають виконувати для забезпечення державних потреб, тощо.

Залежно від характеру конкретних господарських відносин держава обирає для їх регулювання той метод, який є найефективнішим.

 Для господарського права характерними є такі функції, як регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна та стимулююча.

Регулятивна функція полягає у врегулюванні нормами господарського права господарсько-правових відносин. Ця функція здійснюється за допомогою зобов’язальних норм та визначає, якою повинна бути майбутня поведінка учасників господарських відносин (наприклад, обов’язок фізичної особи, яка виявила бажання набути статусу підприємця, пройти процедури державної реєстрації; отримання дозвільних документів (ліцензій, патентів) суб’єктами господарювання, які мають намір здійснювати види господарської діяльності, що підлягають спеціальному врегулюванню).

Охоронна функція забезпечує захист порушених прав суб’єктів господарської діяльності. Саме охоронна функція сприяє виробленню у праві як регуляторі суспільних взаємозв’язків цінних для особи та суспільства якостей: стабільності, детальної та зрозумілої регламентації, чітких процедур. Така функція реалізується шляхом застосування спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, які діють в охоронному режимі (наприклад, розділом IV Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено гарантії прав суб’єктів інвестиційної діяльності і захист інвестицій; главою 25 ГК України передбачено порядок відшкодування збитків у сфері господарювання).

Попереджувально-виховна (оціночна) функція тісно пов’язана з охоронною і забезпечується нормами відповідальності за порушення господарського законодавства. Така функція дозволяє праву виступати критерієм правомірності чи неправомірності рішень та дій кого-небудь (наприклад, за ст. 20 Закону України «Про інвестиційну діяльність» у разі недодержання договірних зобов’язань суб’єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України та укладеними договорами).

Стимулююча функція полягає у формуванні необхідної для держави і суспільства поведінки суб’єктів господарської діяльності шляхом створення матеріальних та нематеріальних стимулів (наприклад, за ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України).