Бар’єрний біг

Бар’єрний біг – це один із складних технічних видів легкої атлетики, що пред’являє високі вимоги до фізичної та технічної підготовки спортсмена. Поєднання швидкості спринтера, стрибучості, гнучкості, високої координації рухів дасть можливість спортсмену досягти високих результатів у цьому виді легкої атлетики.

Змагання з бар’єрного бігу переважно проходять на чотирьох дистанціях як у чоловіків, так і у жінок. Дві з них – Олімпійські: коротка (110 м у чоловіків, 100 м у жінок) та довга (400 м у чоловіків та жінок), одна коротка (60 м) входить в програму зимових змагань. Юні спортсмени змагаються на дистанціях від 35 до 300 метрів з різною кількістю, розстановкою та висотою бар’єрів.

Основне, першорядне завдання під час бар’єрного бігу – зберігання ритму руху по дистанції. Наявність перешкод, розставлених на рівних проміжках, вимагає виконанню однакової кількості кроків між ними. Коли цієї умови не дотримують,  втрачають  ритм  бігу  і  швидкість.  Необхідно  навчитись     швидко«перебігати» бар’єр у ритмі бігу, а приземлюючись за бар’єром, «землю» не «торкатися». Дистанції бар’єрного бігу на 200, 300 та 400 м. мають повороти, і техніка долання бар’єру на повороті має свої особливості, що випливають з потреби переборювати центробіжну силу. Тут у кращому становищі ті спортсмени, поштовхова нога яких права.

Відстань між бар’єрами на дистанціях від 30 до 110 м. – 3 кроки, на 200 м.– 7-9 кроків, на 300-400 м. – 15-17 кроків. Добре підготовлені спортсмени у бігу на 400 м. першу половину дистанції проходять відстані між бар’єрами за 13 кроків. Чим нижчий бар’єр і вищий спортсмен, тим бар’єрний біг більше наближається до звичайного.

 Для аналізу техніки  бігу його умовно поділяють на такі частини:

 - старт

- біг до першого бар’єра

- взяття бар’єра, біг між бар’єрами

-фінішування після взяття останнього бар’єра.

 Рівень техніки бігу з бар’єрами характеризується різницею у часі пробігання однакової дистанції з бар’єрами