Лекція 12. Відродження Олімпійських ігор сучасності

Потужний технічний, суспільний і культурний розвиток у другій половині ХІХ ст. спричинили появу “світових змагань”, які за своїми масштабами перевершили традиції Олімпіад стародавнього світу, вірменських ігор “навасард і вардавар”, які продовжувалися ще в середні віки, шумерських святкувань на честь Нового року, ірландських ігор, “англійських Олімпійських ігор”, індійських “сарасваті”.

Епізодичні змагання з ковзанів, плавання, стрільби, крикету і боксу, які відіграли новаторську роль у формуванні системи міжнародних змагань, проводилися ще в першій половині ХІХ ст. Ці змагання, які організовувалися на основі викликів, проводились в першу чергу під патронатом англійських і американських газетно-журнальних видавництв. В 1858 р. в Австралії було проведено першість світу з плавання на 100 ярдів, яку виграв сіднейський спортсмен Джо Беннет, який випередив англійця Чарльза Стедмена.

У списку призерів змагань зі швидкісного бігу на ковзанах по коловій доріжці, які проводилися з 1850-х рр. у Нідерландах, поступово з’являються імена англійських, датських, норвезьких, російських, шведських і американських спортсменів. В Нідерландах ковзанярський спорт відігравав приблизно таку ж роль у розвитку бази сучасного спортивного руху, як у Англії кінні змагання. Видатною подією того часу був перший турнір на першість світу з шахів, організований у 1851 р. у Лондоні. В цей же період найбільш авторитетні стрілецькі клуби почали запрошувати на свої святкування і закордонних спортсменів. В 1871 р. у стрілецьких змаганнях у Буді прийняли участь німці, швейцарці, чехи, австрійці, турки і навіть американці.

Однак у більшості видів спорту міжнародні змагання почали проводитися лише в останній чверті ХІХ ст. За англо-американськими змаганнями з боксу і легкої атлетики, франко-бельгійськими змаганнями з велосипедного спорту почали також проводитися континентальні першості з інших видів спорту.

Неофіційні першості Європи та світу.

Співставлення спортивних досягнень у масштабах Європейського континенту і всього світу почали проводити вперше не “класики” сучасного спорту – англійці, а німецькі, нідерландські і французькі клуби, а також газети, заклади і окремі меценати. Оскільки у цей період окремі види спорту ще не мали загальноприйнятих у міжнародному масштабі форумів  і правил проведення змагань, більшість цих заходів, які були тоді в новинку, пізніше, заднім числом, були оголошені “неофіційними” першостями Європи і світу. Однак ще й сьогодні Вімблдонська першість Англії з тенісу на трав’яних кортах, яка стала з 1877 р. міжнародною, поруч із заснованими в 1900 р. змаганнями на Кубок Девіса вважаються найавторитетнішими змаганнями у цьому виді спорту.

Першу подібну першість Європи з плавання було організовано в 1899 р. німецькими, австрійськими і угорськими спортивними товариствами, які займали тоді провідні позиції на континенті. Із самого початку німці надавали також великого значення змаганням зі стрибків у воду з трампліну та вишки. Ініціатива спортивних товариств досить швидко була підхоплена власниками деяких спортивних періодичних видань, які усвідомили, що проведення на берегах Сени першості світу стане непоганим бізнесом. Матеріальні, рекламні і спортивні успіхи настільки привернули увагу газетних видань, що створена пізніше Міжнародна федерація плавання лише після тривалої боротьби змогла відтіснити їх від організації подібних змагань. Кількість їх учасників уже на межі століть перевищувала 200 чоловік.

Чемпіонати світу зі швидкісного бігу на ковзанах також почали проводити з 1889 р. в Амстердамі, а першості континенту з легкої атлетики – з 1891 р. у Берліні. Перший світовий чемпіонат з важкої атлетики відбувся в 1898 році у Відні, чемпіонат Європи з тенісу (на глиняно-піщаному майданчику) – 1899 р. у Гамбурзі, чемпіонат світу з класичної боротьби – у 1904 р. у Відні. Подібні змагання пробували організувати і з веслування, хокею з шайбою, гімнастики, ручного м’яча, боксу, фехтування і водного поло. В одних випадках відсутність інтересу, в інших – створення міжнародних органів поклали кінець починанням подібного роду.

Розвиток більшості видів спорту, який відбувався у всьому світі, швидко перевершив за своїми масштабами рамки міжнародних змагань, які організовувалися на суб’єктивній основі. Незлічені суперечки, серія скандалів довкола першостей Європи та світу, які проводилися від випадку до випадку, швидко переконали федерації у тому, що змагання між країнами не можна організовувати при відсутності міжнародних союзів, єдиних умов і правил, Крім того, спортивна цінність європейських і світових першостей, які проводилися неодноразово протягом одного року, поступово впала настільки низько, що інколи не досягала навіть рівня національних першостей тієї чи іншої країни.

“Офіційні” чемпіонати Європи та світу.

На початку 1890-х рр. у розвитку спортивного руху все більш явним стає прагнення міжнародних організацій, офіційно створених в окремих видах спорту, навести порядок у плутанині світових змагань. Були видані перші зводи правил, які одержали міжнародне визнання. Було розпочато облік спортивних результатів. З’явилися офіційні першості Європи та світу. Вже у відповідності до міжнародних правил у 1891 р. у Гамбурзі відбулася перша європейська першість з фігурного катання, а в 1892 р. у Відні – перший чемпіонат Європи зі швидкісного бігу на ковзанах. Першість світу з цього виду спорту було вперше організовано в Амстердамі в 1893 р. В тому ж році в італійському місті Орта відбувся чемпіонат Європи з веслування. У Чикаго було розпочато проведення світових першостей з велосипедного спорту. В 1896 р. у Санкт-Петербурзі відбувся перший чемпіонат світу з фігурного катання. У 1897 р. у Ліоні спортсмени вперше боролися за медалі чемпіонату світу зі спортивної стрільби. Перші змагання, організовані Міжнародною федерацією гімнастики (ФІЖ), проходили в 1903 р. в Антверпені і пізніше були визнані офіційною першістю світу.

Першості Південної Америки, Австралії, Азії.

Що стосується першості континентів, то приклад Європи перейняла лише Південна Америка. Спорт завоював країни цього континенту ще перед Першою світовою війною. В 1916 р., коли в Європі відбувались битви світової, було оголошено про проведення першого Південноамериканського чемпіонату з футболу, а згодом, з 1919 р., систематичними стали вже змагання і з інших найпоширеніших видів спорту: боксу, баскетболу, боротьби. Ці змагання проводилися окремо з кожного виду спорту. Із початком ХХ ст. подібні спроби були і в Австралії, проте ці змагання не витримували конкуренції першостей, що проводилися в масштабах всієї Британської імперії, і лише в 1920-х рр. змогли набути регулярного характеру.

Спортивні товариства і секції.

Прискоренню організаційного розвитку спортивного життя сприяв вихід спорту за рамки коледжів і аристократичних кіл, а також його поширення в суспільних організаціях інших прошарків населення – буржуазії, робітників тощо. У результаті зростання інтересу до фізкультури і диференціації видів спорту у рамках цих суспільних груп утворилися спортивні секції. Пізніше деякі із них сформувалися у самостійні товариства. Розвиток у цьому напрямку був характерний, у першу чергу, для гімнастики у країнах, в яких спортивна діяльність зросла завдяки гімнастичному руху (Бельгія, Німеччина, Австро-Угорщина і Скандинавські країни). В Англії, США і британських домініонах, де спортивне життя складало відносно самостійну галузь, біля витоків його розвитку були крикетні, бейсбольні, веслувальні, велосипедні, легкоатлетичні, регбійні і футбольні клуби, які утворилися на базі незалежних спортивних об’єднань. Організаційні одиниці, які об’єднували декілька видів спорту, формувалися на базі релігійних закладів, колегій і підприємств. Особливо бурхливо розвивався рух за створення спортивних товариств у Великій Британії, США, Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції, Скандинавії, Південній Америці, Австралії та Канаді.

Загальнодержавні спортивні союзи.

На початковому етапі свого існування різні спортивні об’єднання функціонували у відповідності зі своїми власними правилами. Узгодження норм діяльності в різних видах спорту із урахуванням потреб нового часу викликало необхідність створення спеціальних союзів із загальнодержавною компетенцією, які шляхом підготовки і проведення змагань, розробки єдиних правил сприяли розвитку фізкультурного руху. Вони вели облік минулих і затверджували нові рекорди. У своїх щорічниках і журналах вони повідомляли про найважливіші зміни в тих чи інших видах спорту, регламент проведення змагань і зміни в правилах. Перша така організація була створена в 1858 р. під назвою “Національна федерація бейсболу Сполучених Штатів”. В Європі після Англійської футбольної ліги (1863 р.) виникли бельгійська, німецька, італійська, нідерландська і французька гімнастичні федерації, англійські федерації регбі, плавання, парусного і ковзанярського спорту, веслування і легкої атлетики, французька і бельгійська федерації велосипедного спорту. В спортивному житті Австралії піонерами у справі створення федерації були плавці, тенісисти, кіннотники, велосипедисти і футболісти, в Південній Америці – кіннотники і футболісти.

Шлях від утворення федерацій в окремих видах спорту до створення загальнодержавних керівних і координаційних органів, які будувалися на основі різних принципів і в різних організаційних рамках (національна ліга, рада у справах фізичної культури і спорту, спортивний центр), був суперечливим. Це пояснюється тим, що гімнасти і легкоатлети вважали свої види спорту головними щодо всіх інших. В Європі внаслідок боротьби між федераціями гімнастики і легкої атлетики, тільки напередодні Першої світової війни почалося утворення єдиних керівних організацій. У Великій Британії конфлікт між любителями (аматорами) і професіоналами, який виник раніше, в США протиріччя між шкільними і позашкільними спортивними організаціями, віддаляли об’єднання. У США першими серед гігантських організацій, які перетворилися потім на спортивні федерації, були Атлетичний союз любителів гімнастики і легкої атлетики (1888 р.) і його конкурент – Національний університетський атлетичний союз (1906 р.). В Австро-Угорщині аналогічну роль тимчасово відігравали гімнастичний і легкоатлетичний союзи.

Міжнародні спортивні федерації.

Інтерес до спорту був також поштовхом до проведення міжнародних змагань. В останній четверті ХІХ ст. після англо-американських змагань з боксу і легкої атлетики, а також франко-бельгійських з велосипедного спорту почали проводитися міжнародні зустрічі з інших видів спорту. У зв’язку із безсистемністю перших крупних змагань, пізніше оголошених неофіційними чемпіонатами континенту та світу, свавіллям їх організаторів стало зрозуміло, що справжню спортивну цінність можуть мати тільки ті світові змагання, правила і умови проведення яких заздалегідь узгоджуються на міжнародних форумах.

Черговість утворення міжнародних спеціалізованих спортивних об’єднань

Вид спорту	Назва міжнародного об’єднання	Рік створення
Гімнастика	Міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ)	1881
Веслування	Міжнародна федерація веслувальних товариств (ФІСА)	1892
Ковзанярський спорт	Міжнародна федерація ковзанярів (ІСУ)	1892
Боулінг	Міжнародна федерація боулінгу (ІБФ)	1895
Велосипедний спорт	Міжнародний союз велосипедистів (УСІ)	1900

Автомобільний спорт	Міжнародна федерація автомобільного спорту (ФІА)	1904
Футбол	Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА)	1904
Авіаційний спорт	Міжнародна федерація повітроплавання (ФАІ)	1905
Спортивна стрільба	Міжнародний союз стрілецького спорту (УІТ)	1907
Парусний спорт	Міжнародний союз парусного спорту (ІУРУ)	1907
Хокей на льоду	Міжнародна ліга хокею на льоду (ЛІХГ)	1908
Легка атлетика	Міжнародна любительська легкоатлетична федерація (ІААФ)	1912
Мотоспорт	Міжнародна федерація мотоспорту (ФІМ)	1912
Теніс	Міжнародна федерація тенісу (ІЛТФ)	1913
Фехтування	Міжнародна федерація фехтування (ФІЕ)	1913
Боротьба	Міжнародна любительська федерація боротьби (ФІЛА)	1914