Види циклів

. Ринкова економіка завжди розвивається циклічно. Економічний цикл – це періодичні коливання загальної економічної активності. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, процвітання – кризою і депресією. Циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю у чітко визначених часових межах.

Економічні коливання в різних країнах дуже розрізняються щодо регулярності, протяжності та причин виникнення. Процеси в невеликих країнах, економіка яких в значній мірі залежить від умов зовнішньої торгівлі, відрізняються від процесів у великих країнах, економіка яких менше залежить від зовнішнього світу. Тому практично неможливо мати єдину для всіх країн теорію економічного циклу.

 

1.1. Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку має різні форми прояву. Циклічність можна класифікувати за такими критеріями:

- періодичність або довготривалість;

- рушійні сили, які визначають механізм протікання циклу.

З урахуванням довготривалості цикли класифікують:

1) великі цикли – періодичність 40-60 років;

2) середні цикли – строком 7-11 років;

3) малі цикли – короткострокові коливання ділової активності, які можуть повторюватися кожні три – чотири роки.

Довгострокові циклічні коливання в економіці були відкриті вченими – економістами ще в другій половині ХІХ ст. Англійський економіст У.С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому обгрунтував наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Наукову теорію довгих хвиль розробив російський вчений М.Д. Кондратьєв, який на початку 20 – х років ХХ ст. опублікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва увійшла в світову економічну літературу як видатне ХХ ст. хоч доля її автора, репресованого у 1931 р. була трагічною. В 1933 р. теорія М. Кондратьєва була оголошена «буржуазним винаходом». Реабілітували М. Кондратьєва лише в 60 – ті роки.

Суть теорії Кондратьєва полягає в тому, що довгохвильові цикли обумовлені ендогенними (внутрішніми) факторами економічного зростання. Вони прямо пов’язані з циклічністю розвитку продуктивних сил, в першу чергу, засобів праці.

 

З часів першої промислової революції (кінець ХVІІІ – перша третина ХІХ ст.) і до середини ХХ ст. було три довгих цикли. З початком сучасної науково – технічної революції розпочався четвертий цикл, який триває і сьогодні.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами:

- еволюційно, коли поліпшуються і удосконалюються існуючі технології;

- революційно, коли відбуваються якісні зміни матеріалізації наукових знань.

Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюційний шлях дає можливість використати потенціал існуючих технологій. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно.