Теоретичний матеріал. Оплата праці на підприємстві (частина 2)

В умовах ринкової економіки значна кількість підприємств перейшла на безтарифну систему оплати праці, що має багато різних моделей.

Заробітна плата робітника за цією системою визначається за формулою:

Однією з основних особливостей цієї моделі є встановлен­ня співвідношень в оплаті праці працівників різних категорій у вигляді "вилок" з широким діапазоном, які дають змогу скоро­чувати кількість потрібних преміальних положень, що усклад­нюють розрахунки, й, одночасно, забезпечити індивідуальний підхід до стимулювання ефективної праці кожного працівника.

Конкретну величину коефіцієнта  для кожного окремого працівника можуть встановлювати трудові колективи або їхні керівники.

У випадку, коли працівник підприємства працював непов­ний місяць або не виконав норму, різниця між нарахованим відповідно до встановленого йому коефіцієнта  та фактич­ною величиною його заробітку може спрямовуватись у стра­ховий (резервний) фонд, кошти якого використовуються з ме­тою стимулювання праці колективу в наступні місяці.

Працівники підприємства залежно від функцій, які вони виконують, складності завдань та рівня кваліфікації розподі­ляються за певними кваліфікаційними групами. Відповідно до цих груп працівників розробляються сітки, в яких встановлю­ються співвідношення в оплаті їхньої праці. 

Розрив між співвідношеннями в оплаті праці кваліфікацій­них груп працівників має бути достатнім для стимулювання праці різної складності, водночас не допускається необгрунто­вана диференціація в оплаті праці.

Застосування такої системи оплати праці дає змогу суттєво скоротити кількість необхідних преміальних положень, не знижуючи стимулюючої функції заробітної плати.

Це поясню­ється тим, що показники преміювання можуть бути відобра­жені через використання "вилок" в оплаті праці.