Соціальна стратифікація і соціальна мобільність.

Термін і поняття соціальної мобільності ввів у науку П. Сорокін, написавши у 1927 році книгу під такою ж назвою. На його думку, соціальна мобільність - це зміна соціальною групою або індивідом місця в соціальній структурі суспільства. Соціальна мобільність - це форма соціального відтворення, від неї залежить характер динаміки соціальної структури.

Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом. 

Люди у суспільстві можуть пе­реходити з місця на місце, з одного соціального шару в інший. Який характер цього переходу - таке й суспільство: традиційне, індустріальне, постіндустріальне. Можливість вільного переходу з одного соціального шару в інший визначається ступенем відкритості соціальних шарів. Як зазначав П. Сорокін, нема такого суспільства, де б не було ніяких перепон для такого переходу. Але в будь-якому суспільстві існують, хоч часом і досить малі, можливості такого переходу. Навіть у рабовласницьких державах деяким рабам вдавалось отримати свободу. Але все ж таки не всі суспільства мають рівні можливості для здійснення соціальної мобільності.

Отже, головною метою вдосконалення суспільства повинна бути не боротьба класів між собою, а зменшення перепон при переході людини з одного соціального шару (страти) в інший, з однієї горизонтальної соціальної структури в іншу.

Саме такому пересуванню індивідів відповідають горизонтальна і вертикальна мобільності.

Горизонтальна мобільність, за П.Сорокіним, означає можливість руху індивідів і їх груп з однієї горизонтальної структури в іншу. Тобто переміщення суб'єктів суспільства у середині кожної страти. Це може бути індивідуальна та групова міграції робітників певних професій, перехід робітника з одного підприємства до іншого, зміна помешкання при переїзді з села у місто тощо. Виникнення і зникнення цілих груп індивідів теж є прикладом соціальної мобільності. 

Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що лежать на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

 Вертикальна мобільність означає вертикальне пересування із одного соціального шару в інший. Причому вона може бути з позитивним знаком, якщо рух іде вгору, і з негативним, коли рух іде зверху вниз, бо по соціальних сходинках можна рухатися у кожному з цих напрямків. Головне, щоб цьому рухові не заважали будь-які перешкоди. Отже, треба намагалися зменшити у суспільстві перешкоди при переходах з одного соціального шару в інший, щоб кордони між стратами стали прозорими. Саме в такому разі завдяки соціальній мобільності і буде весь час попов­нюватися середній клас.

Індивіди, які знаходяться у нижніх шарах соціальної структури намагаються посісти більш високе місце у соці­альній структурі, а можливість це здійснити стимулює і не заважає їм переміститись за їх бажанням. Звичайно, нерівність людей, яка притаманна індивідам від їх народження, ставить їх у неоднакове положення в соціальній ієрархії, і тому різним людям для того, щоб досягти певного рівня у соціальній структурі, потрібна різна кількість енергії, вміння тощо. Але, незважаючи на це неминуче явище, кожен у разі бажання повинен мати змогу досягти бажаного ним рівня. Це не означає, що всі бажаючі обов'язково зможуть піднятися у вищі шари суспільства. Практика показує, що цього досягає меншість індивідів, бо, по-перше, не в усіх вистачає для цього знань, умінь, енергії тощо, по-друге, більшість індивідів, як правило, зупиняється на середньому рівні, тому що психологічно більшість людей мають середні здібності, і ті, хто розуміють це, задовольняються середнім рівнем, який несе з собою оптимальну кількість життєнеобхідних благ.

При переході індивідів або їх груп з однієї складової частини  соціальної  структури  суспільства  в  іншу  вони певний час можуть бути у проміжному становищі, коли місце їх у структурі суспільства ще не визначилось, або коли вони ще не пристосувались до нового положення. Таке явище називається маргінальністю. Маргінальними можуть бути не тільки індивіди та їх групи, а навіть цілі суспільства.  Так,  Україна як  окреме суспільство зараз знаходиться у маргінальному стані, тому що, відійшовши від соціалістичного ладу, вона ще не визначилася щодо подальшого свого шляху. Робітник, опинившись за ско­роченням штатів без роботи, теж певний час знаходиться у маргинальному стані поки не знайде собі іншої роботи. Він може знайти собі місце у соціальній структурі вище, ніж займав раніше, тоді він переміститься уверх, а може посісти  місце значно нижче, тоді він переміститься у нижню частину соціальної структури. У даному випадку індивід знаходиться нібито між стратами. Але навіть коли він займе місце в  іншій страті  чи  в іншій складовій горизонтальної структури, він певний час буде знаходи­тись у маргинальному положенні до тих пір, доки не змінить   попередній   стереотип   своєї   поведінки   і   не пристосується до нових умов.

На відміну від положення індивідів у горизонтальній структурі, у вертикальній кожен індивід може одночасно знаходитись лише в одному соціальному шарі. Таким чином, у вертикальній структурі всі індивіди займають одне певне положення, але можуть його постійно змінювати на краще чи на гірше завдяки соціальній мобільності, зменшенню перешкод на шляху переходу з однієї страти в іншу. Одним із суттєвих засобів соціальної мобільності у цивілізованих суспільствах є система освіти. Набуваючи знань з певних сфер людської діяльності, індивід тим самим отримує змогу підніматися вгору по соціальних сходинках. Отже, соціальна мобільність є основою динаміки соціальної структури суспільства.