Спортивні ігри як складова фізичної культури і спорту

Революції XVIII-XIX ст. в Європі створили необхідні умови для демократизації всіх сторін суспільного життя, які відкрили широкі перспективи для утворення різного роду громадських об'єднань (партії, спілки тощо). Розвиток промисловості, науки, техніки, культури в період Нового часу призвів до інтенсивного зростання міст, в яких почало складатися нове культурно-побутове середовище. Одним з важливих його компонентів були різноманітні змагання, що проводяться серед різних верств міського населення. У газетах того часу було дуже багато публікацій про грошові виграші, різні винагороди, які отримували переможці змагань. Це створювало серед широких верств населення стійкий інтерес до цих змагань і сприяло подальшому розвитку в суспільстві соціально обумовленої потреби у видовищах. Як показують історичні матеріали, у цей період з’являються перші фізкультурно-спортивні товариства, гуртки, школи. У цей період також почали проводитися  регулярні змагання з футболу.

Другою передумовою, що мала важливе значення для виникнення спорту в сучасному його вигляді, став інтенсивний розвиток у промисловій сфері машинного виробництва. Науково-технічна революція забезпечила значне зростання продуктивності праці. На фабриках і заводах почали вводити нормований робочий день, що створювало об'єктивні передумови для формування в суспільстві «середнього прошарку» (потенційних споживачів видовищ). Таким чином, створені нові соціально-економічні умови стали основою для розвитку різних фізкультурно-спортивних об'єднань (гуртків) серед широких мас міського населення, а не тільки в аристократичному середовищі, як це було раніше. Вони зіграли важливу роль в залученні різних верств населення до цінностей фізичної культури.

Таким чином, історично сформована соціально зумовлена потреба в видовищах, з одного боку, і розвиток у суспільстві демократичних інститутів, що створюють сприятливі умови для самовираження вільних громадян через змагальну діяльність, з іншого, призвели до появи вже в середині XIX століття такого суспільно значущого явища як спортивні ігри.

Специфіка взаємозв'язку соціально обумовленої потреби в видовищі й біосоціальних потреб людей у змагальній діяльності, що визначають сутність спорту, полягає в тому, що конкретний вид їх реалізації (вид спорту) залежить від створених на цьому історичному етапі і в цьому конкретному місці, соціально-економічних умов. Це породжує різноманіття видів спорту, яке так само невичерпне, як невичерпні форми прояву людських здібностей. У цьому різноманітті полягає важлива приваблива сила спортивних ігор, яке забезпечує, з одного боку, широкий спектр можливостей для самовираження громадян, а з іншого, видовище на будь-який смак.

Сучасні спортивні ігри, як показує аналіз історичного розвитку фізичної культури, має кілька історичних коренів: видовищний, релігійний і виховний.

Суспільна значущість спортивних ігор, що визначає головні напрямки історичного розвитку, базується на сформованій в суспільстві соціально обумовленої потреби в видовищі.

Сучасні спортивні ігри мають витоки на початку ХXVП ст. до н.е., а в знайомих нам формах вони з’явилися на межі XIX-XX століть. Їх виникнення пов'язане з розвитком буржуазної міської культури, а витоки були пов’язані не з потребами фізичного вдосконалення чи з традиційними формами свят, а переважно з новими можливостями розваг під час дозвілля.

Якщо атлетам давнини допомагали боги, і самі атлети наближалися до богів своєю досконалістю, то спорт нового часу народжений, швидше, нудьгою і азартом.

Сучасні спортивні ігри з їх правилами виникали не на гуманістичній основі, не як реалізація ідеалів Просвітництва і утопізму, а на основі комерційної угоди, парі, ставки. Спортивні повідомлення в тогочасній Англії майже суцільно складаються з публікацій про грошові виграші, винагороди. Саме тому на види спорту, що виникали, так легко переносилися правила перегонів та іподромів. Тут проявила себе суто комерційна сторона сучасного спорту, яка з тих пір жила в ньому і ніколи його не покидала.

Однією з найбільш важливих і вирішальних причин швидкого розвитку спортивних ігор як частини культури сучасного суспільства було введення фізичного виховання в програми шкільної освіти. Першочергова заслуга в цьому належить ректору коледжу Регбі Т. Арнольду (1755-1842). Сутність його реформи шкільного виховання полягала в тому, щоб старші й сильніші підлітки були не глумливими тиранами молодших і слабких, а їх покровителями й організаторами. Арнольд вважав, що це можливо досягти за допомогою спортивних змагань, виходячи з того, що кращі в іграх і змаганнях, як правило, є й лідерами молодіжних груп, всередині яких дотримуються дисципліни та певних правил честі. Звідси і його педагогічний принцип: через гру і спортивні змагання - до виховання і навчання.

Досвід виявився успішним і на якийсь час став зразком для англійських шкіл XIX ст., випускники яких не тільки міцно засвоїли спортивний дух і традиції, але й внесли їх у масову свідомість, у спосіб життя. Скоро в такому ж напрямку були проведені реформи і в школах США, Франції та інших країн.

Виникнення фізичних вправ та ігор на території сучасної України відноситься до первісного суспільства. Вони відображали мисливську, рибальську, скотарську, землеробську, військову та побутову діяльність. У стародавніх народів переважали верхова їзда, метання різних предметів, стрільба з лука, різноманітні ігри.

Соціальний характер фізичного виховання особливо яскраво проявився в Північному Причорномор'ї, Криму, в Руській державі (Київській Русі), в цей період фізичне виховання проходило в двох основних напрямках: в народних масах і у пануючого прошарку.

У виховній системі слов'ян особливе місце посідали ігрища, пов'язані з культовими обрядами, які присвячувалися матері-землі, богові сонця Ярилу, богу війни і зброї Перуну. Ігрища складалися з танців, пісень, хороводів, різноманітних ігор і фізичних вправ, що мали змагальний характер. Молодь прагнула показати своє вміння у стрільбі з лука, метанні каміння в ціль і на дальність, в іграх (городки, бабки тощо).

У Руській державі (IX-XI ст.) та в період феодальної роздробленості (XII-XIV ст.) народ незважаючи на численні війни дбайливо зберігав і продовжував розвивати самобутні форми фізичного виховання («Слово о полку Ігоревім»). Широкою популярністю користувалися боротьба, верхова їзда, стрільба з лука, підняття і метання каменів тощо.