Корупція

Захист інтересів є усталеною практикою демократичної держави та невід’ємною частиною громадської та бізнес-діяльності. Але без наявності належного законо- давчого поля та відповідного контролю захист інтересів може вийти за рамки закону та перетворитись на корупцію.

​Корупція ― негативне суспільне явище, яке прояв-ляється у злочинному вико-ристанні службовими осо-бами, громадськими і полі-тичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.

У більшості країн світу, в тому числі в Україні, такі дії є протизаконними, на відміну, від адвокації чи навіть лобіювання.

 Корупція дозволяє посадовій особі отримати неправомірну (нечесну) вигоду від використання наданих їй службових повноважень та можливостей.
У багатьох енциклопедіях та словниках визначення корупції надається як дослівний переклад з латинської «corruption» ― «корозія, роз’їдання, руйнування».
Кожне із визначень від найпростішого до найскладнішого, означає, загалом, одне і те саме ― це, з одного боку, незаконні дії державної посадової особи, яка приймає, випрошує або вимагає гроші чи інші винагороди від громадян чи бізнесу, а з іншого, це дії громадян, які пропонують з власної ініціативи таким посадовим особам винагороду з метою оминути закон таотримати для себе перевагу або іншу особисту вигоду.Найбільшим проявом корупції є хабарництво, коли чиновник за гроші чи за якесь інше «заохочення» робить те, чого не має права робити, чи, навпаки, не робить того, що мусив би зробити відповідно до своїх посадовихобов’язків. 

Згідно з Макіавеллі, корупція - це використання публічних можливостей у приватних інтересах. У подальшому акцент у розумінні корупції був перенесений на її кримінологічну та кримінально-правову сторони. Томас Гоббс через століття напише в «Левіафані»: «люди, що хизуються своїм багатством, сміливо скоюють злочини, сподіваючись, що їм вдасться уникнути покарання шляхом корумпування державної юстиції або отримати прощення за гроші або інші форми винагороди». До них він відносив «тих, хто має багато могутніх родичів або популярних людей, що завоювали собі високу репутацію», що наважуються порушувати закони в надії на те, що їм вдасться чинити тиск на владу, що виконує закон.

Сутність корупції полягає у тому, що вона має:

  • соціальну обумовленість;
  • свою «ціну», яку платить суспільство за її існування;
  • негативний вплив на всі сфери суспільного життя;
  • транснаціональний характер;
  • економічні, політичні, правові, психологічні та моральні аспекти;
  • здатність постійно пристосовуватися до нових реалій життя.

До загальних проблем породжених корупцією, відносяться ті, які властиві не тільки Україні але і більшості країн, що знаходяться в стадії модернізації, в першу чергу - переживають перехідний період від централізованої економіки до ринкової. Ось деякі з цих проблем.

1. Труднощі подолання спадку тоталітарного періоду. До них відноситься, насамперед, повільний відхід від закритості і непідконтрольності влади, які, безумовно, сприяли процвітанню корупції.

Інша обставина - подолання злиття влади й економіки, властивого тоталітарним режимам з централізованою системою управління економікою.

Природний розподіл праці між владними інститутами, покликаними створювати умови для нормального функціонування економіки і вільними агентами ринку досі не сформувалося. Адміністративні органи в Україні, особливо на регіональному рівні продовжують грати на економічному полі за тими правилами, які встановлюють самі для себе. Така ситуація неминуче породжує корупцію.

2. Економічний занепад і політична нестабільність. Зубожіння населення, неспроможність влади забезпечити державним службовцям гідне утримання підштовхують і тих, і інших до порушень, що призводить до масової низової корупції. Це підкріплюється старими радянськими традиціями блату.

Одночасно постійно усвідомлюваний політичний ризик довготривалих вкладень, важкі економічні обставини (інфляція, незграбна і недоречна присутність держави в економіці, дефіцит чітких регулятивних механізмів) формують певний тип економічної поведінки, розрахованої на найкоротшу перспективу, більший, хоча й ризикований прибуток. Такому типу поведінки дуже близький пошук вигоди за допомогою корупції.

Політична нестабільність формує почуття невпевненості й серед чиновників найрізноманітніших рівнів. Не маючи в цих умовах жодних гарантій самозбереження вони також легше піддаються спокусі корупції.

В умовах економічної кризи держава часто намагається, як це робилося в Україні, посилити податковий прес. Це розширює зону тіньової економіки, а отже, сферу корупції.

3. Нерозвиненість і недосконалість законодавства. У процесі перетворень, обновлення фундаментальних основ економіки і економічної практики, істотно переганяє їх законодавче забезпечення. Досить нагадати, що в Україні приватизація (її партійно-номенклатурний етап) проходила поза чіткого законодавчого регулювання і жорсткого контролю.

Якщо раніше, при радянському режимі, корупцію часто породжував контроль над розподілом основного ресурсу - фондів, то на початкових етапах реформи чиновники різко урізноманітнили сфери контролю: пільги, кредити, ліцензії, приватизаційні конкурси, право бути уповноваженим банком, право реалізовувати великі соціальні проекти і т .п. Економічна лібералізація поєднувалася по-перше, зі старими принципами чиновницького контролю над ресурсами, а по-друге з відсутністю законодавчого регулювання нових сфер діяльності. Саме це є однією з ознак перехідного періоду і служить одночасно благодатним ґрунтом для корупції.

Дотепер зберігається значна законодавча невизначеність у питаннях власності. У першу чергу це стосується власності на землю, нелегальний розпродаж якої породжує рясний потік корупції. До цього слід додати безліч погано визначених перехідних форм змішаної власності, які розпилюють відповідальність і дозволяють комерсантам почуватися чиновниками, а чиновникам - комерсантами.

Дефекти законодавства проявляються і просто в поганій якості законів, в недосконалості всієї правової системи, в нечіткості законотворчих процедур, в наявності норм які створюють додаткові можливості для корупції.

4. Неефективність інститутів влади. Тоталітарні режими будують громіздкий державний апарат. Бюрократичні структури стійки і добре пристосовуються до виживання при найважчих потрясіннях. При цьому, чим енергійніше перетворення, тим більше енергії і винахідливості витрачає апарат на власне збереження. У підсумку навколишнє життя стрімко змінюється, а бюрократичні інститути і, отже, система управління відстають від цих змін. У пізньому Союзі і "ранній" Україні було особливо чітко видно, як реагувала система управління на все більш складні та більші проблеми: плодила свої системні вади, збільшуючи апарат, вводячи додаткові ієрархічні рівні управління, створюючи величезне число безвідповідальних координаційних структур.

Підсумок простий: чим складніша і незграбніша система управління, чим більше невідповідність між нею і проблемами, які вона має вирішувати, тим легше в ній вкоренитися корупції.

На перших стадіях перетворень державі особливо важко навчитися усією міццю державної машини, усією силою закону захищати права власності, забезпечувати неухильне дотримання прав ринкової гри. Не відчуваючи такого захисту від держави, підприємець шукає її у конкретних чиновників. Так встановлюються зв'язки які легко перетворюються в корупційні.

Неефективність держави підтверджується і тим, що після руйнування номенклатурної системи не з'явилося сучасної системи відбору та просування державних службовців.

У результаті нова хвиля чиновників містить чимало пройдисвітів, що йдуть на державну службу для використання свого службового становища в цілях дуже далеких від благородних. Нерідко зустрічається пряме делегування "агентів впливу" з комерційних структур в адміністративні. В останні роки це стало нормою.

5. Слабкість громадянського суспільства, відрив суспільства від влади.

Демократична держава в змозі вирішувати проблеми тільки в кооперації з інститутами громадянського суспільства. Погіршення соціально-економічного становища громадян, що завжди супроводжує початкові стадії модернізації, викликане цим розчарування, що приходить на зміну колишнім надіям, - все це сприяє відчуженню суспільства від влади, ізоляції останньої.

Тим часом ні низова, ні верхівкова корупція не можуть бути придушені без зусиль громадських організацій.

6. Неукоріненість демократичних політичних традицій. Проникненню корупції в політику сприяють:

- несформованість політичної культури, що відбивається, зокрема, на процесі виборів, коли виборці віддають свої голоси за дешеві подачки чи піддавшись явною демагогії;

- нерозвиненість партійної системи, коли партії не в змозі брати на себе відповідальність за підготовку і просування своїх кадрів і програм;

- недосконалість законодавства, яке надміру захищає депутатський статус, не забезпечує реальної залежності виборних осіб від виборців, провокує порушення при фінансуванні виборчих кампаній. Тим самим подальша корумпованість представницьких органів влади закладається ще на етапі виборів.

Реальна політична конкуренція служить противагою і обмежувачем для корупції в політичній сфері, з одного боку, і для політичного екстремізму - з іншого.

  Розрізняють корупційний і корупціогенний ризик.

Корупційний ризик — ризик прояву корупційних явищ і/або виникнення корупційних ситуацій.
Корупціогенний ризик (фактор) — явище або їх сукупність, які сприяють корупційному правопорушенню або здійснюють його поширення.

​

Основними формами корупції є: хабарництво; непотизм (дружба або кумівство); захоплення держави (вплив приватних інтересів через закони і політику на державу); зловживання владою або посадовим становищем, (перевищення владних повноважень та інші посадові злочини, які вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб); розкрадання (умисне незаконне привласнення чужого майна на свою користь або користь інших осіб із використанням посадового становища); розтрата (дії посадовця щодо використання державної установи для незаконного збагачення або розширення власного приватного бізнеc-інтересу). 

​

Як же можуть виглядати корупційні діяння?
Ось кілька прикладів таких дій, коли гроші (хабарі) чи інші «подяки-подарунки» надаються:

  • як компенсація у лікарнях чи університетах, де «дякують» лікарю абовикладачу, нерідко ставлячись до цього як до прояву людяності та «плати за його важку працю». Цей вид корупції хабарники виправдовують як джерело компенсації низьких заробітних плат;

  • як засіб уникнення відповідальності, коли громадяни самі порушили закон і їх переслідують правоохоронні органи та суд;

  • як засіб подолання бюрократичних перепон, коли хочеться прискорити якусь процедуру, оскільки це дозволяє зберегти час та ефективно вирішити питання;

  • як засіб отримання переваги при веденні свого бізнесу. Коли громадяни-підприємціхочуть гарантовано отримати доступ до державних ресурсів, надаючи послуги, що оминають конкурсні процедури.

​

Чому корупція несе загрозу?
    Кожна людина хоче жити краще і сподівається на краще життя у своїй країні.
    Корупція ― це багатолике зло, яке приймає різноманітні форми та завдає шкоди скрізь і кожному. Чому вона позбавляє нас шансів на краще життя?

Корупція як явище призводить до певних негативних наслідків в державі, а саме: 

– соціальні наслідки корупції полягають в тому, що вона порушує існуючий порядок речей у суспільстві, спотворює суспільні відносини. Починаючи з
порушення службового обов’язку корупція тягне за собою порушення інших суспільних відносин: призводить до гальмування та викривлення соціальноекономічних реформ, поглиблює соціальну нерівність громадян, збільшує соціальну напругу в суспільстві, порушує принципи соціальної справедливості, ускладнює
доступ громадян до соціальних фондів, перешкоджає користуванню ними, тощо.

– політичні наслідки корупції проявляються в тому, що вона: змінює сутність політичної влади, знижує рівень її легітимності як всередині держави так і на
міжнародній арені, порушує принципи її формування і функціонування, демократичні засади суспільства і держави, підриває політичну систему, тощо.

– економічні наслідки корупції проявляються в тому, що вона: підриває економічну систему держави, дискредитує економічні реформи, порушує основні
засади господарської діяльності, перешкоджає надходженню внутрішніх і зовнішніх інвестицій, є причиною фінансових криз, тощо.

– морально-психологічні наслідки корупції проявляються в тому, що вона є потужним фактором деморалізації суспільства, девальвації моральних цінностей,
деформації індивідуальної та суспільної психології, нищить духовні та моральні цінності, сприяє поширенню у суспільстві кримінальної психології, тощо.

– правові наслідки корупції проявляються у: поширенні правових принципів функціонування держави та її окремих інститутів, суттєвому обмеженні
конституційних прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, грубому порушенні встановленого законом порядку здійснення
повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, тощо. Корупція дискредитує право як універсальний регулятор суспільних відносин,
перетворюючи його за засіб задоволення приватних та корпоративних інтересів.

До наслідків корупції міжнародного характеру можуть бути віднесені: негативний вплив корупції на імідж держави у світі, ускладнення відносин з іншими
країнами, міжнародними організаціями і всією міжнародною спільнотою, втрата державою міжнародних позицій в економічній, політичній та інших сферах, тощо

В Україні діє Закон «Про запобігання корупції», який містить усі необхідні норми для усунення подібних корупційних ризиків. Однак будь-який закон, навіть найкращий, не забезпечить дотримання законності без активної громадянської позиції кожного з нас, яка виключить можливість корупційних порушень.
  Завдання щодо подолання корупції в Україні включені до усіх стратегічних документів ― як внутрішніх (Коаліційна угода між парламентськими фракціями, Стратегії та річні програми дій Уряду), так і міжнародних (Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та Порядок денний її імплементації, Програма співробітництва з Міжнародним Валютним Фондом тощо).
  Суттєве зниження корупції є однією із ключових умов, за якими оцінюються перспективи інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) та отримання міжнародної фінансової допомоги, зокрема кредитування від Міжнародного Валютного Фонду (МВФ). Виконання низки зобов’язань в імплементації антикорупційної реформи вже зробило можливим лібералізацію візового режиму між Україною і ЄС та безвізові подорожі українців до більшості країн Європи.