Правові основи безпеки життєдіяльності

         Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони Здоров'я людини та навколишнього середовища і безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили - конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

         Конституція України проголошує (як юридична база зобов’язань щодо БЖД):

         - «Кожна людина має невід’ємне право на життя... Кожен має правозахищати своє життя і здоров'я, життя і здоров ’я інших людей від протиправних посягань» (cm. 27)

         - «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичнестрахування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (cm. 49)

         - «Кожен має право на безпечне для життя і здоров я довкігля та навідшкодування завданої порушенням цього права шкоди  (cm. 50)

         Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України  - про основи національної безпеки України, - про охорону здоров ’я, - про охорону праці, - про дорожній рух, - про правові засади цивільного захисту, -  про охорону навколишнього середовища тощо. Закон України “Про основи національної безпеки України” (прийнятий 19.06.2003 р.) відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

         У Законі визначено, що національна безпека це — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

         Об’єктами національної безпеки є:

- людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

- суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні,інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовише і природні ресурси;

- держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

         Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

- пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права;

-  пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

- своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

- чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

- демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

- використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

         Серед пріоритетів національних інтересів України є забезпеченняекологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів, а також розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення тощо.

         Основи законодавства України про охорону здоров я від 19 листопада 1992 р. зі змінами і доповненнями, внесеними законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

         Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.

         У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров’я, а саме:

• визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;

• випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я та ін.;

         Право на охорону здоров’я має кожний громадянин України, що передбачає:

• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

 •безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

•кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;

• достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;

• участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

• можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

• правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я;

• відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.

          Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров’я.

         Особливої актуальності набуває  Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04.2000 р. Цей Закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

         В Україні створена нормативно-правова база шодо виявлення, запобігання та подолання ВІЛ/СНІДу, проблеми, шо набула планетарного масштабу. Зокрема, в Україні прийнято Закони “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” (1991 p.); “Про внесення змін до Закону України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” (1998 p.); “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (2001 p.); Укази Президента України “Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/ СНІДу та туберкульозу в Україні” (2005 p.), “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” та ін.

         На реалізацію зазначених постанов та указів Президента України прийнято урядові постанови та програми. Зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України від 4.03.2004 р. № 264 “Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки, Програми “Захистимо дітей від ВІЛ/СНІДу”; “Про затвердження комплексної програми “Здоров’я нації на 2002-2011 роки” тощо.

         Зазначена нормативно-правова база передбачає профілактику ВІЛ-інфекції та забезпечення особам, хворим на ВІЛ/СНІД, доступності та безплатності лікування у державних медичних закладах.

         Враховуючи, що епідемія туберкульозу в Україні створює реальну загрозу для національної безпеки держави, сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних та протиепідемічних заходів з метою недопущення масового поширення захворювань на туберкульоз, а саме: прийнятий Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” (2001 p., зі змінами та доповненнями, 2006 p.). Закон України “Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках” затверджено низку інших важливих нормативно-правових актів.

         Держава визнає боротьбу з туберкульозом невід’ємною складовою частиною політики шодо безпеки суспільства та національної безпеки і визначає проведення протитуберкульозних заходів, забезпечення кожному громадянину безоплатності, доступності та рівних можливостей отримання протитуберкульозної допомоги пріоритетними завданнями для всіх центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

         Законодавство про охорону праці складається із  Закону України  “Про охорону праці ”, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також “Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 pp.”.

         Державна політика в галузі охорони праці базується на прин­

ципах:

- пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування школи особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів шодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці та ін.

         Згідно з Законом України «Про охорону праці», під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місиі небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

         Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

         Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

         Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, Закон України “Про правові засади цивільного захисту”, закони України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, “Про Цивільну оборону України”, "Про правовий режим надзвичайного стану”, "Про правовий режим воєнного стану”, "Про аварійно-рятувальні служби”, “Про пожежну безпеку”, “Про об'єкти підвищеної небезпеки”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про правовий режим території. що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

 

Остання зміна: середа 25 березня 2020 16:28 PM