3. Принципи трудового права.

Сучасна система галузевих принципів трудового права є логічним продовженням та уточненням загальноправових і конституційних принципів розвитку суспільства і держави з питань праці.

Слід відзначити, що галузеві принципи трудового права, по-перше, мають відповідати загальноправовим принципам; по-друге, мають відповідати конституційним принципам; по-третє, мають відображати стан розвитку доктрини трудового права; по-четверте, бути адекватними стану та перспективам розвитку правового регулювання з питань праці на основі оптимального поєднання потреб та інтересів працівників і роботодавців; по-п'яте, забезпечувати розвиток ринку праці; по-шосте, забезпечувати розвиток трудового права відповідно до міжнародних стандартів. О. Я. Лаврів доречно до галузевих принципів трудового права пропонує віднести: принцип свободи праці в галузі трудового права; принцип соціального партнерства і договірного встановлення умов праці в галузі трудового права; принцип забезпечення єдності та диференціації правового регулювання; принцип оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання. В.І. Щербина до основоположних принципів трудового права, які визначають спрямованість норм цієї галузі права, відносить: верховенство права, свободу праці, свободу від примушення до праці, визначеність і стабільність трудової функції, гуманізм, соціальну справедливість, соціально-економічне партнерство, соціальну співпрацю, соціальний мир, захист працівника від свавілля роботодавця, рівне ставлення до працівників з боку роботодавця та ін.

Разом з тим, у проекті ТК передбачається визначити принципи правового регулювання трудових відносин, до яких пропонується віднести такі, як: 1) верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави; 2) визнання праці вищою соціальною цінністю суспільства, праця не є товаром; 3) презумпції правомірності правової позиції, рішення чи дії працівника, якщо різні нормативно-правові акти припускають неоднозначне трактування його прав чи обов'язків; 4) забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці, безумовного пріоритету збереження життя і здоров'я працівника перед іншими цілями у сфері праці; 5) рівності прав і можливостей працівників, у тому числі гендерної рівності, шляхом забезпечення єдності та диференціації умов праці; 6) заборони дискримінації, привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного або соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками у сфері праці, забезпечення особам, які зазнали такої дискримінації, права на звернення до суду щодо визнання факту дискримінації та її усунення, а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дискримінації; 7) заборони примусової та дитячої праці; 8) свободи праці, що включає право на працю, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується; 9) гарантування працівникам своєчасної та в повному розмірі виплати заробітної плати, мінімальної заробітної плати на рівні, необхідному для забезпечення достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; 10) обов'язкової оплати всієї затраченої праці та рівної оплати за рівноцінну працю; 11) гарантованого захисту державою працівника від незаконного звільнення, порушення чи обмеження інших його прав, в тому числі забезпеченням належного державного нагляду і контролю у сфері праці; 12) забезпечення судового захисту трудових, соціально-економічних прав, честі та гідності учасників трудових відносин, в тому числі гарантування права на справедливе розв'язання індивідуальних і колективних трудових спорів; 13) пріоритетного застосування норм міжнародного права у сфері соціально-трудових відносин та здійсненні правосуддя; 14) забезпечення повної і продуктивної зайнятості працівника протягом встановленої законом повної норми робочого часу та захисту від безробіття; 15) заборони морального тиску, погроз тощо, що мають на меті вплинути на зміну умов трудового договору, умов праці, невигідних для працівника; 16) неприпустимості звуження змісту та обсягу прав і свобод працівників при прийнятті нових або внесенні змін до діючих нормативно-правових актів; 17) легальності та стабільності трудових відносин, державного захисту від примушування до відмови від своїх прав, в тому числі – нелегальної праці чи нелегальної виплати зарплати; 18) безумовного дотримання державних соціальних стандартів, норм і нормативів; 19) бідність серед працюючих є загрозою для індивідуальних свобод, загального добробуту і розвитку суспільства; 20) соціальної справедливості, в тому числі справедливого, неупередженого розподілу результатів праці, як основи соціального миру; 21) належного, кваліфікованого адміністрування, нормування трудових відносин та охорони праці; 22) забезпечення права працівників на участь в управлінні юридичною особою; 23) збалансованості трудового навантаження, з одного боку, та потреби у відпочинку, відтворенні здоров'я і професійного потенціалу працівника, вихованні дітей і розвитку сім'ї, – з іншого; 24) відповідності трудової функції працівника його професійній кваліфікації, компенсації наявної невідповідності професійним навчанням за рахунок роботодавця; 25) безперервного професійного навчання протягом трудового життя, створення працівникам рівних можливостей щодо їх професійного зростання, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; 26) загальнообов'язкового державного соціального страхування трудового доходу та соціальних послуг на випадок повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості; 27) гарантування державою реалізації права на колективні переговори та соціального діалогу з метою поліпшення організації виробництва і умов праці, соціально-економічного розвитку трудових колективів; 28) забезпечення права працівників і роботодавців на свободу об'єднання для реалізації своїх прав та інтересів; 29) гарантування профспілкової автономії для представництва й захисту індивідуальних і колективних прав та інтересів своїх членів; 30) поєднання можливостей для самозахисту працівником своїх прав та колективного захисту, в тому числі шляхом представництва його інтересів професійною спілкою; 31) гарантування права працюючих на страйк; 32) безперешкодного здійснення громадського контролю профспілок за додержанням трудових прав; 33) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дії або бездіяльність, які призвели до порушення прав працівника чи не дозволили захистити їх належним чином; 34) поваги до людської гідності працівника, його особистих моральних та інших цінностей, невтручання в особисте життя працівника і його сім'ї, крім випадків, прямо встановлених законом. Зазначені принципи в цілому відповідають міжнародно-правовим підходам та можуть слугувати правовим підґрунтям для вироблення ефективної системи принципів трудового права.

Виходячи із стану розвитку суспільства і держави з питань праці, розвитку доктрини трудового права, до основних галузевих принципів трудового права можна віднести наступні:

• принцип свободи праці;

• принцип поєднання централізованого, договірного і локального регулювання з питань праці;

• принцип єдності і диференціації з питань праці;

• принцип ефективності права на працю, інших трудових прав;

• принцип розвитку трудового права і законодавства відповідно до міжнародних стандартів.

Принцип свободи праці – це основоположний принцип трудового права, який ґрунтується на засадах свободи і добровільності поведінки правомочних суб'єктів з питань праці.

Свобода праці означає: а) здатність особи обирати вид та характер трудової і професійної діяльності, умови та характер праці, у тому числі умови трудового договору; б) заборону примусової праці; в) здатність роботодавця вільно та незалежно проводити набір працівників, виходячи з моральних, ділових і професійних якостей, обирати умови та характер праці, у тому числі умови трудового договору; г) здатність працюючих і роботодавців об'єднуватись в інститути громадянського суспільства з питань праці; г) забезпечення сталості і стабільності правових відносин з питань праці.

У розвиток міжнародних стандартів з питань праці, Конституція України (ст. 43) встановлює, що право на працю включає можливість особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. З правової точки зору, це означає, що особа є вільною та незалежною з питань реалізації здатності до праці шляхом укладення трудового договору. КЗпП України (ст. 5-1) містить норму, за якою держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безоплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безоплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Достатньо повно свобода праці реалізується в трудовому договорі. КЗпП України (ст. 21) передбачає, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Крім того, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Також Кодекс (ст. 22) забороняє будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

У новітніх умовах сьогодення цей принцип вказує на необхідне посилення свободи праці шляхом розвитку ринку праці, гнучкості трудового договору, у тому числі забезпечення ефективності зайнятості та працевлаштування, створення робочих місць, забезпечення гідних умов праці.

Принцип поєднання централізованого, договірного і локального регулювання з питань праці – це принцип трудового права, що передбачає оптимальне поєднання централізованого, договірного і локального регулювання з питань праці. По-перше, трудове право продовжує переважно ґрунтуватися на централізованому (державному) регулюванні відносин у сфері праці. КЗпП України (ст. 3) встановлює, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Крім того, у Кодексі (ст. 4) передбачено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. По-друге, для трудового права характерною є широка сфера застосування договірного регулювання з питань праці, що проявляється в: а) застосуванні актів соціального партнерства на національному, галузевому, територіальному і локальному рівнях; б) застосуванні трудового договору як регулятора трудових відносин працівника і роботодавця з питань праці. По-третє, централізоване та договірне регулювання відносин з питань праці доповнюється локальним. Локальне регулювання відносин з питань праці передбачає участь безпосередньо колективу працівників (трудового колективу), професійної спілки та роботодавця в ухваленні нормативних актів локального характеру. В умовах сьогодення локальне регулювання з питань праці має обмежений характер, оскільки допускається у межах, передбачених трудовим законодавством.

Розвиток ринкових відносин з питань праці передбачає розширення сфери застосування договірного і локального регулювання. Разом із тим, як показує міжнародний та національний досвід, суспільство та держава мають прагнути збалансувати, забезпечити оптимальне поєднання централізованого, договірного і локального регулювання відносин з питань праці.

Принцип єдності і диференціації з питань праці – це принцип трудового права, що передбачає оптимальне поєднання загальних та спеціальних підходів з питань праці. Застосування цього принципу викликано насамперед такими чинниками, як: 1) наявність єдиних принципів та підходів до правового регулювання праці; 2) наявність багатоманіття правових відносин з питань праці; 3) наявність багатоманіття умов праці залежного від галузі економіки, сфери суспільного життя, умов та характеру виробництва тощо; 4) наявність багатоманіття суб'єктів правових відносин з питань праці з притаманною трудовою правосуб'єктністю (правовим статусом); 5) наявність широкого кола працюючих із специфічним колом потреб, інтересів, прав, обмежень з питань праці.

Єдність з питань праці – це запровадження єдиних, загальних норм, правил, стандартів з питань праці. Єдність з питань праці, насамперед, полягає у тому, що: а) правове регулювання відносин з питань праці спрямоване на реалізацію, гарантування і правову охорону права на працю та інших трудових прав особи; б) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, а також мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством; в) акти трудового законодавства регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, встановлюють високий рівень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників; г) Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин; ґ) умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними; д) роботодавці в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників; е) заборонено необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу; є) заборонено пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання; тощо.

Принцип єдності з питань праці забезпечується, переважно, Конституцією, законами, іншими актами законодавства України.

Диференціація з питань праці – це запровадження спеціальних норм, правил, стандартів з питань праці. Вона характеризується тим, що допускає можливість оптимального поєднання із застосуванням єдності з питань праці.

Основними критеріями диференціації з питань праці є: сфера застосування праці; умови, характер праці; соціально-правова характеристика працівника; соціально-правова характеристика роботодавця; тощо.

Диференціація з питань праці, насамперед, полягає в тому, що: а) правове регулювання відносин з питань праці спрямоване на максимальне врахування потреб, інтересів, специфіки суб'єктів трудового права; б) акти трудового законодавства забезпечують врахування особливостей і характеру відносин з питань праці; в) особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються актами трудового законодавства та їх статутами; г) особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством; ґ) роботодавці при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій ст. 50 КЗпП України; тощо.

Принцип диференціації з питань праці забезпечується, переважно, актами трудового законодавства України, актами соціального партнерства і локальними нормативними актами.

Принцип ефективності права на працю, інших трудових прав – це принцип, спрямований на забезпечення дієвості, ефективності та доступності права на працю та інших трудових прав суб'єктів правовідносин з питань праці. Цей принцип означає наявність ефективних, дієвих і доступних механізмів щодо: а) реалізації права на працю та інших трудових прав; б) гарантування права на працю та інших трудових прав; в) правової охорони і захисту права на працю та інших трудових прав.

Правовою основою права на працю та інших трудових прав виступають положення Конституції, міжнародних договорів, законів та інших актів трудового законодавства України, актів соціального партнерства, локальних нормативних актів.

Конституція України, у розвиток принципів верховенства права, пріоритетність прав та свобод людини, закріплює універсальну систему трудових прав особи, які вибудовуються на основі права на працю (право на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, право на об'єднання, право на страйк, право на відпочинок, право на судовий захист тощо).

КЗпП України (ст. 2) передбачає, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Також працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. Трудові права працівників доповнюються системою соціально- трудових гарантій. їх призначення – посилення соціальної суті трудових прав.

Система трудових прав роботодавця обумовлена та пов'язана з правом на здійснення добору працівників та укладення трудового договору.

Системі трудових прав та інтересів працівника і роботодавця підпорядковані повноваження з питань праці колективу працівників, професійної спілки та інших допоміжних суб'єктів трудового права.

Принцип ефективності права на працю та інших трудових прав тісно пов'язаний із забезпеченням правової охорони та їх захисту.

Захист трудових прав – це система процедурно-процесуальних дій з питань праці, яка спрямована на відновлення порушених трудових прав та інтересів та врегулювання трудових спорів (конфліктів).

Універсальні способи захисту трудових прав містяться в Конституції України, норми якої (ст.ст. 55, 124) надають можливість суб'єктам правовідносин з питань праці звертатися до суду або до інших державних, у тому числі міжнародних інституцій, що створені для захисту прав та свобод людини і громадянина. За змістом Основного Закону України (ст. 55) права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а також звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна або будь-якими іншими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Доречно звернути увагу на те, що Конституційний Суд України в одному із своїх рішень наголосив на тому, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, а суд, у свою чергу, не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод[3]. КЗпП України (ст.ст. 221, 222) також передбачає, що трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим шш органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали. Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Слід також відзначити, що вирішення колективних трудових спорів провадиться примирною комісією, трудовим арбітражем, іншими юрисдикційними органами або шляхом реалізації права на страйк.

Подальший розвиток трудового права, трудового законодавства по шляху новітньої кодифікації передбачає якісне поглиблення зазначеного принципу.

Принцип розвитку трудового права і законодавства відповідно до міжнародних стандартів – це принцип, який скеровує розвиток трудового права, трудового законодавства з урахуванням міжнародних, у тому числі європейських, стандартів з питань праці. По-перше, національне трудове право і трудове законодавство перебувають на перехідному етапі становлення і це засвідчує гостру потребу визначення орієнтирів та перспектив розвитку. По-друге, Україна як суб'єкт міжнародного права, учасник низки авторитетних (впливових) міжнародних інституцій (ООН, МОП, Рада Європи тощо) діє за міжнародними принципами та стандартами, у тому числі з питань праці. По-третє, міжнародний досвід розвитку трудового права, трудового законодавства засвідчує незворотність демократичних цінностей, засад з питань праці. По-четверте, розвиток трудового права, трудового законодавства за міжнародними стандартами дозволить якісно осучаснити, поглибити, удосконалити їх до сучасного етапу розбудови суспільства і держави.

Первинним кроком на шляху реалізації цього принципу є розвиток трудового права і трудового законодавства з урахуванням міжнародно-правових актів (договорів) ООН і МОП, що дозволить сформувати їх сучасну концепцію, стратегію (модель) розвитку. Особливо цінним видається міжнародний досвід і стандарти в процесі новітньої кодифікації трудового законодавства.

Здійснення процесу адаптації трудового права та трудового законодавства України до права та законодавства ЄС з питань праці є стратегічним напрямом реалізації декларованої Україною політики щодо вступу до ЄС, визнання та впровадження загальноєвропейських цінностей та пріоритетів. Прагнення України рухатися в бік європейських цінностей, принципів і стандартів знайшло відображення в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- членами, з іншої сторони.

Згідно з положеннями ст. 8-1 КЗпП України, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Реалізація цього принципу дозволить: 1) посилити соціальну складову трудового права і трудового законодавства, наблизити їх до міжнародних стандартів; 2) забезпечити дієвість, прозорість та доступність системи трудових прав; 3) посилити соціально-економічні реформи з питань праці; 4) забезпечити розвиток соціального партнерства; 5) забезпечити проведення в Україні якісної кодифікації трудового законодавства.