ЛЕКЦІЯ 3. ДОМЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ УШКОДЖЕННЯХ ЕКОГЕННИМИ ЧИННИКАМИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

2. Домедична допомога в разі ураження електричним струмом та утоплення.

Електротравма – це місцеве та загальне ушкодження тіла людини, що виникає внаслідок впливу електричного струму значної сили чи розряду атмосферної електрики (блискавки).

На відміну від інших чинників навколишнього середовища, які спричиняють ушкодження під час безпосереднього контакту, електричний струм може вплинути на організм навіть тоді, коли безпосереднього контакту з його джерелом немає. Так, він може вразити людину на відстані – через дуговий контакт і крокову напругу.

Струм будь-якої напруги є небезпечним для життя. Змінний струм є більш небезпечним для людини, ніж постійний, що зумовлено дією на клітини електронів, які переміщуються то в одному, то в іншому напрямку залежно від кількості періодів коливань струму. Водночас постійний струм високої напруги застосовують як лікувальний засіб під час фізіотерапевтичних процедур.

Небезпечним для життя є струм, який перевищує напругу 60 В і силу
0,08–1,0 А. Ураження електрикою обов’язково відбувається під час проходження через тіло струму силою 5 А. Якщо сила струму становить понад 10 А, постраждалий зазвичай не може самостійно звільнитися від дротів. У разі таких уражень виникають електротравми, чверть яких закінчується смертю постраждалого.

Тяжкість ураження струмом залежить і від біологічних чинників. Важчі ушкодження від дії електричного струму виникають у дітей, осіб похилого віку, хворих на серцево-судинні хвороби, а також тих, які перебувають у стані сп’яніння. Наркоз і сон зменшують дію струму. Деякі автори констатують так званий чинник готовності: тобто в разі очікування дії електричного струму він стає менш уразливим для людини.

Електрична енергія легко перетворюється на інші види енергії та може спричиняти механічні, хімічні й термічні ушкодження. У зв’язку з механізмом дії струму поліцейському слід пам’ятати, що завжди існує можливість ушкодження шийного відділу хребта в постраждалого.

Електричний струм ушкоджує тканини не лише в місці контакту, а й на шляху проходження крізь тіло. Тому поліцейський має обов’язково знайти точки входу й виходу електрики. Вони можуть розміщуватися як на поверхні, так і всередині тіла. Цей момент є досить важливим, оскільки надає інформацію про шлях струму через тіло постраждалого його внутрішніми органами. Якщо струм ушкоджує великі судини – у постраждалого виникає гангрена; якщо його шлях перетинає серце – відбуваються значні порушення серцевої діяльності та навіть смерть. Остання може настати миттєво (моментальна смерть) і мати асфіктичний характер.

Розрізняють легку, середню й тяжку форми ураження електричним струмом. У разі легких уражень постраждалий непритомніє. Електротравми середнього ступеня викликають загальні судоми м’язів, непритомність, розлади дихання й діяльності серця. У разі тяжких уражень дихання та серцева діяльність постраждалого настільки пригнічені, що звичайними методами їх не вдасться відновити (він перебуває в стані клінічної смерті).

Під час надання домедичної допомоги в разі електротравм (рис. 5) поліцейський має дотримуватися всіх заходів особистої безпеки. Алгоритм його дій повинен бути таким:

• постраждалого негайно звільнити від дії електричного струму (швидко відключити, а якщо цього зробити неможливо – відкинути електричний дріт за допомогою сухої жердини чи палиці);
• здійснити серцево-легеневу реанімацію. 
•  

  Рис. 5. Допомога в разі електротравм

  Коли постраждалий опритомніє, його слід напоїти значною кількістю рідини (але не алкоголем і кавою), накрити верхнім одягом чи ковдрою (зігріти) та накласти на місце опіку чисту пов’язку. У жодному разі не можна відпускати постраждалого додому без його огляду лікарем. Виклик швидкої допомоги є обов’язковим.

  Заходи щодо запобігання ураженню блискавкою в разі наближення грози:

  • заховатися в приміщенні або знаходитися в машині та повністю закрити вікна;
  • за умов перебування у воді (безпосередньо або в човні) – найшвидше намагатися дістатися берега;
  • не користуватися телефоном;
  • не наближатися до телеграфних стовпів або високих дерев;
  • намагатися не перебувати на вершинах горбів;
  • не наближатися до сільськогосподарської техніки та невеликих транспортних засобів (мотоциклів, велосипедів);
  • не стояти поряд із залізною огорожею, лініями високої напруги, сталевими трубами та рейками, а також поблизу інших провідників електрики;
  • якщо людей багато – слід триматися на відстані один від одного та намагатися не стояти, а лягти на землю.

  Утоплення – один із видів механічної асфіксії, за якого механічним чинником є будь-яка рідина (вода, вино, нафта тощо), яка потрапляє в дихальні шляхи.

  Унаслідок цього до бронхів і легень постраждалого надходить рідина, з огляду на що припиняється дихання, розвивається гостре кисневе голодування та відбувається припинення серцевої діяльності.

  Для того, щоб людина загинула від утоплення, необов’язковим є повне занурення у воду всього її тіла. Вона може втопитися навіть у калюжі, тазу, діжці тощо. Це можливо, наприклад, коли людина в стані значно­го алкогольного сп’яніння чи під час епілептично­го нападу (непритомна) потрапляє обличчям у калюжу з водою.

  Розрізняють три види утоплення:

  • рефлекторна зупинка дихання та серцевої діяльності внаслідок раптового переохолоджен­ня через утоплення в холодній воді: утоплення відбувається досить швидко (легені не встигають заповнитися водою); шкіра потопельника бліда, із верхніх дихальних шляхів не виділяються пінні маси; виведення постраждалого зі стану клінічної смерті можливе навіть після 10 хв його перебування у воді;
  • постраждалий тоне повільно: вода потрапляє в легені; шкіра набуває синюватого відтінку, набухають шийні вени; із рота виділяються пінні маси (інколи рожевого кольору);
  • утоплення під час алкогольного сп’яніння, епілептичного нападу, струсу головного мозку: голосова щілина закривається на початку утоплення і до легень потрапляє невелика кількість води; у потопельника виражена помірна синюшність шкіри; з верхніх дихальних шляхів виділяється піна білого чи жовтуватого кольору.

  У другому та третьому варіантах реанімаційні заходи ефективні, якщо постраждалий перебував у такому стані не більше 3–5 хв.

  Для надання порятунку потопельникові потрібно застосовувати рятувальні засоби – круги, м’ячі тощо. Не слід забувати, що вона діє несвідомо та інстинктивно. Навіть якщо постраждалим є дитина, приятель або близька людина, він може міцно вчепитись у рятувальника та затягнути його під воду. У такому разі поліцейський не лише не зможе допомогти, а й сам загине.

  Для дотримання правил особистої безпеки, підпливаючи до постраждалого, слід користуватись рятувальним жилетом або іншими засобами, що дають змогу утримуватись на воді (рятувальний круг, надувний матрац тощо). У разі наближення до постраждалого слід попросити його заспокоїтись та пояснити, що поліцейський спроможний йому допомогти.

  Наближатися до потопельника слід з надзвичайною обережністю, тримаючи в руках який-небудь предмет, щоб людина могла за нього вхопитися. Якщо такого предмета під рукою не знайдеться, треба, підпливши до постраждалого зі спини, взяти його за волосся чи під пахви (тоді його голова буде знаходитися над поверхнею води та шкоди поліцейському він завдати не зможе). Якщо постраждалий не має ознак свідомості – слід перевернути його на спину та перевірити в нього наявність дихання; якщо він дихає – транспортувати до берега, не даючи йому схопитися за поліцейського.

  Під час витягування (за можливості) постраждалого з води доцільно залучити двох-трьох осіб для фіксації його шийного відділу хребта. Безпосередньо на березі необхідно відновити прохідність дихальних шляхів і перевірити наявність дихання потопельника. Не має потреби звільняти його дихальні шляхи від води (до легень потрапляє її незначна кількість). Тому не потрібно робити натискання на живіт постраждалого або перевертати його головою вниз для видалення води з легень.

  За відсутності дихання в постраждалого слід виконати п’ять вдихів (для зняття спазму механічної асфіксії) та повторно перевірити наявність ознак життя. За їх відсутності – розпочати серцево-легеневу реанімацію (за можливості – максимально швидко застосувати дефібрилятор). У разі появи ознак життя слід забезпечити прохідність дихальних шляхів постраждалого, надавши йому стабільного бокового положення.

  За умов такого патологічного стану слід обов’язково зважати на можливість виникнення ускладнень, а саме:

  • гіпотермії (якщо температура води нижче 25 °C);
  • ушкоджень хребта;
  • блювання;
  • наявності сторонніх тіл у ротовій порожнині.

  Незалежно від того, прісною чи морською була вода, потопельника слід обов’язково терміново госпіталізувати.

  Щоб уникнути нещасних випадків на воді, не варто купатися поодинці та стрибати у воду в незнайомих місцях. Відчувши під час купання втому, потрібно, лежачи на спині, відпочити, а потім, не кваплячись, плисти до берега. У разі раптового виникнення судом м’язів слід лягти на спину та розтерти їх. Потрапивши у швидку течію, не варто намагатися її перебороти – необхідно плисти до берега за течією.

  Узимку товщину та міцність льодового покриву на водоймі можна визначити залежно від кольору:

  • блакитний – найміцніший;
  • білий – міцність удвічі менша;
  • сірий – наявна вода.

  Надання допомоги людині, яка провалилася під лід, – надзвичайно небезпечна справа. Щоб допомогти постраждалому та не загинути самому, слід дотримуватися таких правил:

  • без необхідності не виходити на лід;
  • у разі крайньої потреби вийти на лід – слід лягти на нього та повзти його поверхнею, штовхаючи рятувальний засіб перед собою;
  • простягнути постраждалому довгу жердину, мотузку, палицю від лиж тощо (у жодному разі не свою руку);
  • витягнути постраждалого на берег у безпечне місце та надати йому допомогу, передбачену в разі загального замерзання.