1. Надання домедичної допомоги в разі травмування голови, грудей чи живота.

  1. Надання домедичної допомоги в разі травмування голови, грудей чи живота

Травма голови – завжди серйозний і небезпечний стан, що може бути ускладнений ушкодженням головного мозку (струсом, забоєм). Зазвичай розпізнати відкриту черепно-мозкову травму нескладно (її видно зовні). Дещо складніше встановити закриту травму черепа.

Найчастіше за таких обставин поліцейський має оцінити стан свідомості в постраждалого. Розлади свідомості класифікують таким чином.

Ясна свідомість – це повне збереження свідомості, адекватне сприйняття себе та навколишнього середовища. Розлади свідомості можуть бути певних видів, які розглянемо більш детально.

Оглушення – це часткове пригнічення свідомості, унаслідок якого знижується здатність до активної уваги. Здатність до мовлення зберігається, але відповіді постраждалого уповільнені та односкладові. Почувши запитання, він відкриває очі, команди виконує правильно, але дещо сповільнено. Спостерігається підвищена втома, млявість, часткове збіднення міміки та сонливість. Контроль за функціями тазових органів зберігається. Постраждалий недостатньо орієнтується в часі та просторі.

Сопор означений такими симптомами: постраждалий байдужий, очі в нього закриті, мовний контакт з ним неможливий, команди не виконує. Особа не рухається або виконує автоматизовані рефлекторні рухи. У разі больових подразнень у постраждалого з’являються захисні рухи рук. Зіничні, корнеальні, сухожильні та інші рефлекси зазвичай наявні. Контроль за функціями тазових органів у постраждалого порушений.

Легка кома в постраждалого означена такими симптомами: свідомість і самостійні рухи відсутні; він не відповідає на запитання; захисні реакції адекватні; рогівковий і сухожилковий рефлекси та реакція зіниць на світло збережені, але можуть бути знижені; функції дихання і кровообігу не порушені.

Помірна кома означена відсутністю реакції на будь-які зовнішні подразники. У відповідь на дуже сильні больові подразнення в постраждалого з’являються рухи в кінцівках, тонічні судоми з тенденцією до генералізації. Захисні рухові реакції в постраждалого некоординовані, можливі психомоторне збудження, автоматизована жестикуляція. Часто виникає одностороннє порушення м’язового тонусу та рефлексів у паралізованих кінцівках. Зіничні рефлекси можуть зберігатися, проте ковтання досить утруднене. Контроль за функціями тазових органів у постраждалого порушений. Також наявне порушення вісцеральних функцій (підвищення артеріального тиску, тахікардія, порушення дихання, підвищення температури тіла тощо).

Глибока кома – це відсутність у постраждалого реакцій на будь-які подразники. Ідеться про цілковиту відсутність спонтанних рухів і різноманітні зміни м’язового тонусу, звуження зіниць, відсутність їх реакції на світло. Виникає глибокий розлад вегетативних реакцій, порушення дихання, зниження артеріального тиску, порушення ритму серцевої діяльності.

Основними ознаками, що вказують на наявність черепно-мозкової травми, можуть бути такі:

  • сильна сонливість;
  • розвиток загальної слабкості;
  • сильний головний біль;
  • різке знепритомніння;
  • запаморочення;
  • нудота та/або блювання;
  • амнезія на тривалий період;
  • параліч (у разі тяжких форм).

Підставами для максимально швидкого виклику карети швидкої допомоги є такі ознаки черепно-мозкової травми:

  • відсутність ознак дихання;
  • сплутаність свідомості;
  • непритомність протягом більш як декілька секунд;
  • явні порушення рівноваги;
  • різка слабкість у руках, ногах, неспроможність рухати кінцівками;
  • багаторазова, досить рясна блювота;
  • сильні судоми;
  • нечіткість мовлення;
  • сильна кровотеча з рани голови;
  • кровотеча з вух або носа;
  • сильний головний біль;
  • синець за вухом і симптом «очей єнота» (підозра на перелом основи черепа);
  • наявність будь-якого варіанта відкритої форми черепно-мозкової травми.

Непритомність (утрата свідомості) – це невідкладний стан, що виникає внаслідок короткочасної недостатності кровообігу головного мозку.

Послідовність дій немедичних працівників під час надання домедичної допомоги непритомним постраждалим має відповідати алгоритму, викладеному в наказі Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження порядків надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах» від 16 червня 2014 року № 398. Зокрема, слід:

1) переконатись у безпечності ситуації;

2) у разі раптового знепритомніння (за наявності свідків):

  • визначити наявність дихання;
  • викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
  • за відсутності дихання розпочати серцево-легеневу реанімацію;
  • у разі наявності дихання надати постраждалому стабільного положення;

3) якщо постраждалий непритомний (свідків немає):

  • визначити наявність дихання. Якщо постраждалий лежить на животі, перевернути його на спину, фіксуючи шийний відділ хребта;
  • викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
  • за відсутності дихання розпочати серцево-легеневу реанімацію;
  • за наявності дихання провести огляд з метою виявлення наявних травм.

Якщо травм немає, надати постраждалому стабільного бокового положення. За потреби надати домедичну допомогу відповідно до наявних травм;

4) залучати до надання домедичної допомоги свідків;

5) за можливості з’ясувати причину виникнення невідкладного стану;

6) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

7) у разі погіршення стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру (рис. 15).

  

Рис. 15. Ознаки травм голови та надання допомоги в разі їх виникнення

Підставами для максимально оперативного виклику карети швидкої допомоги вважають такі прояви черепно-мозкової травми:

  • цілковита відсутність ознак дихання;
  • помітна сплутаність свідомості;
  • непритомність (більше ніж декілька секунд);
  • явні порушення рівноваги;
  • різка слабкість у руках, ногах, знерухомлення кінцівок;
  • багаторазове рясне блювання;
  • сильні судоми;
  • нечіткість мовлення;
  • сильна кровотеча з рани голови;
  • кровотеча з вух або носа постраждалого;
  • сильний головний біль;
  • синець за вухом і симптом «очей єнота» (підозра на перелом основи черепа);
  • наявність будь-якого варіанта відкритої форми черепно-мозкової травми.

Домедична допомога в разі черепно-мозкової травми передбачає такий алгоритм дій:

  • укласти постраждалого на спину;
  • постійно контролювати його стан (свідомість і дихання);
  • непритомному постраждалому надати стабільного бокового положення;
  • накласти стерильну пов’язку безпосередньо на відкриту рану (відкриті черепно-мозкові травми зазвичай передбачають щільне обкладання стерильними бинтами всіх її країв);
  • накласти пов’язку на голову.

Навіть за умов досить доброго самопочуття постраждалого (як він сам вважає) після надання йому домедичної допомоги в разі черепно-мозкової травми слід наполягти на зверненні такої особи до лікаря.

Під час транспортування постраждалого з переломами кісток черепа особу кладуть на ноші животом донизу, а під його обличчя підкладають ватно-марлеве коло. У разі ушкодження щелеп постраждалому накладають пращоподібну пов’язку, а його голову повертають набік (для уникнення западання язика).

Якщо трапилася дорожньо-транспортна пригода з мотоциклетною травмою, досить часто постає питання щодо зняття захисного шолома з постраждалого. За цих умов поліцейський може його зняти лише повністю упевнившись, що особа непритомна та в неї відсутнє дихання або її дихальні шляхи перекриті блювотними масами чи сторонніми предметами, тобто необхідним є термінове проведення серцево-легеневої реанімації.

Зняття шолома – досить відповідальна та небезпечна для постраждалого дія, яка здатна ускладнити наявну травму хребта, що, відповідно, може призвести до паралічу або збільшення ураження головного мозку. До зняття шолома необхідно залучити не менше двох осіб. Лише дотримуючись цього правила можна забезпечити стабільність шийного відділу хребта постраждалого. Передусім поліцейських мають з’ясувати механізм защібок шолома та підборідних ременів. Також слід чітко визначити, якого положення доцільно надати тілу постраждалого, щоб надалі мінімізувати рухи в ділянці хребта, особливо в шийному відділі.

Порядок зняття захисного шолома є таким:

  1. Перший поліцейський стає на коліна біля голови постраждалого, долонями обох рук охоплюючи з двох боків захисний шолом, та обережно фіксує його (потрібно стежити, щоб шийний відділ хребта постраждалого перебував у стабільному положенні). Такі дії забезпечують можливість уникнути зайвих додаткових ушкоджень спинного мозку.
  2. Другий поліцейський стає на коліна біля голови постраждалого, відкриває забрало його шолома, знімає з нього окуляри і все, що заважає диханню (наприклад, хустку з шиї або пов’язку). Після цього – відстібає защібку ременя (у разі блокування защібки ремінь можна перерізати).
  3. Під час цих дій перший поліцейський, який стежить, щоб шия постраждалого була випрямлена й нерухома, докладає максимум зусиль для утримання фіксації голови постраждалого.
  4. Звільнивши ремені, другий поліцейський здійснює фіксацію шиї та голови постраждалого, розташувавши руки вздовж його шиї та просунувши пальці між шоломом і головою. Для цього він обома долонями випрямлених рук обхоплює голову постраждалого нижче шолома – чотири пальці обох рук підсовує під його вуха, а великі пальці розташовує на вухах.
  5. Після забезпечення стабілізації голови перший поліцейський поступовими плавними обертовими рухами, не відриваючи шолома від землі, знімає його з голови постраждалого. Водночас він злегка повертає передній край шолома (щоб не зачепити ніс постраждалого) і обережно тягне його догори.
  6. Другий поліцейський здійснює все, щоб шия постраждалого залишалася фіксованою, а рухи голови були мінімальними.
  7. Після зняття шолома голову постраждалого слід утримувати на тому самому рівні, що й раніше – у жодному разі не можна допускати опускання голови на землю. Для цього обидва поліцейських мають підтримувати голову постраждалого на одному рівні.
  8. Голову постраждалого утримує поліцейський, який сидить ближче до неї. Він це робить таким чином, щоб його долоні були міцно притиснуті до обох вух постраждалого, а пальці охоплювали нижню щелепу і спрямовували її дещо вгору (рис. 16).     

    Рис. 16. Техніка зняття шолома в постраждалого в разі ДТП

    Ушкодження грудної клітки поділяють на закриті (забиття, здавлювання, перелом ребер) та відкриті (поранення). Поранення, відповідно, можуть бути проникні (супроводжуються порушенням цілісності пристінкового листка плеври) та непроникні (без порушення цілісності плеври). Ушкодження грудної клітки можуть супроводжуватися травмуванням внутрішніх органів грудної порожнини (легені, серце тощо).

    У разі проникаючих поранень і розривів легень виникає пневмоторакс, а за умов ушкодження судин грудної стінки чи легень і виникнення кровотечі в плевральній порожнині – гемоторакс.   

    А Б
    Рис. 17. Механізм утворення закритого(а) та відкритого(б) пневмотораксу

    Види пневмотораксу:

    • закритий (повітря, що потрапило в плевральну порожнину, не з’єднується з атмосферним і згодом зникає) (рис. 17а);
    • відкритий (повітря в момент вдиху заповнює плевральну порожнину, а в момент видиху виходить із неї) (рис. 17б);
    • клапанний (повітря в момент вдиху надходить у плевральну порожнину, але під час видиху, через зсув тканин у рані та її закриття, не виходить зовні) (рис. 18). У такому разі виникає напружений пневмоторакс, який призводить до стискання магістральних судин і серця.   

      Рис. 18. Механізм утворення клапанного пневмотораксу

      Ознаки пневмотораксу:

      • раптовий початок;
      • задишка, напад кашлю;
      • блідість;
      • грудна клітка більш об’ємна з боку ураження та не бере участі в процесі дихання.

      У разі відкритого пневмотораксу домедична допомога полягає в накладанні на рану герметичної пов’язки, що унеможливлює доступ повітря до порожнини плеври. Для цього використовують матеріали, які не пропускають повітря, – целофан, чохол перев’язувального індивідуального пакета, серветки, добре просякнуті вазеліном, які мають щільно закривати місце поранення. Цей матеріал фіксують до шкіри постраждалого клейкими смужками з трьох боків (четвертий бік залишається відкритим, даючи змогу пов’язці функціонувати як клапан) (рис. 19). Постраждалий має перебувати в напівсидячому положенні, або в лежачому – на ураженому боці.   

      Рис. 19. Домедична допомога в разі проникаючого ушкодження грудей

      У разі виникнення клапанного пневмотораксу необхідно здійснити герметизацію ушкоджень постраждалого та якнайшвидше доставити його до лікувального закладу. Здійснювати будь-які інші (хірургічні) маніпуляції особі, яка не має медичної освіти, у цивільних умовах заборонено. Транспортувати постраждалого з клапанним пневмотораксом слід так само, як і в разі відкритого пневмотораксу.

      Травми живота можуть бути закритими та відкритими. Серед закритих травм виокремлюють забиття черевної стінки й травми органів черевної порожнини та позаочеревного простору (печінки, селезінки, підшлункової залози, нирок тощо). Ушкодження порожнистих органів живота в разі закритої травми нерідко призводять до розвитку шоку.

      Ознаки травми живота:

      • вимушене положення постраждалого на спині чи на боці з підтягнутими до живота колінами (зміна такого положення призводить до посилення болю);
      • обмеження дихальних рухів і напруження м’язів передньої черевної стінки;
      • постійний біль у животі (інтенсивність болю не залежить від тяжкості ушкодження внутрішніх органів);
      • рясне блювання;
      • за наявності внутрішньої кровотечі – зниження артеріального тиску, блідість шкіри;
      • у разі виникнення інфекційних ускладнень (перитоніту) – здуття живота;
      • за умов травмування нирок і сечовивідних шляхів – кров у сечі, затримка сечовиділення.

      Проникаюче поранення живота може бути із випадінням органів та без нього.       

      Рис. 20. Надання допомоги в разі проникаючого ушкодження живота

      Надання допомоги в разі відкритої травми черевної порожнини без випадіння органів передбачає такий алгоритм дій:

      • надати постраждалому зручного положення (на спині);
      • обережно зняти одяг навколо рани (якщо він щільно пристав – знімати заборонено);
      • покласти на рану серветку (мінімум чотири шари бинта), щоб вона повністю покривала ділянку рани;
      • накласти щільну, але не тугу циркулярну пов’язку навколо черевної порожнини (рис. 20).

      Послідовність дій із надання допомоги в разі відкритої травми черевної порожнини з випадінням органів має бути такою:

      • надати постраждалому зручного положення (на спині);
      • обережно зняти одяг навколо рани (якщо він щільно пристав – знімати заборонено);
      • органи, які випали, не вправляти, не герметизувати та не тиснути на них;
      • на органи, які випали, бажано накласти стерильну марлеву пов’язку (мінімум чотири шари бинта);
      • навколо внутрішніх органів покласти валик (із бинта або одягу) для запобігання здавлюванню;
      • на рану накласти щільну (проте не тугу) циркулярну пов’язку.

      Надання допомоги в разі травми черевної порожнини зі стороннім предметом, який виступає з рани, передбачає такий алгоритм дій:

      • надати постраждалому зручного положення (на спині);
      • обережно зняти одяг навколо рани (якщо він щільно пристав – знімати заборонено);
      • не виймати з рани сторонній предмет. Це робити категорично заборонено;
      • навколо предмета, що виступає з рани, покласти валик (із бинта або одягу), що дасть змогу зафіксувати цей предмет;
      • обережно накласти пов’язку навколо рани, не зміщуючи сторонній предмет;
      • після накладання пов’язки закріпити її зі здорового боку якомога далі від рани.

      Постраждалому необхідно надати положення напівсидячи або покласти його на спину чи на бік із напівзігнутими, підведеними до живота ногами. Давати пити в такому разі заборонено – можна лише змочувати губи водою. У разі виникнення підозри на внутрішню кровотечу на місце травми можна прикласти холод (грілку з льодом, загорнуту в тканину).