Лекція 10. Фізична культура епохи Середньовіччя

Сучасна історична наука використовує термін «середні віки» стосовно до періоду суспільного розвитку у V-XV ст., а в деяких країнах і довше, коли в найрозвинутіших районах світу визначальну роль відіграв феодалізм, феодальний устрій. Феодальне суспільство поділялося на два основних прошарки: феодали і підлеглі їм васали, селяни та ремісники. Пануючими станами при феодалізмі були світські феодали (лицарі) і духівництво.

З урахуванням головних тенденцій розвитку фізичної культури можна говорити про фізичну культуру раннього середньовіччя, іншими словами, періоду становлення феодалізму (V-Х ст.), фізичну культуру розквіту і занепаду Середньовіччя, тобто періоду розвинутого феодалізму (XI-XV ст.). Впродовж останнього періоду в Європі формується фізична культура епохи Відродження (XIV—XVI ст.), яка є певною межею між Середньовіччям і Новим часом.

Різні суспільні потреби, умови, місцеві звичаї і їхній взаємний вплив створили в середні віки різноманіття феодальних форм фізичної культури. Однак у рамках такої різноманітності усе більше відокремлювалися, відповідно до характеру суспільного ладу, норми ігор і «спортивних» занять з фізичного виховання правлячих та інших прошарків, пов'язаних з ними васальними й іншими відносинами, а також селян і міського населення.

З появою феодального ладу змінюється характер праці, трудових відносин, починається інтенсивніший розвиток виробництва. Впроваджені в трудовий процес нові технології вимагали нових підходів до фізичного розвитку людини.

На розвиток фізичної культури в середні віки впливає також тісно пов’язана із нею військова справа. В цей період з’являються нові види зброї, нова тактика ведення бою, регулярні армії.

Велику роль у створенні феодальних форм фізичної культури відіграли різні світові релігії, а також виниклі в їхніх рамках релігійні напрямки. Буддизм, християнство й іслам, тісно пов'язані з утворенням феодальних держав, вибирали і використовували у своїх інтересах місцеві звичаї або ж самі пристосовувалися до них.

Одночасно з розпадом Західної Римської імперії порушився розвинений суспільний поділ праці в античному світі, були знищені відносини, пов'язані з виробництвом товарів і їх обміном. Основою нових державних утворень, що включили в себе прийшлих варварів і корінне населення, стало натуральне господарство. Колишні класичні галузі культури поступово відмирали, а традиції варварів у зміненій формі виявилися пристосованими до нових суспільних відносин.

На території колишньої Римської імперії внаслідок протиріч, що загострилися у результаті завоювань варварів, перетворення рабовласницької структури суспільства супроводжувалося катастрофічними потрясіннями. Хоча в східній частині імперії самі варвари тимчасово асимілювалися, існуючі там найбільш характерні інститути античної фізичної культури вступили в протиріччя з інтересами правлячого прошарку. Інша справа, що у Візантії у наслідок посилення імператорської влади були відновлені деякі видовищні заходи, що одержали новий зміст, у тому числі атлетичні змагання і змагання на колісницях, і, крім того, спостерігалося сильне захоплення кінним поло, запозиченим у персів.

Слов'яни й угорці, що утворили свої держави пізніше, створили свою феодальну фізичну культуру відповідно до їх специфічних рис. На перетворенні їхньої фізичної культури позначився вплив народів, що були на більш високому ступені фізичної підготовки. У цьому, природно, вирішальну роль відіграли також економічні і політичні зв'язки. Так, на фізичній культурі руських князівств позначався вплив Візантії, а на фізичній культурі угорців і поляків - вплив німецького лицарського ордена.

Ідеалом людини в античному полісі була багатосторонньо розвинута особистість. Значне місце серед рис гармонійно розвинутої, активної особистості приділялося фізичним даним. Норми оцінки фізичного загартування, видовищність і емоційні потреби відіграли таку важливу роль у суспільстві, що їх не могла ігнорувати і політика. Однак ідеал середньовічної людини, що складався одночасно з формуванням феодальних відносин, був нескінченно далекий від античного ідеалу. Якщо говорити взагалі про ідеал людини у фізичному сенсі, що відноситься до середньовічного періоду християнства, то в цьому випадку варто виходити з ідеалу тіла розп'ятого Христа, змученого стражданнями в ім'я порятунку людського роду. Отже, ідеалом людини середньовічного світу став святий образ аскетичного ченця, що ніс на своєму чолі відображення страждань в ім'я порятунку душі.

Мабуть, ніщо не вказує яскравіше на контраст між двома світоглядами, як зміна поняття «аскетизм». Грецьке слово «аскетизм» означало насамперед фізичні вправи, а «аскет» - переможця змагань. У період середньовічного християнства слово «аскет» вже означало людину, що знехтувала тіло, мучить його і загартовує лише дух. Фігура святого аскета, що заперечує фізичну культуру, була загальним ідеалом для всіх соціальних прошарків. Проте, складалися і власні ідеали в орденів, що створювалися, і прошарків феодального суспільства. Таким, наприклад, був ідеал лицаря. Однак в остаточному підсумку цей ідеал також вписувався в загальний ідеал аскета. У лицарі поважали і вважали гідними наслідування не тільки фізичну силу, бойовий дух, свідомість орденської честі і поводження відповідно до запропонованих норм кодексу поведінки, але і те, що ці якості лицар підкоряв службі господу богу і церкві.

Відродження – це період в історії людства XIV-XVI ст., у період якого визначальними у прискореному розвитку природознавства, філософії, літератури, мистецтва, наукової думки і фізичної культури стали суспільний вплив і антифеодальний світогляд міської буржуазії, яка посилювала свій вплив. Його основу сформував розвиток економіки, у якому сполучалися прогрес ремесел, торгівлі, транспорту, географічні відкриття. У Північній Італії й інших найбільш розвинених регіонах Європи виникали паростки капіталізму. В окремих місцях починалися перші спроби переходу до буржуазного суспільного устрою. Пов'язаний із цими явищами новий світогляд епохи Відродження сприяв потребам і інтересам буржуазії, що складалася в новий окремий прошарок, виражав її погляди. Його ідеалом був «гомо універсалі» (усебічно розвинена людина), продукт того «історичного моменту», коли засновані на поділі праці матеріальні умови сприяли появі особистості в сучасному сенсі слова, широкому розвитку її здібностей і зв'язків між людьми. Новий канон фізичної культури, відкидаючи карикатурний аскетизм Середньовіччя, спирався на ідеї античності. Однак звернення до стародавності було лише запереченням заперечення, початком нового шляху і на новому ґрунті.

На розвиток сформованої під впливом цих суспільно-економічних факторів фізичної культури епохи Відродження впливали дві тісно взаємозалежні ідейні течії: гуманізм і Реформація.

Гуманізм замість теологічної культури Середньовіччя орієнтувався на культуру, педагогіку, систему цінностей і норми поведінки, у центрі яких знаходилася людина. Сюди відносилися навчання дворянської і буржуазної молоді класичному мистецтву, музиці, літературі; засвоєння модних природничо-наукових знань; знання військової справи; захоплення красотами природи; визначені навички в полюванні, іграх, танцях, змаганнях - тобто  формування таких потреб і такого підходу, коли для підростаючого покоління «ніщо людське не чуже».

Реформація протиставляла ієрархічній, авторитарній вірі релігійність, засновану на індивідуальних сприйняттях і спонукальних мотивах, створюючи відповідні їй систему виховання і спосіб життя. Культура гуманізму, у центрі якої знаходилася людина, у значній мірі підготувала появу релігійної культури, викликаної до життя Реформацією. Хоча Реформація протистояла світському погляду гуманістів на життя, однак у вимозі відновити колишню чистоту релігії вона заперечувала один з головних інститутів ідеології феодалізму - папство.

Культурно-історичне сполучення гуманізму і Реформації виникло з єдності рушійних сил, що стояли за соціальними битвами епохи. Завдяки новому прошарку буржуазії, який створював свої власні закономірності у світі ігор і інших заходів, обмежених ритуалами змагань, що нерідко мали в собі небезпеку для життя, виділилася особлива галузь, розвиток якої привів, з одного боку, через джентльменську спортивну діяльність до формування системи ідей сучасного спорту, суспільного за своїм характером; з іншого   боку - до виникнення зв'язаного з зазначеними вище інститутами фізичного виховання.