Мотивація як внутрішня і зовнішня регуляція поведінки людини

Мотивація – це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей та цілей організації [1]. Мотив (від фр. motif) – це спонукання людини до активності, пов’язане з намаганням задовольнити певні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонукання до дій, внаслідок яких ці потреби задовольняються. Стимул – (від лат. stimulus – загострена палиця, якою поганяють тварин) – зовнішній вплив на людину, групу, організаційну систему, що впливає на процес і результати трудової діяльності.

У сучасній зарубіжній і вітчизняній економічній літературі виділяють такі поняття, як система мотивації і механізм мотивації. Система мотивації існує незалежно від соціально-економічних формацій, параметри її є сталими і групуються за ознаками мотивів – матеріального, соціального, статусного, духовно-інтелектуального. Механізм мотивації – це комплекс засобів соціально-економічного і морально-психологічного

характеру, які є спонукальними мотивами до праці, гальмують або підсилюють їх.

Задачі мотивації:

• визнання праці співробітників, що досягли значних результатів, із метою подальшого стимулювання їх творчої активності;
• демонстрація ставлення фірми до високих результатів праці; 
• популяризація результатів праці співробітників, що отримали визнання;
• використання різних форм визнання заслуг;
• забезпечення процесу підвищення трудової активності, що є ціллю керівництва тощо

Мотивація охоплює інтелектуальні, фізіологічні й психологічні процеси, що в конкретних ситуаціях визначають, наскільки рішуче діє працівник і в якому напрямку зосереджує свою енергію. Розуміння мотивів і потреб дає ключ до пояснення всіх видів організаційної діяльності. Датський психолог К.Д. Мадсон виділив дев’ятнадцять основних мотивів та об’єднав їх у чотири групи [6]:

І – органічні мотиви: голод, спрага, статевий потяг, материнське почуття, відчуття болю, холоду, спеки, потреби, потреба дихати.

ІІ – емоційні мотиви: страх чи прагнення до безпеки, агресивність.

ІІІ – соціальні мотиви: прагнення до контактів, прагнення до влади, прагнення діяльності.

ІV – діяльні мотиви: потреба в досвіді, потреба у фізичній діяльності, цікавість (інтелектуальна діяльність), потреба в збудженні (емоційна діяльність), прагнення до творчості (комплексна діяльність).

Стимулювання персоналу підприємства має широкий спектр дії і ряд інструментів заохочення, при цьому до кожного працівника необхідний особистий підхід, щоб чітко виявити його переваги і бажання. Завдання керівника полягає у визначенні саме ефективних методів стимулювання своїх працівників для досягнення поставленої мети підприємства.

Ефективність діяльності можна визначити на основі прямих та непрямих методів. До прямих належать: продуктивність праці, ефективність виробництва, рентабельність виробництва інші. Непрямими вважаються: сприятливий клімат у колективі, соціальну адаптацію тощо. Такі методи не піддаються кількісній оцінці, це є якісні показники. Проте вони чинять вплив на конкретну людину, її зацікавленість роботою, формують її поведінку і впливають на результати праці.

Змістовні теорії мотивації базуютьсяна ідентифікації тих внутрішніх сподівань (що називаються потребами), які примушують людей діяти так, а не інакше. Сутність змістовних теорій мотивації описані в працях Абрахама Маслоу, Девіда МакКлелланда і Фредеріка Герцберга. Більш сучасні процесуальні теорії мотивації базуються, в першу чергу, на тому, як поводять себе люди з урахуванням їх сприйняття і пізнання. Принципи і змістовність процесуальних підходів до формування мотиваційної поведінки людини визначаються на основі теорії очікування, теорії справедливості і моделі мотивації Портера–Лоулера.