Поняття трудового права як провідної галузі права

Трудове право є однією із новітніх галузей права, яка сформувалась у результаті бурхливого соціально-економічного розвитку суспільства та держави початку XIX сторіччя. Як відомо, тривалий час відносини з питань праці регламентувались у межах цивільного права, що, переважно, задовольняло інтереси та потреби держави і роботодавців, які використовували достатньо широку систему важелів впливу на поведінку працівників. Разом із тим, проведення системних змін у значної частини держав західної Європи на початку XIX сторіччя, впровадження ринкових засад у економічні процеси, що супроводжувалось активним застосуванням новітніх на той час технологій у виробництво, спричинило негативні тенденції у сфері праці через звільнення значної кількості працюючих, що, як наслідок, спонукало позбавлених заробітку об'єднуватися та активно захищати свої права та інтереси. Це спонукало появі різних громадських організацій, покликаних захищати права своїх членів, у тому числі професійних спілок.

Виникнення трудового права стало об'єктивним і закономірним результатом суспільного компромісу між державою, роботодавцями і працюючими. Першими парламентськими (законодавчими) актами на початку XIX сторіччя стали акти, спрямовані на обмеження тривалості робочого часу фабричних працівників (жінок, неповнолітніх тощо) у Великобританії, Франції, а потім – і в інших державах. Тому спочатку законодавство про охорону праці працюючих отримало назву фабричне законодавство (фабричне право), а дещо пізніше – робітниче законодавство (робітниче право). У XX сторіччі, особливо з огляду на досвід функціонування радянської держави в умовах УРСР, достатньо широкого розповсюдження набула назва "законодавство про працю", а назва галузі права – "трудове право". Натомість, у західноєвропейській доктрині права також вживається термін "соціальне право" (Німеччина). Очевидно, що з позицій ефективного галузевого поділу права більш коректною видається назва саме "трудове право".

Сучасний стан трудового права в Україні характеризується виключно перехідним етапом становлення, для якого характерним є: 1) невідповідність сучасному стану розвитку суспільства і держави; 2) відсутність соціально-економічних реформ і, зокрема, реформи трудових відносин; 3) безсистемний розвиток національного і регіональних ринків праці; 4) відсутність прозорих механізмів реалізації та правової охорони права на працю та інших трудових прав; 5) недосконалість механізмів судового та позасудового захисту трудових прав; 6) складність та суперечливість трудового законодавства; 7) відсутність ефективних механізмів соціального партнерства; 8) відсутність гармонізації трудового законодавства із міжнародними стандартами з питань праці; 9) відсутність дієвих механізмів державного нагляду і громадського контролю з питань праці.

Зазначені та інші чинники вказують на об'єктивну необхідність подальшого якісного та системного реформування трудового права, виходячи з таких основних завдань, як: а) посилення ефективності, дієвості і доступності права на працю та інших трудових прав працівників; б) забезпечення ефективного соціального партнерства між усіма учасниками відносин у сфері праці; в) забезпечення ефективного правового регулювання відносин з питань праці, з урахуванням міжнародних та європейських стандартів; г) забезпечення розвитку сучасного трудового законодавства та його новітньої, соціально орієнтованої кодифікації шляхом прийняття ТК України.

Трудове право – це система норм права, які приймаються уповноваженими на те суб'єктами (органами, організаціями), у тому числі в узгоджувально-договірному порядку, та спрямовані на ефективне правове регулювання відносин з питань праці з метою забезпечення соціального миру та злагоди у суспільстві і державі. До основних рис трудового права як самостійної галузі права можна віднести наступні: а) наявність цілісної системи норм трудового права; б) спрямованість на забезпечення ефективних і доступних механізмів реалізації, гарантування та правової охорони права на працю, інших трудових прав; в) спрямованість на розвиток в Україні ефективної моделі соціального партнерства, національного і регіональних ринків праці; г) наявність специфічного предмета та методу правового регулювання; д) наявність специфічних завдань, функцій і принципів; е) наявність специфічного кола джерел та суб'єктного складу; є) специфічний характер виникнення, зміни та припинення правовідносин з питань праці; ж) специфічна юридична відповідальність суб'єктів правовідносин з питань праці.

У теорії права трудове право також розглядається як навчальна дисципліна і правова наука.

Трудове право як навчальна дисципліна – це система науково обґрунтованих основних знань про трудове право як галузь права і правову науку, стан та динаміку розвитку трудового законодавства, його застосування. Трудове право є однією з базових навчальних дисциплін, що вивчається у всіх навчальних закладах правового спрямування. Останнім часом спостерігається негативна тенденція до скорочення кількості годин на вивчення цієї дисципліни.

Трудове право як правнича (юридична) наука – це система науково обґрунтованих доктрин (концепцій, положень, підходів) до основних проблем трудового права як галузі права, трудового законодавства, практики його застосування. Трудове право як правнича (юридична) наука тісно пов'язана з правом соціального забезпечення (наукова нумерація 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення).