Лекція 4. Міжнародний спортивний рух

Фізична культура з елементами суперництва, як суспільне явище, окреслилася відтоді, коли люди усвідомили, що мисли­вець для того, щоб вижити мусить бути спритним і сильним, швидко бігати, стрибати, плавати, бути витривалим і спостере­жливим.

Спорт, у спрощеному трактуванні, це не що інше як впоря­дковане, неантагоністичне порівняння умінь і якостей окремих індивідуумів, або груп людей. Він має своє підґрунтя ще в гли­бині тисячоліть, оскільки людині, щоб бути сильною, швидкою та влучною потрібно було постійно вправлятися і проявляти ці якості в порівнянні з іншими особами.

Печерні й наскальні зображення, що датуються епохою вер­хнього палеоліту (близько 50 тисяч років тому) засвідчують ті­сний зв'язок фізичних вправ з трудовою діяльністю людини. Мисливці зображуються на рисунках в бігові, стрибках, під час виконання ритуальних танців, а найчастіше метаючи знаряддя полювання чи бою: кам'яні сокири, булави, списи.

Фізичні вправи у всі епохи були пов'язані з трудовими опе­раціями, культовими обрядами, вихованням, мистецтвом.

З розвитком суспільства, особливо наприкінці існування пе­рвинно-общинного ладу (епоха військової демократії) зросло значення фізичних вправ, як засобу підготовки до збройної боротьби.

Постійно розширялася і програма змагань. В епоху рабовла­сництва повсюдно поширювалися змагання з плавання, стріль­би з луку, боротьби, фехтування, кулачні бої, перегони на ко­нях і колісницях, човнах тощо.

Масштаби і популярність змагань в цей період істотно зрос­ли. Найвідомішими є Ігри, що проводилися в стародавній Гре­ції, починаючи з VIII ст. (776 р.) до н.е. На той час у греків сформувався напрямок виховання, названий калогатією (від слів «калос» - міцний, сильний «кагатос» - розумний, з твердим характером). Грецькі гімнасії (школи) були взірцями гармоній­ного виховання - фізичного, морального, духовного. Аґони (зма­гання) часто проводилися в присутності численних глядачів. Переможців славили й нагороджували. До участі в Іграх допус­калися тільки вільнонароджені люди і то за умови попередньої фізичної підготовки впродовж 10-12 місяців і ще одного місяця після екзаменування авторитетною комісією еладоніків.

Чесність була головним постулатом спортсменів того часу. Найвідомішим олімпіоніком усіх часів вважається борець Мирон Кротонський.

Для жінок проводилися окремі змагання з бігу на честь Гери - дружини Зевса. Це були своєрідні жіночі олімпіади, які проводилися також один раз на 4 роки.

Найвідомішими давньогрецькими змаганнями були Олімпій­ські ігри. Найбільшого розквіту вони досягали приблизно у V столітті до н.е. Відомими були також Істмійські (Корінфські), Панафінейські, Піфійські, Немейські ігри. Олімпійські ігри було заборонено візантійським імператором Феодосієм І у 394 році н. є. Олімпійські ігри втрачали популярність, зокрема з причин зни­ження морально-етичних характеристик олімпійських змагань.

Проте Греція не була єдиним місцем, де проводилися вели­чні культові, мистецькі та атлетичні змагання. Археологами від­крито арени для проведення таких Ігор також і в Північному Причорномор'ї, на території нинішньої України (Подніпров'я, Таврія). Є підстави вважати, що на праукраїнських землях була традиція проведення власних спортивних Ігор.

У часи феодалізму найбільша соціальна група населення Єв­ропи - селяни, особливо починаючи з IX століття, втратили функції захисників спадку предків, а відтак занепадає і їхня військово-фізична підготовка. Роль військової потуги майже повністю перебирають на себе феодали-лицарі. Лицарі отриму­вали різнобічну військово-фізичну підготовку, до якої входили біг, стрибки, боротьба, плавання, стрільба, фехтування, верхо­ва їзда тощо. Змагання у фізичній вправності органічно поєд­нувалися із вихованням моральних чеснот.

У XV-XVI ст. в низці європейських країн виникають перші напівспортивні об'єднання - фехтувальні, стрілецькі та борцівські союзи.

Епоха Відродження знову привернула увагу передових євро­пейських гуманістів - філософів, педагогів, вихователів до тра­дицій античної гімнастики. Зокрема, італійський лікар X. Меркуріаліс написав шеститомну працю «Про гімнастичне мистецтво» (1569 р.). Німець Н. Вінман видав книжку «Пла­вець, або про мистецтво плавати», а Я. Камераріус - «Діалог про гімнастику». Поступово формувалися основи наукової тео­рії і практики фізичного виховання, першим втіленням якої стали європейські системи гімнастики - німецька, шведська, французька, норвезька, чеська. Організаційного оформлення по­требувало й активне утворення численних гімнастичних сою­зів, спортивних об'єднань, товариств, клубів тощо. Наприклад, у Німеччині у період Веймарської республіки було 11 спортив­но-гімнастичних союзів, які нараховували 1,3 млн. членів, об'єд­налися у Центральну Комісію з питань спорту і фізичної куль­тури.

Фізична культура з кінця XVIII - початку XIX століття май­же повсюдно в Європі стає елементом виховання й навчання у державних і недержавних органах освіти.

Ідея відновлення традиції проведення Олімпійських ігор у су­часних умовах знайшли своє практичне здійснення понад сто років тому.

Спроби проводити змагання на кшталт Олімпійських ігор - панелінські Ігри як суто грецькі (1759, 1770, 1875, 1889) успіху не мали.