1. Основні відомості

Неорганічними в'яжучими речовинами називають порошкоподібні матеріали, які при змішуванні з водою (замішування) утворюють пластично-в'язке  тісто, здатне внаслідок фізико-хімічних процесів самочинно тверднути й переходити в каменоподібний стан. Виняток становлять магнезіальні та шлаколужні в'яжучі, а також кислотнотривкий цемент, які замішують водними розчинами деяких солей та інших сполук.

Неорганічні в'яжучі речовини залежно від умов твердіння та міцності в часі поділяють на повітряні, гідравлічні та в'яжучі автоклавного твердіння.

Повітряні в'яжучі речовини можуть тверднути й тривалий час зберігати міцність лише на повітрі, а тому їх застосовують у наземних спорудах, які не зазнають впливу води. До них належать гіпсові в'яжучі матеріали, магнезіальні, рідке (розчинне) скло, а також повітряне будівельне вапно.

Гідравлічні в'яжучі тверднуть і зберігають міцність, а іноді й підвищують її в часі не лише на повітрі, а й у воді. Їх застосовують у наземних, підземних, гідротехнічних та інших спорудах, які зазнають впливу води. До гідравлічних в'яжучих належать гідравлічне вапно, романцемент, портландцементи, спеціальні цементи тощо.

В'яжучі автоклавного твердіння – це речовини, здатні тверднути й давати міцний цементний камінь у автоклавах при підвищених температурі, тиску та вологості. До таких в'яжучих належать вапняно-кремнеземисті, вапняно-зольні, вапняно-шлакові в'яжучі, нефеліновий цемент.

Штучні кам'яні матеріали з сумішей повітряного вапна й кварцового піску, повільно тверднучи в природних умовах, набувають невисокої міцності, яка зберігається в часі лише на повітрі.

При затвердінні вапняно-піщаних сумішей в умовах автоклавної обробки (запарювання в умовах насиченої водяної пари та підвищення температури й тиску) одержують досить міцні водостійкі та довговічні силікатні вироби:

  • силікатні, виготовлювані з сировинної суміші, що містить вапно (гашену чи мелену кипілку) і кварцовий пісок, які утворюють силікати кальцію в процесі автоклавної обробки;
  • шлакові, виготовлювані з використанням металургійних чи паливних шлаків як кремнеземистого компонента;
  • зольні, виготовлювані з застосуванням золи від спалювання вугілля, сланців, торфу;
  • в'яжучі, виготовлювані з використанням відходів хімічної (нефеліновий шлам тощо) та гірничодобувної промисловості.

В'яжучі автоклавного твердіння застосовують для виготовлення пористих матеріалів (газосилікату, піносилікату), використовуваних для теплоізоляції елементів зовнішніх стін і покриттів будівель, а також щільних – для конструкційних елементів.
     Сировиною для виробництва неорганічних речовин є гірські породи та побічні продукти промисловості. З гірських порід застосовують: сульфатні – гіпс, ангідрит; карбонатні – вапняк, крейду, вапнякові туфи, вапняк-черепашник, мармур, доломіти, доломітизовані вапняки, магнезит; мергелисті – вапнякові мергелі; алюмосилікатні – нефеліни, глини, глинясті сланці; високоглиноземисті – боксити, корунди; кремнеземисті – кварцовий пісок, траси, вулканічний попіл, діатоміт, трепел, опоку. З побічних продуктів для виробництва неорганічних в'яжучих застосовують металургійні та інші шлаки, золи ТЕС.

Виробляючи неорганічні в'яжучі, крім основної сировини застосовують різні спеціальні добавки, які надають в'яжучим потрібних властивостей.