1. Поняття і сторони колективного договору.

Питання, пов'язані з колективними договорами та угодами, регулюють друга (статті 10-20) та деякі інші глави КЗпП України, Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р. № 3356-ХІІ, а також інші нормативно-правові акти. З прийняттям Закону України "Про колективні договори і угоди" створено правові засади для дальшого розвитку системи колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин та узгодження інтересів найманих працівників і власників.

Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні та виробничі відносини між роботодавцем і працівниками підприємства, установи, організації.

Принципово схоже визначення дає і Рекомендація МОП № 91 "Щодо колективних договорів" 1951 р., яка вказує, що відповідно до мети цієї Рекомендації під "колективним договором" розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців - з однієї сторони та, з другої - однією чи кількома представницькими організаціями працівників або, за відсутності таких організацій, - представниками самих працівників, належним чином обраними і уповноваженими згідно із законодавством країни. Ніщо в цьому визначенні не може тлумачитися як таке, що припускає визнання організації працівників, створеної або фінансованої роботодавцями чи їх представниками або такої, де вони мають зверхність.

Колективний договір укладається на підприємствах незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Ураховуючи зазначене, колективний договір між фізичною особою — роботодавцем та найманими працівниками не укладається. Колективний договір може укладатися у структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів. У структурних підрозділах, зокрема філіях підприємства, колективні договори можуть укладатися тільки у випадку, якщо власник уповноважив керівника структурного підрозділу вести переговори й укладати колективний договір від імені юридичної особи.

Сторонами колективного договору є роботодавець та профспілкові організації, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності — представники, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів. Працівники підприємства та його пенсіонери персоніфіковано сторонами за колективним договором не є (постанова Вищого господарського суду України від 5 грудня 2002 р. у справі № 3/1).

Якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладання колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому разі кожна профспілкова організація має визначатися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Цікавим є питання щодо можливості укладання колективного договору з керуючим санацією. Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІс керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю; управління боржником переходить до керуючого санацією; припиняються повноваження органів управління боржника юридичної особи, а повноваження органів управління передаються керуючому санацією. За частиною 7 ст. 65 ГК України на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Окрім того, згідно з ч. 5 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керуючий санацією має право укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди. Стаття 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" встановлює право профспілок і їх об'єднань вести колективні переговори, укладати колективні договори, генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди від імені працівників у порядку, встановленому законом, а також не обмежує це право щодо суб'єкта підприємницької діяльності, який проходить санацію.

Таким чином, і в процесі санації боржника на ньому продовжують функціонувати соціально-трудові відносини між керуючим санацією, якому відповідно до чинного законодавства України передані повноваження органів управління, та найманими працівниками або уповноваженими ними органами.

Закон України "Про колективні договори і угоди" передбачає укладення колективних договорів, угод на добровільній основі, що відповідає нормам Конвенцій Міжнародної організації праці, які ратифіковані Україною (№ 98 "Про застосування принципів права на Організацію і ведення колективних переговорів" (1949р.), № 154 "Про сприяння колективним переговорам" (і981 р.)). Відповідно до ст. 4 Конвенції МОП № 98, де це необхідно, вживають заходів, що відповідають умовам країн, з метою сприяння повному розвитку і використанню процедури ведення переговорів на добровільній основі між підприємцями та організаціями підприємців, з однієї сторони, і організаціями трудящих - з другої сторони, з метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів. Пунктом І Рекомендації МОП "Щодо колективних договорів" передбачено, що шляхом погодження або через законодавство, залежно від умов країни, повинні встановлюватися системи, що відповідають місцевим умовам, для опрацювання, укладення, перегляду та поновлення колективних договорів чи для надання сприяння сторонам у опрацюванні, укладенні, перегляді та поновленні колективних договорів.

У той же час, згідно із ч. 7 ст. 65 ГК України, на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Проте, відповідно до ст. 4 ГК України, він не регулює трудові відносини. Цей Кодекс, згідно зі ст. 1, визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Отже, чинним трудовим законодавством, ні міжнародними нормами не передбачено положення щодо обов'язковості укладення колективного договору.

Слід, однак, зазначити, що хоча законодавство не містить норм, які передбачають відповідальність за відсутність колективного договору, ст. 17 Закону України "Про колективні договори і угоди" передбачено відповідальність за ухилення від участі в переговорах. Так, на осіб, які представляють роботодавців чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, або навмисно порушили строк або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

Ця ж відповідальність у вигляді штрафу визначена також у ст. 41і КУпАП. Отже, законодавством забезпечуються права сторін, зокрема профспілок і власників, на ведення переговорів та укладення колективних договорів і угод.

При вирішенні питання стосовно доцільності укладення колективного договору потрібно враховувати, що лише достатньо повний і змістовний колективний договір може забезпечити стабільні відносини між працівниками і роботодавцями, чітко визначаючи права та обов'язки сторін, стати надійною правовою основою для створення належних умов праці, в тому числі оплати праці. У колективному договорі можна врахувати особливості діяльності певного підприємства, використати його можливості й ресурси в інтересах працівників і розвитку виробництва.

Необхідність укладення колективного договору зумовлена також тим, що до колективного договору мають бути включені нормативні положення, якщо в актах законодавства міститься пряме визначення про обов'язковість закріплення цих положень у колективному договорі. Так, наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України "Про оплату праці" шляхом переговорів і на умовах, визначених колективним договором, повинні встановлюватись: форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі якщо колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності -з іншим уповноваженим на представництво органом. Подібні вимоги містяться і в законах України "Про охорону праці", "Про відпустки" та інших актах законодавства. В укладенні колективного договору інколи заінтересоване саме підприємство, зокрема, на випадок, якщо необхідно буде довести правомірність включення у валові видатки сум матеріальної допомоги, оформити відпустку працівника за свій рахунок, надати додаткову відпустку за ненормований робочий день тощо.

Забороняється будь-яке втручання, яке може обмежити законні права працівників та їх представників або заборонити їх здійснення, з боку органів представницької і виконавчої влади та господарського управління, політичних партій, власників або уповноважених ними органів при укладенні та виконанні колективних договорів, угод. Не допускається ведення переговорів та укладення колективних договорів і угод від імені працівників організаціями або органами, які створені чи фінансуються власниками або уповноваженими ними органами, політичними партіями. У разі коли інтереси трудового колективу представляє профспілковий орган, інтереси власника або уповноваженого ним органу не можуть представляти особи, які є членами виборного органу цієї профспілки.