Короткий конспект лекцій з розділу "Соціологія" для підготовки до модульного контролю

Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля.

К. Маркс застосовував конфліктологічну парадиг­му до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Міжкласовий конфлікт -  антагоністичне зіткнення інтересів прав­лячого та пригнобленого класів. Чим виразнішою буде їх поляризація, тим більше насиль­ницьких форм набуде розв'язання конфлікту. Підхід до вивчення конфліктів у теорії К. Маркса одно­бічний і обмежений. Об'єктивно і глибоко проаналі­зувавши реальне розгортання конфлікту, він бачив ли­ше один варіант його розв'язання — соціальний вибух і революцію.

Ширший і багатогранніший розгляд суспільства у світлі конфліктологічної парадигми зробив М. Вебер. Головний конфлікт сучасного йому суспільства він вба­чав у боротьбі між політичними партіями, які репрезен­тують інтереси громадськості та бюрократією.

  Формулювання засадних принципів теорії кон­флікту, впровадження в науковий обіг терміна «соціологія конфлікту» відбулося завдяки німецькому соціологу Г. Зіммелю, який вважав конфлікт універ­сальним явищем, а безконфліктне суспільство недіє­здатним. Чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують; чим мен­ша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він вико­нує інтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їх гострота, тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. На відміну від К. Мар­кса, Г. Зіммель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними засобами, а й стати засо­бом розвитку суспільства.