Психологічні аспекти управління трудовим колективом

Мотивування є однією з провідних функцій управління, тому що ефективність виробництва визначається передусім людьми, які виконують прийняті рішення. Свідома діяльність індивіда в організації ґрунтується на системі мотивів, які мають психологічну основу і зумовлюють його поведінку. Мотив (лат. moveo – штовхаю, рухаю) – спонукальна причина дій і вчинків людини.

Загальне підвищення добробуту населення у ХХ ст. засвідчило, що «пряник» у вигляді додаткової оплати за інтенсивну працю вже не спрацьовує. Науковці і практики менеджменту звернулися до психологічних аспектів мотивування.

Першим психологічні аспекти мотивування дослідив Е. Мейо. У 1923-1924 рр. він провів серію експериментів на ткацькій фабриці в м. Філадельфії.

Плинність кадрів на прядильній дільниці цієї фабрики досягла 250%, тоді як на інших дільницях – 4-6%. Різні матеріальні засоби мотивування не давали ефекту. Вивчивши умови праці на дільниці, Е. Мейо виявив, що ритм праці прядильників не давав їм змоги спілкуватися, а праця прядильника вважалася непрестижною. Мейо зрозумів, що вирішення проблеми лежить у психологічній площині. З дозволу адміністрації з експериментальною метою було встановлено 10-хвилинні перерви для відпочинку. Результати були надзвичайні: скоротилася плинність кадрів, поліпшився моральний стан робітників, зросла продуктивність праці. Експерименти Мейо тривали більше восьми років. На основі підсумків цих експериментів виник новий напрям у менеджменті – школа руху за гуманні стосунки (школа людських стосунків).

На рисунку наведено модель мотивування. Ключовими у ній є потреби.

Потреби виникають разом із народженням індивіда, розширяються з його розвитком, що відповідно, позначається на поведінці. Коли індивід усвідомлює потребу, він орієнтований на досягнення того результату, який забезпечить задоволення потреби. Потреби породжують у свідомості людини інтерес, (тобто бажання, прихильність, симпатія, любов чи навпаки, огида, антипатія, ненависть), а він мотиви. Мотиви виникають також під впливом зовнішніх причин, стимулів. 

Стимул (лат. stimulus – загострена палиця, якою підганяли тварин) – зовнішній регулюючий вплив на людину, що спонукає до цілеспрямованої дії.

Один і той самий стимул може трансформуватися в різні мотиви і зумовлювати різні вчинки. Стимули можуть мати позитивну або негативну спрямованість. Позитивно спрямований стимул називають винагородою. Винагороди поділяють на: матеріальні (заробітна плата, преміювання, система пільг) і моральні (визнання заслуг працівника, підвищення по службі, почуття особистої причетності до успіхів фірми та ін.). У практиці менеджменту використовують і «антистимули», що сприймаються як покарання. Таким чином, мотиви зумовлюють певну поведінку людини, спонукають її до вчинків і дій з метою отримання винагороди та досягнення особистих цілей. Результатом цього може бути повне задоволення, часткове і незадоволення потреб індивіда.

Залежно від рівня задоволення потреби людина може і далі здійснювати дії, які асоціюються у неї із задоволенням потреби, і уникатиме дій, які асоціюються з частковим задоволенням.