6. 6.Змістовні ознаки особистості

Особистість має такі змістовні (ключові) ознаки – цілісність, унікальність, активність, вираження, відкритість, саморозвиток і саморегуляція.

Цілісність. Особистість являє собою утворення, яке складається з окремих психічних явищ( процесів, станів, властивостей). Але вона ніколи не є лише сума цих явищ. Цілісність особистості насправді не визначається лише її складовими. Кожна частина ніколи не існує окремо і самостійно, вона є носієм усієї особистості, а також її відбиттям. Особистість живе , розвивається і формується лише вся разом, як цілісність.

Таким чином, цілісність особистості специфічно охоплює всі структурні і динамічні вияви життя людини. Вона зумовлена не сумою окремих складових, а інтегрованою єдністю трьох витоків існування особистості – біологічною, соціальною та духовною. У кожної окремої людини цілісність своя, чимось схожа на інших, а чимось принципово відмінна. Так виходить на світло інша фундаментальна ознака особистості – її унікальність ( індивідуальна неповторність).

Унікальність. Г . Олпорт: «Кожна людина – унікальне творіння сил природи. .Точно такої ж, як вона, ніколи не було й не буде».  Унікальність цілісної структури особистості людини зумовлена такими факторами :

1)своєрідністю динамічної взаємодії трьох основних витоків особистості ( біологічного, соціального, духовного); 2) постійним саморухом, саморозвитком особистості, в процесі якого, весь час змінюється індивідуальний візерунок особистісних проявів , набуваючи все більш своєрідної і завершеної форми; між тим, особистість завжди залишається незавершеною, відкритою до нових змін.

 Активність – фундаментальна якість особистості. Особистість відрізняється саме тим, що поряд з реактивною, переважною стає активна поведінка , тобто поведінка, що спонукається  власними усвідомленими цілями і мотивами.

Суттєвою ознакою особистості є її здатність до вираження власного внутрішнього змісту . Мова йде про принципово творчу сутність особистості і її становлення. Виразне існування, особистісне існування є завжди синтезом двох планів буття – внутрішнього і зовнішнього. Зовнішнє буття особистості  - це її вигляд, лик, те, що сприймається іншими. Внутрішнє ж – це сутнісне, осмислююче і те, що припускається. Ми сприймаємо особистість , але вже в цьому акті якось охоплюємо і враховуємо те, чого «не видно», але що виражається  з глибини. Термін «вираження» вказує на певне активне спрямування внутрішнього у бік зовнішнього, на деяке активне само перетворення внутрішнього у зовнішнє.