Історико-теоретичні аспекти виникнення спортивних ігор

Питання про виникнення і розвиток спортивних ігор на початку розвитку людської цивілізації і на початку ХХІ ст. актуальне в дослідженнях багатьох учених. Існує декілька теорій щодо їх виникнення:

  1. В кінці XIX - на початку XX ст. німецький філософ Шиллер висунув теорію гри. Прихильниками його теорії були філософи Бюхер і Гросс (Німеччина), Спенсер (Велика Британія), Летурно (Франція). Відповідно до цієї теорії, людина розвивалася фізично і розумово завдяки праці, а трудовий процес виник з гри. Таким чином, на думку вчених, в житті суспільства «гра старше праці», а «праця є дитя гри».
  2. Теорія магії вперше викладена англійським вченим Рейнаком. Прихильники цієї теорії - К. Дим та В. Кербі (Німеччина).
  3. Б. Жіллет (Франція) висуває, сучаснішу теорію походження спортивних ігор - «фізичні вправи й ігри мають культове та твариноподібне походження».
  4. Теорія зайвої біологічної енергії висунута вченим Спенсером (США). Основне положення його теорії в тому, що фізична культура - це інстинкт, але, на думку інших вчених, якщо це інстинкт, то суспільство не несе відповідальності за ті пороки, які воно породжує.
  5. Матеріалістична, марксистсько-ленінська теорія, викладена в роботах     Г. Плеханова, Н. Пономарьова. Згідно їх теорії, в основі виникнення фізичної культури лежать два фактори - об'єктивний і суб'єктивний.

До об'єктивного фактору відноситься те, що в процесі трудової діяльності (полювання, рибальство, збиральництво) людина постійно була вимушена розвивати свої навички. Вправляючись, вона удосконалювала свої фізичні якості (спритність, витривалість, швидкість, силу).

До суб'єктивного чинника відноситься свідомість людини, яка придумувала вправи для підготовки до трудової діяльності, встановлювала зв'язок між попередньою підготовкою і результатами полювання, а також організовувала передачу досвіду отриманих навичок, тобто виховувала.

Помилка прихильників перших чотирьох теорій, які намагалися довести, що першоджерела фізичного виховання є вже у тваринному світі, полягала в тому, що вони не знаходили відмінностей між інстинктивною поведінкою тварин і свідомою діяльністю людей. Вчені, які намагалися довести, що фізична культура виникла з релігійних обрядів первісних людей, також помилялися, так як людина стала застосовувати фізичні вправи раніше, ніж з'явилася релігія. Наукою доведено, що суспільно-історичною основою походження фізичної культури та ігор є праця. Саме про це і писали Г. Плеханов і Н. Пономарьов у своїй теорії виникнення фізичних вправ.

Оскільки в самому ранньому періоді свого становлення людина займалася полюванням і саме вона була серйозним фізичним випробуванням, пов'язаним з необхідністю подовгу бігати, метати, плавати, переносити важкі туші вбитих тварин. Але ці дії ще не можна вважати фізичними вправами, так як вони застосовувалися з метою впливу на навколишній світ, на природу заради добування їжі, одягу та інших матеріальних благ.

Фізичними вправами ці дії стали лише тоді, коли людина почала свідомо використовувати їх з метою розвитку власних фізичних якостей, виділивши з трудових дій у відносно самостійний вид діяльності. Наприклад, перед полюванням багаторазово повторювати найбільш важливі мисливські дії, образно висловлюючись «грати в охоту». Перетворення трудових дій у фізичні вправи дозволило ефективно впливати, з одного боку, на фізичне вдосконалення людини, а з іншого - на підвищення її працездатності.

Власне, про час, коли виник спорт, можна сказати лише приблизно, тому що цей момент ніде і ніким документально не зафіксовано. Але і ті уривчасті й розрізнені відомості, які дійшли до нас, дозволяють судити, що різні спортивні ігри та забави були широко поширені ще в глибоку давнину. Багато з них пов'язані з м'ячем, який робили зі шкір свійських тварин або з сечових міхурів. Такі м'ячі вперше з'явилися в стародавньому Єгипті за 3500 років до нашої ери. Популярність м'яча пояснюється не тільки тим, що він дуже зручний для багатьох ігор. Деякі древні   народи вважали його священним символом Сонця чи Місяця. У ті далекі часи у племен майя (сучасна Мексика) був навіть спеціальний бог гри в м'яч - Кецалькоатль.

У давніх єгиптян гра у м'яч була найбільш шанованою і престижною з усіх інших ігор. М'яч вважався дуже дорогою річчю, його навіть клали на могилу небіжчика, якщо той за життя був гравцем.

На острові Самотракі в Егейському морі недавно знайшли глиняну табличку, що відноситься до 2500 року до нашої ери. На ній зображений шкіряний м'яч. Вчені вважають, що це саме давнє зображення шкіряного м'яча. Цікаво, що він зроблений з окремих клинів шкіри, як і наш сучасний футбольний м'яч.

На тій же табличці були намальовані моменти спортивних ігор, що нагадують гру у футбол і баскетбол. Тобто, стародавні греки вже тоді знали не одну, а кілька ігор з м'ячем. Пізніші давньогрецькі барельєфи, зроблені за 600­-500 років до нашої ери, підтверджують це припущення. Знали ці ігри і в інших країнах.