2. Поняття працевлаштування

Працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових заходів, що забезпечують трудову зайнятість населення України. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи через звернення до підприємства, установи, організації, фермерського господарства і до іншого роботодавця або за безкоштовного сприяння Державної служби зайнятості.

Згідно з чинним законодавством України можна визначити такі організаційно-правові форми працевлаштування громадян України та осіб без громадянства:

а) укладання громадянами трудових договорів в індивідуальному порядку;

б) укладання громадянами трудових договорів при організованому наборі;

в) переведення працівників за їхньою згодою на інші підприємства, в установи, організації;

г) укладання трудового договору за направленням Державної служби зайнятості України;

д) укладання громадянами трудових договорів за сприяння суб’єктів підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян[79].

У цьому розділі будуть розглянуті питання щодо працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості та суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян у зв’язку з тим, що інші організаційно-правові форми працевлаштування будуть розглянуті в наступному розділі «Трудовий договір».

Основні правові засади організації працевлаштування населення в Україні визначені Законом України «Про зайнятість населення», КЗпП України, Положенням про державну службу зайнятості, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1993 р. № 47[80]. Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. № 219 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних[81].

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи – загальні і спеціальні. Посередницькі функції щодо працевлаштування виконують також суб’єкти підприємницької діяльності. Загальне керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України та його органів на місцях, а також центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. До складу державної служби зайнятості входять навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні спеціальні бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи, організації, підпорядковані службі зайнятості.

Послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безкоштовно.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості:

а) аналізує, прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

б) консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

в) веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

г) здійснює в порядку, встановленомум законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище у сфері зайнятості населення;

д) надає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

е) організує за потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

ж) надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

з) реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, у т. ч. грошову;

и) бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Крім обов’язків, Державна служба зайнятості має визначені ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення» права:

а) одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у т. ч. призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

б) розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квот прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

в) направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, і інвалідів, – відповідно до рекомендацій МСЕК, за наявності в них кваліфікації, знань та з урахуванням їх побажань;

г) направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

д) укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

е) розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

ж) оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

з) в установленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

и) вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

к) стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов’язкових зборів та недоїмок до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

к) компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці за умови їх працевлаштування.

Розміри витрат та джерела їх фінансування у випадках, передбачених цим пунктом, визначаються відповідно до законодавства України, рішень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

У питаннях працевлаштування населення діяльність державної служби зайнятості є посередником між громадянами, які звернулися до неї по допомогу, та роботодавцем. Її направлення є обов’язковим для роботодавців лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» (зазначалося вище), а також інвалідів у межах встановлених нормативів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то роботодавці вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою.

Як зазначає Н.Б. Болотіна, на практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробництва та ін.[82] Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації в разі відмови від прийняття на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов’язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, виплати допомоги з безробіття.

Суб’єкти господарювання зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, а саме: організовувати професійну підготовку, перепідготовку тощо осіб, які підлягають вивільненню з роботи, інформувати працівників про наявність робочих місць (посад) тощо.

Відповідно до п. 4, 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» та Наказу Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форм звітності та інструкції щодо їх заповнення» від 19.12.2005 р. № 420 роботодавці зобов’язані надавати до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про заплановане вивільнення працівників, про фактичне вивільнення працівників, про найнятих працівників.