Закономірності розвитку фізичних здібностей.

В теорії виховання виділяються соціальні, психічні та фізичні якості особистості, які виховуються в єдності усіма видами виховання (розумовим, фізичним, трудовим тощо).

Під фізичними якостями розуміють певну соціально обумовлену сукупність біологічних і психічних якостей людини, які виражають її фізичну готовність здійснювати активну рухову діяльність.

До числа основних фізичних якостей, що забезпечують все різноманіття рішення рухових завдань, відносять фізичну силу, витривалість, швидкість, гнучкість і спритність.

Фізичні якості характеризуються загальними і спеціальними компонентами. Загальні компоненти властиві більшості фізичних якостей, а спеціальні обумовлюють специфічність кожного з них.

Загальні компоненти виділяють за ознаками механичної роботи, яка здійснюється при виконанні будь-якої рухової дії. Оскільки рухові дії, за допомогою яких вирішуються рухові завдання, можуть виконуватися в мінливих режимах і умовах зовнішнього і внутрішнього середовища організму, то це буде позначатися на характеристиках механічної роботи, а отже, і на особливостях прояву фізичних якостей в цілому. Серед загальних компонентів фізичних якостей виділяються такі, як:

-     робота м'язів по переміщенню тіла абойого сегментів;

-     вплив на зовнішні об'єкти за допомогою м'язових зусиль;

-     забезпечення м'язів, які працюють енергією;

-     доставка та утилізація продуктів енергообміну;

-     особливості прояву волі, сміливості, організованості та ін.

Останні являють собою психічні властивості людини, які підвищують ефект реалізації фізіологічних можливостей в умовах, що змінюються при вирішенні рухових завдань. Наявність загальних компонентів дає підставу вимірювати всі фізичні якості єдиним вимірником: або в одиницях механічної роботи (кГм), або в одиницях витрат енергії на досконалу механічну роботу (ккал).

Виділення спеціальних компонентів зумовлено проявом конкретних якостей людини, які визначаються змістом рухового завдання. Умови вирішення рухового завдання або групи відповідних завдань обумовлюють специфічність складу і характер взаємодії органів і структур організму, їх взаємодію і активність. Прояв особливостей цієї взаємодії є суть відображення спеціальних компонентів фізичних якостей, суть відмінності однієї якості від іншої. На основі спеціальних компонентів диференціюють вимірники для кожної фізичної якості:

-     витривалість вимірюється граничним часом роботи;

-     сила – вагою переміщуваних об'єктів;

-     швидкіть – кількістю рухів в одиницю часу;

-     гнучкість – амплітудою рухів;

-     спритність – координаційною складністю та точністю рухів.

У фізичному вихованні користуються також термінами «рухові» і «психомоторні» якості. Обидва терміни не підміняють собою поняття «фізичні якості». Вони тільки посилюють уявлення про єдність психічних і біологічних процесів в цілісній особистості, їх взаємообумовленість у вирішенні рухових завдань. Терміном «рухові якості» користуються тоді, коли ефективність вирішення рухового завдання пов'язують з функціональними можливостями його органів і структур. Терміном «психомоторні якості» користуються при виділенні провідної ролі психічних якостей людини при рішенні рухового завдання. Фізичні якості як якості особистості, які характеризують функціональний стан внутрішньої природи людини, виховуються в процесі рухової діяльності.

Виховання фізичних якостей – це педагогічний процес формування певної сукупності біологічних і психічних якостей людини, які виражають її готовність до активної трудової діяльності.

Матеріальною основою для виховання фізичних якостей є фізичні здібності, які закладені природою в кожній людині.

Фізичні здібності – це відносно стійкі вроджені і набуті функціональні особливості органів і структур організму, взаємодія яких обумовлює ефективність виконання рухової дії. Вроджені особливості визначаються відповідними задатками, набуті – соціально-екологічним середовищем в якому існує людина.

Розвиток фізичних здібностей – це єдність спадкових і педагогічно спрямованих змін функціональних можливостей органів і структур організму.

Серед закономірностей виділяють: гетерохронность, етапність, фазність і перенесення у розвитку здібностей.

Гетерохроність розвитку вказує, що в процесі біологічного дозрівання організму спостерігаються періоди інтенсивних кількісних і якісних змін окремих його органів і структур. Якщо в ці періоди впливати на випереджаючі у своєму розвитку органи і структури, то ефект у розвитку відповідних фізичних здібностей значно перевищить результат. Наприклад, здібність тривалий час підтримувати роботу в режимі великої інтенсивності обумовлена функцією апарату, що продукує енергію. Його продуктивність, яка виражається максимальним споживанням кисню, інтенсивно зростає у віці від 7-8 до 9-10 років. В результаті граничний час роботи в режимі великої потужності збільшується в середньому на 50%. Якщо в цьому віці впливати на розвиток аеробних можливостей організму за допомогою циклічних вправ в діапазоні навантажень від помірної до великої потужності (біг, пересування на лижах тощо), то додатковий приріст граничного часу роботи складе 35-45%. У наступному віковому періоді, від 9-10 до 11-12 років, здібність тривалий час підтримувати режим роботи продовжує розвиватися, але здебільшого за рахунок підвищення продуктивності інших систем енергозабезпечення. Спрямований вплив в цьому віці може забезпечити додатковий приріст часу роботи в середньому на 05-75%, але потребує поєднання циклічних і ациклічних вправ в діапазоні навантаження від великої до максимальної інтенсивності (біг, стрибки, метання тощо). В теорії фізичного виховання подібні періоди отримали назву сенситивних (чутливих) періодів.

Періоди інтенсивного розвитку тієї чи іншої фізичної здібності у представників чоловічої та жіночої статі не збігаються. Як правило, на момент початку інтенсивного розвитку більшості здібностей дівчата обганяють підлітків на 1,5-2 роки. Це залежить від того, що кожна фізична здібність має свій сенситивний період, а кожна фізична якість виражається сукупністю відповідних фізичних здібностей.

Етапність розвитку вказуїє, що по мірі виконання одного й того ж навантаження ефект розвитку здібностей знижується.  Щоб постійно підтримувати його на високому рівні, необхідно змінювати зміст навантаження, умови його виконання.  Розвиток фізичних здібностей при відносно тривалому використанні постійного навантаження характеризується трьома етапами:

1)  етапом початкового впливу;

2)  етапом поглибленого впливу;

3)  етапом невідповідності навантаження зростаючим функціональним можливостям організму. 

Етапу початкового впливу навантаження властивий широкий спектр впливів на організм, коли розвиток однієї фізичної здібності може поєднуватися з розвитком інших здібностей.  Для етапу, як правило, характерні неадекватні реакції організму у відповідь на навантаження, низька економічність механічної роботи. 

Етап поглибленого впливу настає при багаторазовому виконанні вправи з одним і тим же навантаженням.  Відбувається як би сума спрямованих впливів на фізичну здібність, яка розвивається.  Розширюються можливості відповідних органів і структур, вдосконалюється їх взаємоузгодженість, підвищується економічність роботи.

Етап невідповідності навантаження підвищеним функціональним можливостям організму характеризується зниженням або відсутністю розвиваючого ефекту. Для того щоб підвищити ефект впливу, необхідно змінити зміст навантаження (збільшити потужність роботи, її тривалість або умови виконання вправи), як би перевести розвиток здібності на попередні етапи.

Фазність розвитку вказує на залежність ефекту педагогічного впливу від стану фізичної працездатності організму. Під час виконання рухової дії виділяються чотири фази фізичної працездатності організму:

1)  наростаючої працездатності (впрацьовуваня);

2)  відносної стабілізації;

3)  тимчасового зниження і підвищеної працездатності (ефект післядії).

Фаза наростаючої працездатності спостерігається на початку виконання будь-якої рухової дії і характеризується тим, що не всі органи й структури організму, включені в дану дію, досягають свого необхідного функціонального рівня одночасно. Це змінює спрямованість педагогічного впливу, не дозволяє акцентовано впливати на розвиток здібності.

Фаза відносної стабілізації визначає готовність органів і структур організму до адекватного сприйняття навантаження. Зміст рухової дії дає можливість цілеспрямовано розвивати відповідні фізичні здібності.

Фаза тимчасового зниження пов'язана з прогресивно наростаючим стомленням і проявляється як під час роботи, так і після її закінчення. Вона характеризується тим, що під впливом наростаючого стомлення органи і структури організму знижують свою активність неодночасно, це дозволяє спрямовано впливати на деякі з них. Разом з тим, і це дуже важливо для практики, розвиток окремих фізичних здібностей (силових, витривалості) найефективніше розвивається саме в цій фазі.

Між фізичними якостями існує тісний взаємозв’язок, який в спортивній літературі прийнято називати перенесенням. Перенесення може бути позитивним (якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої) або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої) (Рис. 1). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м’язів, які піддаються розтягуванню. Розвиток загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м’язів. Водночас у висококваліфікованих спринтерів може спостерігатися навіть зворотний зв’язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути  на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв’язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю.

Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв’язок між фізичними якостями спостерігається у дітей до настання статевої зрілості. При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей,  тим тісніший позитивний взаємозв’язок між ними, і навпаки.

Може також спостерігатися позитивне перенесення з однієї вправи на інші, або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки.

Нарешті, позитивне перенесення відбувається з однієї групи м’язів на іншу. Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45% переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правого чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м’язів симетричного нетренованого боку.

Рис. 1. Схема перенесення фізичних якостей